Я думала не виходити, але близько п’ятої передумала, і ми з Лолою їдемо на Пінчо. Зустрічаємо грецького міністра, бридкого Брускетті та інших....
Мама наробила дурниць — дозволила здати в найм нашу квартиру, і ми змушені переїжджати на другий поверх. Дощить, ми їдемо до Порта-Пії, але...
Чудова погода, але я не хочу виходити. Не хочу, щоб мене бачили, бо ті, хто мене бачить, розглядають мене й питають, хто я така, і завжди знайдеться...
Тітці пишуть про всіх отих людей, що нібито за мною впадають.
Я не йду до церкви — все через цих росіян, що почнуть пащекувати.
Пригадую вчорашнє: під час перегонів я впустила свій букетик, Антонеллі зіскочив униз, підняв його і мусив дертися навколішки, щоб піднятися назад.
Ми знову спізнюємося на мисливський збір. Бачимо, як проходить П’єтро попідруч із величезною жінкою, здається, герцогинею Санте.
День, повний подій і нових почуттів — і приємних, і жахливих.
Хто сказав, що я закохана в Антонеллі? Ото вигадка! Облишмо його поки що.
Ми їдемо на віллу Дорія, але надто рано, бо інші вирушають туди лише тоді, коли ми повертаємося.
Учора Россі був дуже задоволений, дізнавшись, що Антонеллі своєю поведінкою не виправдав прізвиська *навіженчик*.
Мама, Діна, я та Антонеллі в ландо, а Валіцький їде за нами у фіакрі — ми вирушаємо до сновиди. Ця поважна пані засинає — її магнетизує пан її...
Я вдягаюся в чорне, і ми їдемо оглядати квартири.
Тепер Дорія сміється! він сміється по-справжньому. Мерзенний кардинальчик, закладаюся, розповів у клубі, що той мене лякає. І, ==ну й ну==, він має...
Те, що я написала на останній сторінці, — безглуздя.
Я познайомилася з Торлонією за найсумніших прикмет. У понеділок, тринадцятого числа, у негоду, та ще й я була в чорному.
Щока, поцілована зухвалим попівським сином, ще й досі мене пече. Яка зухвалість! Що більше я про це думаю, то дужче серджуся. Якщо припустити, що я...
Я написала листа панові моєму батькові, ось його копія. Я вклала в нього стільки покори, скільки могла. Сподіваюся, він від цього шаленітиме. [Цього...
Я повернулася роздосадувана, майже люта. Я наказала зупинитися біля музики, ми пробули там півгодини, а Торлонія роз’їжджав в екіпажі й навіть не...
Як летить час. Ми були в церкві Санта-Кроче-ін-Джерусалемме, бо 20 березня — єдиний день, коли жінок допускають до каплиці святої Єлени, матері...
Я малювала дві-три години, а тоді ми вийшли, як завжди.
Ми були в пані Львової, і говорили про мою любу княгиню, яку я так по-дурному прозвала Дурепою. Вона пише лист за листом і питає, що для мене зробили...
День починається добре. Ми з мамою силкуємося розлютити одна одну, удається лише мені, тож вона лютує, а я сміюся. Це бридко.
Я починаю непокоїтися; повертаюся з-за загального столу, випила пів пляшки вина й поговорила про політику з бароном і баронесою невідомої...
Ми пройшлися пішки по віллі Боргезе, що вельми здивувало всіх завсідників загалом і з…з…Дзуккіні зокрема. У цього пана ніс достоту такий, як раніше....
Ми були в церкві й зустріли там пана й пані Сарасен; пані Сарасен — донька адмірала де Бока, вихователя й ад’ютанта великого князя Володимира. Бок —...
Я не вийду, я замкнулася, четверта година, я не знаходжу слів, щоб описати свою муку, перо не слухається моїх пальців, я отупіла, безголова.