❦
Неділя, 12 березня 1876
Dimanche 12 mars 1876
Мама, Діна, я та Антонеллі в ландо, а Валіцький їде за нами у фіакрі — ми вирушаємо до сновиди1. Ця поважна пані засинає — її магнетизує пан її чоловік, і я її розпитую, але, оскільки це при всіх, я не питаю нічого особливого; зрештою, вона досить добре вгадує. Потім черга П’єтро, і сновида змальовує його вдачу дуже точно, і в цьому немає нічого дивного, цей паночок дуже відомий.
Maman, Dina, moi et Antonelli en landau et Walitsky nous suivent en fiacre, nous allons chez la somnambule. Cette respectable dame s’endort magnétisée par Monsieur son mari et je la questionne, mais comme c’est devant tout le monde je ne demande rien de particulier, d’ailleurs elle devine assez bien. Après, c’est le tour de Pietro, et la somnambule raconte son caractère d’une façon très exacte et en cela il n’y a rien d’étonnant, ce petit monsieur est très connu.
— Якби ви знали, пані, скільки сліз пролила його мати! — сказав Россі того вечора.
— Si vous saviez, Madame, combien sa mère a versé de larmes ! a dit Rossi l’autre soir.
Після сновиди ми їдемо подивитися на розіграш телеграфної томболи2 на Народній площі. А потім я кажу їхати додому, щоб П’єтро пішов, але він про це й не думає, тож ми разом робимо безліч кіл по віллі Боргезе. Цей хлопець нам анітрохи не заважає, я говорю при ньому, мов при рідному, розповідаю, що Дзуккіні мене смішить, пані Суковкіна доводить мене до сліз, а Дорія мене лякає. Щодо останнього, то я нічого не вигадую. Ми зустрічали його кілька разів, він опускав очі й усміхався. Цікаво, чому? Раніше він ніколи цього не робив.
Après la somnambule nous allons voir tirer la tombola télégraphique sur la place du Peuple. Et après je dis d’aller à la maison pour que Pietro s’en aille, mais il n’y songe pas de sorte que nous faisons ensemble trente-six tours à la villa Borghése. Ce garçon ne nous gêne aucunement, je parle devant lui comme devant un des miens, je raconte que Zucchini me fait rire, Mme Soukowkine me fait pleurer et Doria me fait peur. Quant à ce dernier, je n’invente rien. Nous l’avons rencontré plusieurs fois, il baissait les yeux et souriait. Je me demande pourquoi ? Avant il ne le faisait jamais.
З…з… Дзуккіні смішить мене до сліз. П’єтро розповідає всі свої родинні справи, він — чарівне дитя.
Z...z.. Zucchini me fait rire jusqu’aux larmes. Pietro raconte toutes ses affaires de famille, c’est un charmant enfant.
— Ось Торлонія, — каже він.
— Voici Torlonia, dit-il.
— Ах! так, у нього дуже гарні коні.
— Ah ! oui, il a de très jolis chevaux.
— Так, дуже гарні, здається, він їх продає.
— Oui, très jolis, je crois qu’il les vend.
— Справді!
— Vraiment !
— Хочете, я в нього запитаю?
— Voulez-vous que je le lui demande ?
— Так, так, запитайте, вони ж чарівні?
— Oui, oui, demandez, ils sont ravissants ?
Коні Торлонії — оце ідея.
Les chevaux de Torlonia, voilà une idée.
З вілли Боргезе ми їдемо на Пінчо, на Корсо й додому.
De la villa Borghése nous allons au Pincio, au Corso et chez nous.
— Чи не пообідаєте з нами, — спитала мама, — але попереджаю вас, що обід у готелі не дуже добрий.
— Voulez-vous dîner avec nous, demanda maman, mais je vous préviens que le dîner n’est pas très bon à l’hôtel.
Безмежно щасливий, поза сумнівом. За цей день, проведений разом, П’єтро остаточно став для мене своїм.
Trop heureux sans doute. Toute cette journée passée avec Pietro a achevé de me le faire paraître un des nôtres.
Неймовірно, як маскаради зближують людей. Усі, з ким я була на «ти» на балах, видаються мені друзями. Чомусь увесь цей день ми наче в подорожі. Після обіду всі запалюють цигарки, і я теж, але з безліччю гримас, мов та, що ніколи не курила.
C’est incroyable comme les bals masqués rapprochent les gens. Tous ceux que j’ai tutoyé aux bals me semblent des amis. Nous avons l’air, je ne sais pourquoi, d’être en voyage tout ce jour. Après dîner tout le monde allume des cigarettes et moi aussi mais avec force grimaces comme quelqu’un qui n’a jamais fumé.
Трохи згодом подають чай, і я сідаю на мармурову приступку у віконній ніші. Це чарівне місце, ледь завішене білими фіранками. І Антонеллі, повагавшись кілька хвилин, приєднується до мене. Оце інша річ! Ця лампа, ця Діна, ця мама, цей Валіцький мені набридли.
Un peu plus tard on sert le thé et je vais m’asseoir sur une marche de marbre dans l’embrasure de la fenêtre. C’est un charmant endroit à peine voilé par des rideaux blancs. Et Antonelli vient m’y rejoindre après quelques minutes d’hésitation. A la bonne heure ! Cette lampe, Dina, cette maman, ce Walitsky m’ennuyaient.
А проте ми говоримо доволі голосно, і мама заходжується читати вголос газету.
Cependant nous parlons assez haut et maman commence à lire tout haut un journal.
Дякую — це ж було, щоб мене потішити.
Merci, car c’était pour me faire plaisir.
Тож розмова могла стати інтимнішою, він попросив мене поїхати ввечері верхи й подивитися на Колізей у місячному світлі.
De cette façon la conversation a pu prendre un caractère plus intime, il m’a priée de monter à cheval le soir et aller voir le Colisée au clair de la lune.
— На мене найшла хвилина поезії, — каже він, — це буде поетично для нас, адже ми обоє матеріалісти.
— J’ai mon quart d’heure de poésie, dit-il, ce sera poétique pour nous qui sommes tous les deux des matérialistes.
— Кажіть за себе, бо я зовсім не матеріалістка.
— Parlez pour vous, car je ne le suis pas du tout.
— То ми їдемо.
— Alors nous allons.
— Гаразд.
— Bien.
— Ви когось кохаєте в Римі?
— Vous aimez quelqu’un à Rome ?
— А ви?
— Et vous ?
— Ви не повинні ставити мені це питання.
— Vous ne devez pas me faire cette question.
— А чому?
— Eh pourquoi ?
— Наче ви й не знаєте.
— Comme si vous ne le saviez pas.
— Звісно, не знаю.
— Sans doute non.
— О невинність!
— O innocence !
— Боже мій, так, тільки ви, ви не здатні повірити в невинність, ви для цього надто розбещений.
— Mon Dieu oui, seulement vous, vous ne pouvez pas croire à l’innocence, vous êtes trop perverti pour cela.
— Це неправда!
— Ça n’est pas vrai !
— Перекажіть Плауденові, щоб прийшов.
— Vous direz à Plowden de venir.
— Ах! то ви цього хочете. Він до вас залицяється, чи не так?
— Ah ! vous le voulez bien. Il vous fait la cour, n’est-ce pas ?
— А хіба я знаю? всі за мною впадають.
— Est-ce que je sais ? tout le monde me fait la cour.
— Але не я.
— Mais pas moi.
— Це виняток.
— C’est une exception.
— Просто я не вмію залицятися, я завжди кидався в обійми доступних жінок, і це вони впадали за мною, тож я не вмію.
— C’est que je ne sais pas la faire, je me suis toujours jeté dans les bras des femmes faciles, et ce sont elles qui m’ont fait la cour, de sorte que je ne sais pas.
— Чому, — провадив він, — ви не хочете мені вірити?
— Pourquoi, reprit-il, vous ne voulez pas me croire ?
— Вірити чому? тому, що ви сказали мені верхи?
— Croire quoi ? ce que vous m’avez dit à cheval ?
— Так.
— Oui.
— Бо це неправда й це дурниці.
— Parce que ce n’est pas vrai et ce sont des bêtises.
— Так, ось воно! ви весь час кажете, що я брешу, що я лицемір, ще й на Капітолії як ви мене образили!
— Oui, voilà ! vous dites toujours que je mens, que je suis un hypocrite, encore au Capitole comme vous m’avez insulté !
навскоси
Як бачите, цього Антонеллі варто було виставити за двері. Я нікого [не] приймала, нікуди не ходила й проводила вечори серед кількох чоловіків, серед яких — Антонеллі! Мені було сімнадцять, це не моя провина.
en travers Comme vous pouvez voir cet Antonelli était à mettre à la porte. Je [ne] recevais personne, n’aller nulle part et passer ses soirées entre quelques hommes dont un Antonelli ! J’avais dix-sept ans, ce n’était pas ma faute
— А подумати тільки, що тоді я вас не знав, тепер я сказав би вам куди більше.
— Et pensez seulement qu’alors je ne vous connaissais pas, à présent je vous dirais bien plus encore.
— Ні, послухайте, — і він втупився в мене так, що я опустила очі, — мені треба довго з вами поговорити на цю тему. Коли?
— Non, écoutez, et il me fixa de manière à me faire baisser les yeux il faut que j’aie avec vous une longue conversation à ce sujet. Quand ?
— Коли поїдемо верхи, — його погляд тяжів наді мною, я не володіла собою — ні думкою, ні язиком.
— Quand nous irons à cheval, - son regard me pesait, je n’étais pas libre ni d’esprit ni de langue.
— Та благаю вас, — каже він майже благальним тоном, — без Плаудена, самі, благаю вас.
— Mais je vous en prie, dit-il d’un air presque suppliant, sans Plowden tout seuls, je vous en prie.
— Гаразд, гаразд, побачимо, я не знаю.
— Bien, bien, nous verrons, je ne sais pas.
Він відвів очі, і я знову відчула в собі силу.
Il détourna les yeux, je redevins de nouveau forte.
— Треба, щоб був Плауден, — кажу я.
— Il faut Plowden, dis-je.
Він знову говорить мені про своє кохання, але я слухаю краєм вуха й сідаю до столу, і ми говоримо про кардинала. Кардинальчик каже, що той на нього сердиться, бо він вступив до Каччіа-клубу, водиться з «білими»3 й вітається з Королем, Принцом і Принцесою.
Il me parle encore de son amour, mais j’écoute peu et vais m’asseoir à la table et on parle du cardinal. Le cardinalino dit qu’il est fâché contre lui parce qu’il est entré au Caccia-Club et qu’il fréquente les blancs et salue le Roi, le Prince et la Princesse.
— Треба піти до нього, — каже мама, — і вимолити прощення.
— Il faut aller chez lui, dit maman et vous faire pardonner.
— О! ні, я не можу просити пробачення, інакше наговорив би йому зухвалостей. Я просив іншого свого дядька повести мене з собою до кардинала, він сказав, що подивиться. Це мав би зробити батько, але й він на мене дуже сердитий. Ні, щоб помиритися з дядьком, потрібна нагода, поважна обставина.
— Oh ! non, je ne peux pas demander pardon, sans cela je lui dirais des impertinences. J’ai prié mon autre oncle de me conduire avec lui chez le cardinal, il a dit qu’il verrait. Mon père le devrait, mais lui aussi est très fâché avec moi. Non, pour me raccommoder avec mon oncle il faut une occasion, une circonstance grave.
Гадаю, він узагалі не пішов би, якби Валіцький не дістав свого годинника й не сказав, що час лягати спати.
Je crois qu’il ne s’en irait pas du tout si Walitsky n’avait pas tiré sa montre et dit qu’il était temps de se coucher.
Він розповідав про всі свої сварки з татом і мамою.
Il racontait toutes ses fâcheries avec papa et maman.
— Тож не забудьте про коней Торлонії, — кажу я вдесяте.
— Alors, n’oubliez-pas les chevaux de Torlonia, dis-je pour la dixième fois.
— Я не забуду про чуба Торлонії.
— Je n’oublierai pas les cheveux de Torlonia.
— Не чуба, а коней, не плутайте, прошу вас. Я страшенно хочу мати цих коней, скажіть йому, що я хочу їх купити.
— Non pas les cheveux, les chevaux, ne confondez pas je vous en prie. J’ai une folle envie d’avoir ces chevaux, dites-lui que je veux les acheter.
— Я йому скажу, до того ж він дуже добре знає вас в обличчя.
— Je le lui dirai, d’ailleurs il vous connaît très bien de vue.
— Я розкладу пасьянс на коней Торлонії.
— Je vais faire une réussite pour les chevaux de Torlonia.
— І на чуба, — каже П’єтро.
— Et pour les cheveux, dit Pietro.
— І на чуба, гаразд.
— Et pour les cheveux, bien.
Ах, схоже, я матиму і те, і те, якщо вірити картам.
Ah il paraît que j’aurai les uns et les autres, si l’on en croit les cartes.
— Гадаю, — каже Антонеллі, — що з… Дзуккіні виходить з моди і що тепер у моді коні Торлонії.
— Je crois, dit Antonelli, que z... Zucchini passe de mode et que ce sont les chevaux de Torlonia à présent.
Бідолашний малий насміхається з огрядності Торлонії і ні про що не здогадується. Тим краще.
Le petit malheureux se moque de la grosseur de Torlonia et ne se doute de rien. Tant mieux.
— Коли ми поїдемо верхи? — каже він перед тим, як піти.
— Quand montons-nous à cheval ? dit-il avant de partir.
— Післязавтра, — каже мама, — і попередьте Плаудена.
— Après-demain, dit maman, et prévenez Plowden.
Примітки
Somnambule — тут: ясновидиця або медіум, що впадає в транс; месмеризм і сомнамбулізм були модними формами спіритичної розваги в товаристві 1870-х років. ↩
Tombola télégraphique — лотерея, результати якої передавалися телеграфом; новинка, що поєднувала сучасну техніку з традиційною забавою. ↩
«Білі» (les blancs) — прихильники італійської монархії (Савойського дому), на противагу «чорним» — папським вірянам, що відмовлялися визнавати італійську державу. ↩