П’ятниця, 24 березня 1876

Я починаю непокоїтися; повертаюся з-за загального столу, випила пів пляшки вина й поговорила про політику з бароном і баронесою невідомої національності. Вони, схоже, лишилися вельми задоволені й навіть трохи здивовані промовою такого молодого цуценяти, як я.
Ми побували в майстерні якогось Попова, скульптора. Оскільки вілли Памфілі й Боргезе зачинені, ми поїхали до Фарнезіни; береги Тибру цього пополудня були доволі рясні на екіпажі. І здалеку я впізнала коней Клемента Торлонії, який невдовзі обігнав нас, знявши капелюха й усміхаючись так, як уміє усміхатися лише він. Він був із матір’ю, дуже гарною й майже молодою. Торлонія виграє п’ятдесят відсотків, коли усміхається. Я шаленію від його усмішки.
Уперше в Римі я погуляла на Пінчо пішки. Усі дуже здивувалися, побачивши мене пішою.
Антонеллі гуляв із дуже негарною дамою і старим паном, теж пішки. Потім ми бачили його біля ландо, тоді разів із десять — пішки, у фіакрі та в усі можливі способи. Він метушився, як ніколи. Я все розповіла нашим, і мама вважає, що я вчинила правильно.
Цей клятий Торлонія вклоняється й усміхається при кожній зустрічі, і його усмішка мене зачарувала, слово честі. Я трохи напідпитку, але добре розумію, що кажу.
Напідпитку! Який жах! і все це на честь Клемента, який про це навіть не знає і якому до цього байдужісінько.
Ох, Господи, Господи! Магнетизм думки… усе це дурниця.
Я зустріла всіх наших знайомих і всіх, кого знаю, не знаючи; сонце було тепле, Антонеллі — холодний… так, і саме ця холодність дає мені привід замислитися: чи прийде він сьогодні ввечері? Ще немає й дев’ятої, мені довго чекати. Хіба чоловік, який справді кохає, може відсторонитися через таку дрібницю? Ні, але він може довго дутися — з примхи, зі страху, навіть із кохання.
Новина! Фанні Лір у Римі. Я бачила її сьогодні. Це гарна жінка, але з нещасним виразом обличчя, а стан — про стан зараз годі судити, бо, гадаю, вона вагітна.
Торлонія не приходить. А подумати тільки, що я через нього сп’яніла. Часом я думаю, що я дурна, ні, не дурна, а навіжена, і навіжена навмисно.
Ах! якби Торлонія прийшов сьогодні ввечері. Невже він мене зовсім не кохає!! Це обурливо! Невже немає способу домогтися, щоб тебе покохали! Невже моє таке велике бажання марне!!!
Тигр і гієна! У слові Торлонія не дев’ять літер, і починається воно не на «А», але в цьому імені вісім літер, як у Гамільтоні, і Торлонія — герцог, як Гамільтон.
Злидні злиднів і песький песе!
Ми провели вечір із Плауденом. Він дуже проникливий і знається на людях, але каже мені багато, ніби й ненароком.
Звісно ж, як казав Лебеке, він складає своє серце мені до ніг. Мені до цього байдужісінько, але це завжди лестить. Скільки всього я написала б, якби це був хтось інший, а не Плауден.
Єдиний спосіб мене зворушити, каже він, — це дратувати мене, дошкуляти мені й суперечити мені.
— Плаудене, ви дотепні, клянуся честю Марі.
Антонеллі не прийшов. Попервах я непокоїлася, але, побачивши, що мама, і Діна, і всі врешті сприймають це як належить, я заспокоїлася й тепер цілком спокійна.
Антонеллі не вважає, що мене образив, навпаки, він вважає скривдженим себе. Він, може, і відчув би слушність моєї поведінки, якби я не була з ним різка останні два дні, та ще й без жодної причини. Останнього вечора в нас я прийшла дуже серйозно зажадати від нього відповіді за капості, які він наговорив про мене Торлонії й Фості. Він образився, геть блідий, і благав мене назвати ім’я того, хто його обмовив.
— Я ще ніколи не бився, це буде моя перша дуель!
Цей негідник таки бився б. Я знаю, що, розпалившись, він здатний на все.
Тепер він вважає себе скривдженим, я даю йому двадцять чотири години, щоб почуватися дуже нещасним; опинившись у такому стані, він почне визнавати за собою провини й зрештою цілком звинуватить себе. А визнавши себе винним, він знатиме, що йому треба робити. Але я вам скажу, ось, це, певно, смішно, та однаково скажу. Я шаленію від Торлонії. А якби я й справді його покохала? О! ні; я не вчиню такої дурниці. Він, його мати, його коні, його візитна картка — усе це мені симпатичне, усе це мене цікавить! Я ніколи не перестану про це говорити; я писатиму про це без кінця. Це безглуздя, бо він про мене не думає. Його таке симпатичне обличчя, його чарівна усмішка, його вигляд, упевнений, гордовитий і водночас простодушний… Не смійтеся, є з чого, скажете ви, можливо. Не годиться вживати такі вислови, говорячи про чоловіка, я знаю. Але ж я його обожнюю!

Примітки

В оригіналі англійською: «Dear, dear!» — вигук розпачу, на кшталт «Господи, Господи!». ↩
Фанні Лір — сценічне ім’я Гетті Блекфорд (1848 — бл. 1886), американської акторки, що стала коханкою великого князя Миколи Костянтиновича Романова, спричинивши гучний скандал, коли її звинуватили в крадіжці коштовностей з ікони, що належала великому князеві. На 1876 рік вона перебувала у вигнанні з Росії. ↩
Маріїні забобони щодо імен: вона відзначила, що Hamilton — 8 літер і Torlonia — 8 літер; обидва герцоги. Цей збіг видається їй віщим. ↩