❦
Неділя, 5 березня 1876
Dimanche 5 mars 1876
Я не йду до церкви — все через цих росіян, що почнуть пащекувати.
Je ne vais pas à l’église, toujours à cause de ces Russes qui vont faire des commentaires.
Боячись, що навідається Брускетті, я виходжу о третій. На віллі Боргезе великі змагання. Якийсь чоловік узявся сорок разів оббігти П’яцца ді Сієна (велику галявину в самій віллі) за годину й п’ять хвилин.
La crainte d’une visite de Bruschetti me fait sortir à trois heures. A la villa Borghèse il y a une grande course. Un homme qui s’engage à faire quarante fois le tour de la place de Sienne (une grande pelouse dans la villa même) en une heure et cinq minutes.
Велике збіговисько люду, на чолі якого, без сумніву, чарівна принцеса.1
Grand concours de monde sans doute à la tête duquel se trouve la ravissante princesse.
Відколи з’явився Дорія, я дуже захоплююся Марґеріт. За часів
Depuis Doria, j’admire beaucoup Marguerite. Pendant
Гамільтона я захоплювалася Джоєю, за часів Одіффре — Робенсон. Гадаю, в інших буває навпаки.
Hamilton j’admirais Gioia, pendant Audiffret Robenson. Je pense que chez les autres l’effet est contraire.
Дзуккіні! Дзуккіні тут. Пандола, велетенський депутат, теж. І здалеку я бачу, як надходить, ой! Брускетті, фе!
Zucchini ! Zucchini est là. Pandola, l’immense député, aussi. Et de loin je vois arriver, ho ! Bruschetti, fi !
Ми зупиняємося подивитися на змагання. Підходить Лебеке. Чи казала я, що вчора мама говорила з ним на Пінчо і що він був у нас. Це добрий, гладкий молодий німець, дуже пристойний і добродушний.
Nous arrêtons pour voir la course. Loëbecke s’approche. Ai-je dit que hier maman lui avait parlé au Pincio, et qu’il a été chez nous. C’est un bon, gros jeune Allemand, très comme il faut et débonnaire.
З екіпажа було погано видно, ми зійшли — я, Діна й Валіцький — і в супроводі Лебеке йдемо більш-менш квітучим моріжком до П’яцца ді Сієна, яка, як відомо, лежить у заглибині, тож навколо неї тягнуться доволі поважні сходинки, якими я не хотіла б підійматися, мов сходами. Зупиняємося на краю. Дзуккіні тут, він мене смішить. Відколи я знаю його історію, він видається мені таким жалюгідним і нікчемним!
On voyait mal de la voiture, nous sommes descendus, moi, Dina et Walitsky et suivis de Loëbecke nous allons par le gazon plus ou moins fleuri vers la place de Sienne qui se trouve comme on sait dans un enfoncement de sorte que tout autour il y a des degrés assez respectables et que je ne voudrais pas monter comme un escalier. Nous nous arrêtons sur le bord. Zucchini est là, il me fait rire. Depuis que je sais son histoire il me paraît si misérable et lamentable !
Білий Дорія проходить, гарно вбраний і вельми пристойний… Сила-силенна інших. Це нагадує мені кінні перегони; увесь цей люд, що гуляє травою, справляє дуже граційне враження.
Doria blanc, passe, bien mis et très bien... Une foule d’autres. Cela me rappelle les courses des chevaux, tout ce monde qui se promène sur l’herbe est d’un effet très gracieux.
Бах! угледіла свого любого кардинальчика й відвертаюся поговорити з Лебеке, бо відчуваю, що червонію.
Pan ! j’aperçois mon cher cardinalino et me détourne parler à Loëbecke parce que je sens que je rougis.
— Доброго дня, панно, — каже він, підходячи.
— Bonjour Mademoiselle, dit-il en arrivant.
— Доброго дня, пане.
— Bonjour Monsieur.
Ось двоє людей, що існують для мене незалежно одне від одного. Дорія й Антонеллі.
Voilà deux personnes qui existent pour moi indépendamment de l’autre. Doria et Antonelli.
Дорія — велич, крига й жах; Антонеллі — веселощі, кокетство й чарівність.
Doria, majesté, glace et terreur, Antonelli gaieté, coquetterie et charme.
Антонеллі явно мені до вподоби.
Antonelli me plaît visiblement.
навскоси
Скільки ж я доклала зусиль, аби переконати себе, що Антонеллі мені до вподоби!
en travers Me suis-je donné assez de mal pour me faire croire qu’An-tonelli me plaisait I
Трохи згодом нас знаходить Плауден, і всі шестеро ми розважаємося, спостерігаючи за чоловіком, що бігає свої сорок кіл. Я сказала, що їм фіалки, і Плауден із кардинальчиком просять у мене, і я даю їм зі свого букетика, а вони їх їдять, мов два осли. Антонеллі зрештою дійшов до того, що їв шовкові нитки, які я висмикувала зі своєї торочки.
Quelque temps après, Plowden nous trouve et tous six nous nous amusons à regarder courir l’homme qui fait ses quarante tours. J’ai dit que je mangeais des violettes, et Plowden et cardinalino m’en demandent et je leur en donne de mon bouquet et ils en mangent comme deux ânes. Antonelli a fini par manger les fils de soie que je tirais de ma frange.
Ми домовляємося про завтрашню кінну прогулянку за місто, до Фарнезіни.
On arrange une cavalcade pour demain, dans la campagne, à la Farnesina.
— Гаразд, — кажу я, — тільки треба запитати, чи мама дозволить, я нічого не можу вирішувати сама.
— Bien, dis-je, seulement il faut demander si maman le veut, je ne puis rien décider.
— Слушно, я прийду до вас увечері, якщо дозволите, і ми вирішимо.
— C’est juste, je viendrai ce soir chez vous, si vous le permettez et on décidera.
— Гаразд.
— Bien.
Коли змагання скінчилися, ми йдемо до екіпажа, і, оскільки Антонеллі питає в мами дозволу прийти, запрошують і решту.
La course finie nous allons vers la voiture, et comme Antonelli demande à maman la permission de venir, on invite aussi les autres.
Отак, весела й спокійна, я їду додому, чи радше ні: ми їдемо обідати до Шпільмана-старшого, і обід виявляється таким поганим, що я йду додому.
Comme cela, gaie et tranquille, je vais à la maison ou plutôt non, nous allons dîner chez Spillmann aîné, et je le trouve si mauvais que je m’en vais à la maison.
Лебеке прийшов перший, ми вже якийсь час сиділи у вітальні, коли оголосили… фе! фе! фе! фе! Ви розумієте. Я кидаюся до своєї кімнати, падаю на стілець і плачу, мов нещасниця.
Loëbecke est arrivé le premier, nous étions déjà pendant un certain temps au salon lorsqu’on annonça... fi ! fi ! fi ! fi ! Vous comprenez. Je me jette dans ma chambre, me laisse tomber sur une chaise et pleure comme une misérable.
Годі й передати, яку відразу я почуваю до цього пана. Хоча ні, послухайте, поряд із ним польський граф видається мені чарівним.
Rien ne peut donner une idée de l’aversion que j’ai pour ce monsieur. Si, écoutez, à côté de lui le comte polonais me paraît un charme.
Треба було йти до вітальні, але треба було й мати мужність; моє тілесне сум’яття перед дверима скидалося на те, що його зазнавала Маргарита у сцені в церкві2. Нарешті я вийшла! Це мені дорого коштувало, присягаюся вам.
Il fallait aller au salon, mais il fallait aussi avoir du courage, mes perturbations corporelles devant la porte ressemblaient à celles de Marguerite dans la scène de l’église. Enfin je suis sortie ! Cela m’a coûté assez, je vous jure.
Лебеке дає мені троянду.
Loëbecke me donne une rose,
— Вона зів’яла, — кажу я.
— Elle est fanée, dis-je.
— Ви любите лише свіжі квіти? — питає це страховисько.
— Vous aimez seulement les fleurs fraîches ? demande l’horreur.
— Так!
— Oui !
— Часом люблять зберігати й інші квіти.
— Quelquefois on aime à garder d’autres fleurs.
— Так, так.
— Oui, oui.
— Ви любите міняти.
— Vous aimez à changer.
— Так.
— Oui.
— І людей теж.
— Les personnes aussi.
Бачили таку зухвалість! Міняти людей — то я, виходить, проміняла його! Клята дияволова худобино!
Voyez-vous cette outrecuidance ! A changer les personnes, je l’ai donc changé ! Satané animal du diable !
Тітка пише, що зустріла Одіффре, що він розпитував про нас, що вона сказала, ніби хоче купити його замок. Він продає його, каже він, бо йому набридла Ніцца. Дефорж каже, що замок продають за борги. Він утратив увесь свій шик, пише тітка, на нього жаль дивитися. З розпачу, певно, він залицяється до Гострої. Та мені це любіше, ніж до Олів, до того ж годі3! Бо ось заходить Антонеллі. [Два рядки закреслено] Ми йдемо розпаковувати моє сідло в передпокої, і саме там Плауден знаходить нас усіх. Брускетті приніс квитки на завтра, на відкриття Парламенту. Я жодного разу до нього не звертаюся, не можу! Він має жалюгідний, часом розпачливий вигляд, але це сильніше за мене. Нарешті він іде, нарешті! О радосте4! Я знову стаю весела й щаслива.
Ma tante écrit qu’elle a rencontré Audiffret, qu’il a demandé de nos nouvelles, qu’elle a dit qu’elle voulait acheter son château. Il le vend, dit-il, parce qu’il a assez de Nice. Desforges dit qu’on doit le vendre pour ses dettes. Il a perdu tout son chic, dit ma tante, il fait pitié. De désespoir sans doute il fait la cour à la Pointue. Mais j’aime mieux ça que l’Olive, d’ailleurs via ! Car voici Antonelli qui entre. [Deux lignes cancellées] Nous allons déballer ma selle dans l’antichambre et c’est là que Plowden nous trouve tous. Bruschetti a apporté des billets pour demain pour l’ouverture du Parlement. Je ne lui adresse pas une fois la parole, je ne peux pas ! Il a une mine piteuse, parfois désespérée, mais c’est plus fort que moi. Il s’en va enfin ! 0 Gioia ! je redeviens gaie et heureuse.
П’єтро — чарівне дитя, його витівки мене захоплюють. От, скажімо, він приносить карти й просить мене зіграти; Плауден теж просить зіграти.
Pietro est un charmant enfant, ses boutades m’enchantent. Par exemple il apporte des cartes et me prie de jouer; Plowden demande aussi de jouer.
— Та це ж неможливо! — вигукує запальний попівський син, витріщивши очі.
— Mais on ne peut pas ! s’écrie le fougueux fils de prêtre en ouvrant de grands yeux.
— Можна, можна, — кажу я, — можна грати втрьох, це те саме.
— Si, si, dis-je, on peut jouer à trois, c’est la même chose.
— Те саме, — каже він, дивлячись на мене так, наче його штрикнули шпилькою, — о! по-перше, — і, наполовину розвернувши стілець, він відвертається, підібгавши губи й дивлячись у стелю.
— La même chose, dit-il en me regardant comme si on l’avait piqué avec une épingle, oh ! d’abord et, retournant à moitié sa chaise, il se détourne en pinçant ses lèvres et en regardant le plafond.
На словах це ніщо. Ця зухвалість краща за солодкавий комплімент.
A raconter ce n’est rien. Cette impertinence est mieux qu’un compliment sucré.
Пишучи, я й досі чую у вухах його голос, я дуже в нього закохана. Кажу це цілком природно, як відчуваю. Коли він іде, мені прикро, мені його завжди мало. Як це безглуздо — закохуватися в людей, як я!
J’ai, tout en écrivant, sa voix dans les oreilles, j’en suis très amoureuse. Je le dis tout naturellement comme je le sens. Quand il s’en va je suis fâchée, je n’en ai jamais assez. C’est absurde de s’amouracher de gens, comme moi !
— Хоча б для того, щоб помучити П’єтро, — каже Діна, — будь привітна з Брускетті.
— Au moins pour tourmenter Pietro, dit Dina, sois bonne avec Bruschetti.
— Мучити! Не маю ані найменшого бажання. Мучити, розпалювати ревнощі, фе! у коханні це схоже на рум’яна, що ними мастять обличчя. Це вульгарно, це низько. Мучити можна мимоволі, природно, так би мовити, але робити це навмисне — фе! Та й не можу я цього робити навмисне, мені бракує характеру. Хіба можна йти розмовляти й любесенько щебетати з якимось страховиськом, коли тут кардинальчик і з ним можна поговорити?
— Tourmenter ! je n’en ai nulle envie. Tourmenter, exciter la jalousie, fi ! en amour cela ressemble au fard que l’on se met sur le visage. C’est vulgaire, c’est bas. On peut tourmenter involontairement, naturellement, pour ainsi dire, mais le faire exprès, fi ! D’ailleurs je ne peux pas le faire exprès, je n’ai pas assez de caractère. Est-ce possible d’aller parler et faire l’aimable avec un monstre quelconque quand le cardinalino est là et qu’on peut lui parler ?
Цей шибеник уперто впадає за мамою, яка зве його своїм любим дитятком. Мені приємно бачити його таким милим із нею. Він поскаржився на батьків, які не хочуть, щоб у нього були коні, бо він забагато витратив, коли, втікши з дому в сімнадцять років, записався до війська. У квітні йому виповниться двадцять три.
Cette canaille fait une cour obstinée à maman qui l’appelle son cher enfant. J’aime à le voir si gentil avec elle. Il s’est plaint de ses parents qui ne veulent pas qu’il ait des chevaux parce qu’il a trop dépensé lorsque, s’étant échappé à dix-sept ans, il s’est engagé dans l’armée. Il aura vingt-trois ans en avril.
Дитя за віком і за вдачею.
Un enfant par l’âge et par le caractère.
Він не нижчий за Дивовижного.
Il n’est pas plus petit que le Surprenant.
Ohimè ! la romance de Mignon ne me touche que comme musique, quant aux associations comme disent les Anglais, requiem si non eterno, du moins pour le moment
Мене вже не дражнять Одіффре, говорять лише про П’єтро, і я усміхаюся так, як ви знаєте.
On ne me taquine plus pour Audiffret, on ne parle que de Pietro et je souris de la façon que vous savez.
Але, по совісті, треба дати відповідь щодо свяченої води й кілець ланцюга святого Петра. Ось вона:
Mais, en conscience, il faut une réponse concernant l’eau bénite et les anneaux de la chaîne de Saint-Pierre. La voici:
Переписаний лист · Lettre anonyme de Marie à Emile dʼAudiffret, signée « les moines de Cimiez », mars 1876Святий Отець відмовив у всьому! У кардинала Антонеллі є справи куди важливіші за ув’язнення гидкої маленької душі, до краю зіпсутої. Але ми знайшли спосіб, який — принаймні на якийсь час — дасть нам трохи спокою. Ми замкнули його душу в посудину, наповнену спиртом, як роблять із потворними експонатами природничої історії. На цьому прощавай, тобі варто було б піти в ченці, коли продадуть твій замок.Le Saint Père a tout refusé ! Le cardinal Antonelli a des occupations bien plus graves que l’emprisonnement d’une vilaine petite âme très corrompue. Mais nous avons trouvé un moyen qui, pour quelque temps du moins, nous donnera quelque repos. Nous avons renfermé son âme dans un vase rempli d’alcool, comme on fait des objets monstrueux d’histoire naturelle. Sur ce, au revoir, tu devrais bien te faire moine quand on aura vendu ton château.Амінь!Amen !Ченці з Чіміє.Les moines de Cimiez.
Ось і скінчилося це славнозвісне листування, чи то пак перервалося. Мені тепер ніколи ним займатися.
Voilà la fameuse correspondance terminée, ou suspendue. Je n’ai pas le temps de m’en occuper à présent.
Хто дасть мені кільця, здатні скувати ще таку зелену душу того, чий покровитель — святий Петро! Я думаю лише про те, щоб знову його побачити, бачити ще, і завжди, і ще.
Qui me donnera à moi, des anneaux capables d’enchaîner l’âme encore si verte de celui dont Saint-Pierre est le patron ! Je ne pense qu’à le revoir, le voir encore et toujours et encore.
Примітки
Цей уривок позначено як вилучений цензурою у виданні 1887 року. ↩
Натяк на сцену в церкві з опери Ґуно «Фауст» (1859), дія IV, де Маргариту терзає голос Мефістофеля, поки вона намагається молитися. ↩
В оригіналі італійською: «via» (нетерплячий вигук: «годі!», «геть!»). ↩
В оригіналі італійською: «O Gioia!». ↩
В оригіналі італійською: «Ohimè!». ↩
Associations — англійське слово, залишене в оригіналі (Марі сама пише: «як кажуть англійці»): спогади, душевні зв’язки, що їх будить музика. ↩
В оригіналі латиною: «requiem si non eterno». ↩