❦
Вівторок, 21 березня 1876
Mardi 21 mars 1876
Я малювала дві-три години, а тоді ми вийшли, як завжди.
J’ai peint pendant deux ou trois heures et ensuite nous sommes sortis comme d’habitude.
Холодно, час від часу йде сніг, але мені до погоди байдужісінько, до того ж сонце світить.
Il fait froid et de temps en temps il neige mais je me fiche bien du temps, d’ailleurs il y a du soleil.
Ми зустріли Торлонію, підіймаючись на Пінчо, а він спускався в закритому екіпажі, бо саме тоді почав падати сніг, але піднятий верх його вікторії1 не завадив йому підняти капелюха якомога шиковніше. Він іще сподівається продати своїх коней. Фе! яка ж убогість. Сьогодні я обожнюю його ще дужче саме тому, що він далеко й не дивиться на мене.
Nous avons rencontré Torlonia en montant au Pincio, lui en descendait en voiture fermée car juste en ce moment il a commencé à neiger, mais la capote de sa victoria ne l’a pas empêché de lever son chapeau avec autant de chic que possible. Il espère encore vendre ses chevaux. Fi ! misère. Pour aujourd’hui je l’adore plus encore parce qu’il est loin et ne me regarde pas.
Я щойно переглянула свій попередній зошит і бачу, що з Торлонією ще не все втрачено. Антонеллі нам представили 20 лютого, 21-го він прийшов із візитом, а після того ми не бачили його аж до 28-го. 28-го він з’являється на балконі, і його запросили прийти до нас того ж вечора.
Je viens de repasser mon dernier livre et je vois que ce n’est pas encore désespéré avec Torlonia. Antonelli a été présenté le 20 février, a fait sa visite le 21 et après cela nous ne l’avons plus vu jusqu’au 28. Le 28 il vient sur le balcon et on l’invita à venir le même soir chez nous.
З Торлонією ми познайомилися 13 березня, 14-го він прийшов із візитом. 16-го ми снідали в Шпільмана й провели половину дня разом. Але продовжмо: Антонеллі вдруге прийшов увечері 5 березня, між двома вечорами — п’ять днів. Продовжуймо й далі, ці підрахунки мене втішають. Наступного дня, 6 березня, ми їздили верхи з Плауденом, Лебеке й Антонеллі. 8-го знову прогулянка верхи, але вже віч-на-віч. 9-го Антонеллі знову провів вечір у нас; відтоді рахувати вже нема чого. Але головне — це початок, погляньте: 26 лют. — 28 — 5 березня!
Nous avons connu Torlonia le 13 mars, le 14 il a fait sa visite. Le 16 nous avons déjeuné chez Spillmann et passé la moitié de la journée ensemble. Mais continuons, Antonelli est venu pour la seconde fois le soir, le 5 mars entre les deux soirées il y a cinq jours de distance. Continuons toujours, ces calculs me consolent. Le lendemain 6 mars nous avons monté à cheval avec Plowden, Loëbecke et Antonelli. Le 8 encore cavalcade mais en tête à tête. Le 9 Antonelli a encore passé la soirée chez nous; depuis ce temps il n’y a plus à compter. Mais le principal c’est le commencement, voyez: 26 fév. - 28 - 5 mars !
Отже, зневірятися нема чого. Торлонія просто не встиг (утішся, тварюко!).
Il n’y a donc pas à désespérer. Torlonia n’a pas eu le temps (console-toi, brute !).
Погляньте на дати: 13 березня — 16 березня. Поки що це все. Сьогодні 21-ше. Від 16-го до 21-го лише чотири дні, а разом із 21-м — п’ять. Не плачмо, ще не все втрачено. Ах, ну й ну2! Яким жалібним вийшло б це «ну й ну», якби я його не писала, а вимовила!
Voyez les dates: 13 mars - 16 mars. Pour le moment c’est tout. Nous sommes au 21. Du 16 au 21 il n’y a que quatre jours, avec celui du 21, cinq jours. Ne pleurons pas, ce n’est pas encore désespéré. Ah ! bigre. Comme ce bigre serait plaintif si au lieu de l’écrire je le disais !
Король оголосив семиденну жалобу за старим Дорією. Оце шик! Ось що відправляє бідолашного Антонеллі під три чорти! Ось яка велич мені потрібна!
Le Roi a ordonné un deuil de sept jours pour le vieux Doria. Voilà ce qui est chic ! Voilà ce qui fait rouler au diable le pauvre Antonelli ! Voilà de la grandeur comme il m’en faudrait !
Я аж стогну від цього, слово шляхтянки!
J’en gémis, foi de gentille femme !
На Корсо ми зустріли маркіза Борґальї, давнього знайомого з Ніцци, про якого я, на свій подив, досі не сказала ні слова. Він щойно повернувся з Каїра й прийде сьогодні ввечері розповісти про свою подорож.
Sur le Corso nous avons rencontré le marquis Borgagli une vieille connaissance de Nice dont je m’étonne de n’avoir jamais dit un mot. Il revient du Caire et viendra ce soir raconter son voyage.
Борґальї родом із… чорт! забула місто, але байдуже! він майже римлянин, а його дядько двадцять років був тут міністром. Йому може бути від тридцяти п’яти до сорока, він невтішний удівець: дружина недавно померла, залишивши йому сина.
Borgagli est de, diable ! j’oublie la ville, mais bah ! il est presque romain et son oncle a été vingt ans ministre ici. Il peut avoir de trente-cinq à quarante ans, veuf inconsolable d’une femme morte il y a peu de temps en lui laissant un fils.
Нарешті Антонеллі привів Фості, найзатребуванішого й наймоднішого вчителя співу в Римі. Він дає уроки принцесі Марґеріт, і всі римські вельможі подають йому руку й терплять його майже як рівного.
Enfin Antonelli a amené Fosti, le maître de chant le plus demandé et le plus à la mode de Rome. Il donne des leçons à la princesse Marguerite et tous les seigneurs de Rome lui donnent la main, et le souffrent presque en égal.
Уперше за півтора місяця я спробувала заспівати. Я змогла показати лише половину свого голосу, і Фості знайшов його дуже гарним.
Depuis un mois et demi j’ai essayé pour la première fois de chanter. Je n’ai pu que montrer la moitié de mon instrument et Fosti l’a trouvé fort beau.
І ось ціла лавина гостей (помилуйтеся вишуканістю стилю). Обидва Сведомські, Борґальї, Россі й барон Вісконті. Цей останній сидить свій звичний час, протягом якого, як я довідуюся пізніше, каже зовсім не звичні речі.
Et voilà une avalanche de monde (admirez la distinction du style). Les deux Swedomsky, Borgagli, Rossi et le baron Visconti. Ce dernier reste son temps habituel pendant lequel temps il dit des choses pas du tout habituelles, comme je l’apprends plus tard.
Антонеллі рано йде разом із Фості.
Antonelli s’en va avec Fosti de bonne heure.
— Залишіться, — сказала я йому.
— Restez, lui ai-je dit.
— Не можу!
Je ne peux pas !
— Ну то я розсерджуся.
— Eh bien je me fâcherai.
Я наговорила йому зухвалостей і відпустила його, а сама лишилася сміятися з іншими, із Борґальї, який, як і Даніс, пам’ятає мої сукні і який «вивчає мене вже чотири роки». Він дивується, яка я стала висока, та й ще дечому. Ідемо до моєї студії, що поруч із великою вітальнею. Але мені було нудно без П’єтро. За пів години цей пан, якого сьогодні так чекали, повертається.
Je lui ai dit des impertinences et l’ai laissé partir, restant moi-méme à rire avec les autres, avec Borgagli qui se souvient de mes robes comme Danis et qui “m’étudie depuis quatre ans”. Il s’étonne de me voir si grande et autre chose encore. On va dans mon studio qui est à côté du grand salon. Mais je m’ennuyais sans Pietro. Au bout d’une demi-heure ce monsieur, si désiré ce soir, revient.
Россі нас розглядає, щоб потім доповісти монсеньйорові й Антонеллі. Цього поганого хлопця так хочуть оженити, він сам казав мені це сто разів.
Rossi nous examine pour aller faire son rapport à Monseigneur et aux Antonelli. On désire tant marier ce méchant garçon, lui-même me l’a dit cent fois.
Я поводилася сьогодні дурно. Я перешіптувалася з цим шибеником і дала всі підстави вірити в те, чого ніколи не буде. П’єтро на людях мене не розважає, він розважає мене, коли ми вдвох, тоді він говорить мені про кохання й шлюб. Ми знаходимо спосіб усамітнитися в студії. Попівський син ревнує, шалено ревнує. До кого? До всіх: до Д… Дзуккіні, до Торлонії, до всіх чоловіків. Ну й чудово. Я слухаю ці промови, сміючись із висоти своєї холодної байдужості, і водночас дозволяю взяти себе за руку, беру його руку з майже материнським виглядом, і якщо він ще не зовсім отупів від своєї пристрасті до мене, як він каже, то мусить бачити, що, проганяючи його словами, я втримую його очима і що, кажучи йому, що не кохаю й ніколи не покохаю його, я кохаю його або принаймні поводжуся так, ніби кохаю. Я кажу йому всілякі дурниці й поводжуся з ним, як на балу в Капітолії. Інший був би задоволений, інший, старший, але П’єтро роздирає серветку, ламає два пензлі, проколює полотно. Усі ці вибрики дають мені змогу взяти його за руку й сказати, що він божевільний.
Je me suis bêtement conduite ce soir. J’ai parlé bas avec le garnement et donné tout lieu de croire des choses qui ne seront jamais. Pietro avec tout le monde ne m’amuse pas, il m’amuse quand nous sommes en deux, alors il me parle amour et mariage. Nous trouvons moyen de nous isoler dans le studio. Le fils de prêtre est jaloux, furieusement jaloux. De qui ? De tout le monde, de z... Zucchini, de Torlonia, de tous les hommes. A la bonne heure. J’écoute ces discours en riant du haut de ma froide indifférence et en même temps me laisse prendre la main, prends sa main à lui d’un air presque maternel et s’il n’est pas encore tout à fait hébété par sa passion pour moi, comme il dit, il doit voir que, tout en le chassant par mes paroles, je le retiens par mes yeux, et tout en lui disant que je ne l’aime et ne l’aimerai jamais, je l’aime ou du moins me conduis comme si je l’aimais. Je lui dis toutes sortes de bêtise et le traite comme au bal du Capitole. Un autre serait content, un autre plus âgé, mais Pietro déchire une serviette, casse deux pinceaux, crève une toile. Toutes ces évolutions me permettent de le prendre par la main et de lui dire qu’il est fou.
Тоді він дивиться на мене з якоюсь дивною пильністю, я теж, і коли його чорні очі губляться в моїх сірих, я кажу йому без усмішки:
Alors il me regarde avec une curieuse fixité, je fais de même et quand ses yeux noirs se perdent dans mes yeux gris, je lui dis sans rire:
— Скривіться, — і він сміється, а я вдаю, що невдоволена.
— Faites la grimace, et il rit et je fais semblant d’être mécontente.
Але приносять депешу, я читаю її, показую і вдаю роздосадувану, знуджену, трохи розлючену. Мені купили коней у Ніцці, тоді як я хотіла коней Торлонії! Це жахливо. П’єтро віднесе депешу Клементе. Мені страшенно прикро.
Mais on apporte une dépêche, je la lis, je la montre et me montre contrariée, ennuyée, un peu furieuse. On m’a acheté des chevaux à Nice quand je voulais ceux de Torlonia ! C’est abominable. Pietro portera la dépêche à Clemente. J’en suis désolée.
Цей бовдур лишається після всіх і, проходячи через передпокій, зупиняється біля моїх дверей.
Cet animal reste après tout le monde et en passant par l’antichambre s’arrête auprès de ma porte.
— Це ваша кімната?
— C’est votre chambre ?
— Так, це моя кімната.
— Oui, c’est ma chambre.
Валіцький повертається до вітальні, знаючи, що це означає.
Walitsky retourne au salon sachant ce que cela veut dire.
— Як же мені вам вірити, коли ви щойно сказали у вітальні, що одружуватися до тридцяти п’яти — дурість!
— Comment voulez-vous que je vous croie quand vous venez de dire au salon que se marier avant trente-cinq ans est une bêtise !
— Але ж я жартував у вітальні, хіба ви не бачите?
— Mais j’ai plaisanté au salon, est-ce que vous ne voyez pas.
— Ні.
— Non.
— То спробуйте, і самі побачите.
— Alors essayez et vous verrez vous-même.
Виходить, я не поїду з Рима, бо це неможливо: без мене жити не можна, за мною поїдуть, або я залишуся. Мене тепер мусять бачити, інакше жити стало неможливо.
Il paraît que je ne quitterai pas Rome, car c’est impossible, on ne peut pas vivre sans moi, on me suivra ou je resterai. On doit me voir à présent, autrement vivre est devenu impossible.
Бачите, яка зухвалість. Але є російське прислів’я: «Поганий той солдат, що не мріє стати генералом».
Voyez-vous quelle audace. Mais il y a un proverbe russe qui dit: “Celui est un mauvais soldat qui ne désire pas devenir général”.
Добрий солдат цілує мені руку, ледь торкаючись її губами, як завжди.
Le bon soldat me baise la main en la touchant à peine de ses lèvres comme toujours.
— Ви навіть руку поцілувати не вмієте.
— Vous ne savez même pas baiser la main.
— Отже, вам уже цілували руки інші, коли ви знаєте, як це робиться! — вигукує він, сподіваючись мене присоромити.
— Cela veut dire que d’autres vous ont baisé les mains, puisque vous savez comment cela se fait ! s’écrie-t-il espérant me confondre.
— Звісно, пане, руки панночок для того й створені; а втім, чому саме вам така честь?
— Sans doute, Monsieur, les mains des demoiselles sont faites pour cela, d’ailleurs pourquoi seriez-vous le privilégié ?
Він люто міряє кроками кімнату й повертається, щоб сказати:
Il exécute un pas furieux dans la chambre et revient dire:
— То ви мене не кохаєте?
— Alors vous ne m’aimez pas ?
— Ні.
— Non.
— Навіть трошки?
— Pas même un peu ?
— Анітрохи.
— Pas du tout.
— Мені не можна сподіватися?
— Je ne dois pas espérer ?
— Боже мій, пане, сподіватися треба завжди, бо надія в природі людини, але я вам її не дам.
— Mon Dieu, Monsieur, il faut toujours espérer car l’espérance est dans la nature de l’homme mais quant à moi je vous en donnerai pas.
І оскільки я говорила зі сміхом, він іде досить-таки задоволений. Я взяла собі за правило говорити так, щоб ніколи не можна було зрозуміти, чи я кажу правду, чи глузую. Це надзвичайно зручно.
Et comme je parlais en riant il s’en va passablement satisfait. J’ai pris pour principe de parler de façon qu’on ne puisse jamais savoir si je dis vrai ou si je me moque. C’est excessivement commode.
До речі, Торлонії він нічого не звірив.
A propos, il n’a rien confié à Torlonia.
А знаєте, що сказав Вісконто Вісконті? Розпитував про мене й про П’єтро. Де ви бажаєте видати заміж свою доньку. Папа втручається в усі справи Антонеллі й дасть згоду на шлюб лише за умови, що діти будуть католиками. Юнак дуже милий і дуже багатий, і він успадкує величезні статки, матиме дуже гарне становище І таке інше, і так далі! Ну точнісінько ніби… та що вдієш, добрий солдат, певно, сказав рідним, що хоче стати генералом. Але яка зухвалість — просити моєї руки! Мама відповіла, що вважає П’єтро дитиною, що її донька теж надто молода, що вона не має жодних певних планів, ні про що не думає і твердо вірить, що людські долі написані там, угорі.
Mais savez-vous ce qu’a dit Visconto Visconti ? Des questions sur moi et sur Pietro. Où désirez vous marier votre fille. Le pape se mêle de toutes les affaires des Antonelli et ne consentira à un mariage qu’à la condition que les enfants soient catholiques. Le jeune homme est très gentil et très riche, et il héritera des fortunes immenses, il aura une très belle position Et patati et patata ! Tout comme si... enfin, que voulez-vous, le bon soldat a sans doute dit à ses parents qu’il désirait devenir général. Mais quelle audace de me demander en mariage ! Maman a répondu qu’elle regardait Pietro comme un enfant, que sa fille aussi était beaucoup trop jeune, qu’elle n’avait aucun plan arrêté, ne pensait à rien et croyait fermement que les destinées des hommes étaient écrites là-Haut.
Там, угорі, угорі на горі, Бачите ви цей гарний замок, Я…
Là-haut, là-haut sur la montagne, Vous voyez bien ce beau castel Moi...
Ах, ну й ну, та це ж жалібна пісенька Джирофли.3
Ah ! bigre, voilà la complainte de Girofla.
Ах! якби Король не був господарем Рима, це сталося б негайно.
Ah ! si le Roi n’était pas maître de Rome, ce serait tout de suite fait.
А тим часом тягнімо якомога довше.
En attendant traînons aussi longtemps que possible.
викреслено[Кілька слів викреслено]
[Mots cancellés]
Примітки
Victoria — легкий чотириколісний відкритий екіпаж зі складаним верхом (capote), модний для прогулянок у 1870-х роках. ↩
В оригіналі французькою: «bigre». ↩
«Жалібна пісенька Джирофли» (La complainte de Girofla): власна жартівлива пісня-плач Марі про Еміля дʼОдіффре, «Джирофлу», написана в Ніцці 21 вересня 1875 року (043.0368–0379, чистовик 044.0002–0011); її перші рядки Марі щойно навела (055.1000). ↩