Четвер, 9 березня 1876

Хто сказав, що я закохана в Антонеллі? Ото вигадка! Облишмо його поки що.
І куди я дивилася, коли не помічала того, кого зву милим блондином! А він же дивився на мене не менше за П’єтро! Чи знаєте ви, хто такий милий блондин? Я вам скажу. Це герцог Клемент Торлонія. Багатий сам по собі, він успадкує статок свого дядька, славнозвісного мільйонера князя Александра Торлонії. А я навіть не звернула на нього уваги! Я гризу собі нігті від самого ранку. Я піду гуляти з Діною до Боргезе, на Пінчо, на Корсо, щоб його зустріти. Ах! можете бути певні, тепер жоден його жест, жоден погляд не пропаде для мене марно.
Бо, зрештою, Антонеллі чарівний, милий, який завгодно, але Антонеллі — не той супутник, який мені потрібен, щоб зійти в могилу, як він каже. Він третій син, і навіть якщо припустити неймовірне везіння, усе, що йому дадуть, найбільше, ніколи не перевищить ста тисяч екю, п’ятсот тисяч франків = двадцять п’ять тисяч франків ренти = злидні.
Мені дуже шкода, я весь час кажу це Діні, поки ми проходимо майже безлюдними алеями вілли Боргезе.
Дон Альфонсо (білий Дорія) верхи на коні; цей мене не зневажає, він навіть видається мені доступним, не таким, як його незворушний, поважний і величезний брат.
Дорія, Одескальки, Пандола, Торлонія — ось що мені треба, а не та дрібнота, що в мене є.
Я бачу їх усіх і шаленію від того, що не можу з ними познайомитися. Це люди більш-менш поважні й не здатні на витівки, як Антонеллі; та й самого Антонеллі ми б ніколи не пізнали без Россі. Ах! бачите, як прикро бути такою, як я! Вони на мене дивляться, і якби я була з ними знайома, хтозна? Тут немає нічого неможливого: Брускетті мене любить, чому б іншому мене не покохати.
Зрештою, ви ж добре розумієте мою думку, чи не так. Я втомилася від свого існування, і час уже зайняти у світі місце, гідне мене. Ось так!
А ще плобстери, як я колись казала, мають належати мені, я шаленію, я їх жадаю, я проклинаю наше становище. Зведена до самих лише подивлянь у театрі чи на вулиці! І якби навіть хтось хотів зі мною познайомитися — то як, де, через кого? Ах! Ну й ну, от тобі й на, песький песе, тигр і гієна.
Мама в ліжку, тож Плаудена приймаємо ми — я, Діна й Валіцький; ще один, що мене хоче. Щодо нього, то я не маю до нього ані краплі ненависті, і він мені цілковито байдужий. Це хитрий лис. До того ж він надзвичайно люб’язний і запопадливий зі мною. Він ревнує до Антонеллі. Близько дев’ятої приходить Боткін, і ми п’ємо чай.
Та хтось стукає, я сама йду відчиняти, щоб сховати рум’янець. Це Антонеллі.
Плауден одразу підводиться, посилаючись на якусь вечірку, і йде, явно роздосадуваний.
А кардинальчик, певно, наївся м’яса з часником. І через це, принаймні на цей вечір, він цілком зникає з мого обрію.
Він перший чоловік, що став улюбленцем і моїм, і всього дому. Мама його обожнює, Валіцький його дуже любить, Діна червоніє, побачивши його, я теж його люблю. Він не відповідає потрібним умовам, інакше я кохала б його по-справжньому.

Примітки

Екю — тут срібна монета в пʼять франків: Марі сама рахує сто тисяч екю як пʼятсот тисяч франків. ↩
В оригіналі: «plobster» — власне слово Марі, уживане з 1874 року для ошатних, багатих і родовитих світських чоловіків. Коли в серпні 1874 року її спитали, як Дорія може бути плобстером, «nʼétant ni gros ni rouge» (не будучи ні гладким, ні червоним), вона відповіла: «parce quʼil est extrêmement noble et riche» (бо він надзвичайно знатний і багатий) (023.0210). ↩
Неологізм Марі: regardations [sic] замість звичайного «погляди» (звідси подивляння). ↩
В оригіналі французькою: «bigre de bigre». ↩