Неділя, 26 березня 1876

Ми були в церкві й зустріли там пана й пані Сарасен; пані Сарасен — донька адмірала де Бока, вихователя й ад’ютанта великого князя Володимира. Бок — наш давній друг. Поки ми снідали в Шпільмана, вони були в нас. Сарасен — швейцарець.
Досить! Досить! Досить! Було б нижче моєї гідності говорити про це далі. Я не скажу більше ні слова. Я звала Пратера його ім’ям, я весь цей час клялася лише ним та його бородою. Годі!
Ми зустрілися в Боргезе, ми пішки, він в екіпажі; на Пінчо ми стояли, він проїхав туди й назад зовсім близько, не спинившись. Я йому не подобаюся, я його не цікавлю, облишмо його!
Це й справді було б дуже добре, якби це було так само легко зробити, як написати.
Я не можу дати йому спокій. Я жадаю його всюди, я шукаю його, мені здається, що я бачу його всюди, я сто разів помиляюся, бачу його десять разів і повертаюся, нашвидку обідаю, замикаюся й лягаю долі! Чудово.
навскоси
Ідеться про Торлонію.
Треба віддати Торлонії належне. Він безглуздий. Я вам це доведу. Одружившись зі мною, він мав би гарну дружину, яка б його кохала й не зраджувала, а ще мав би неабиякий статок. Я дала б йому своє кохання й свої гроші, а він дав би мені блискуче становище. Це все, чого я прошу. Місце у світі й при дворі. Не так уже й легко знайти дружину, яка приносить вам шістдесят тисяч франків ренти зараз і близько ста тисяч франків у майбутньому. Вілла в Ніцці, не забуваймо про цю добру віллу на набережній Англійців, яка коштує чотириста тисяч франків і легко може приносити щонайменше п’ятнадцять тисяч франків на рік.
Якби він це знав, то діяв би інакше.
Гляньте, добрі люди, як я опустилася! Раніше я була на продаж, а тепер сама намагаюся купити.
Вісконті приніс мені портрет папи з написаними власноруч Святим Отцем словами: Мир вам. Я роздобув його, каже він, лише сказавши, що це молода російська дівчина, яка виходить за католика.
викреслено[Три рядки закреслено]
Я нещасна, я бачила все це товариство в Боргезе — дружину посла з княгинею Мещерською, потім римлянок і римлян, словом, усіх.
Ми наказали спинити екіпаж біля гурту російських художників, на чолі яких Боткін і Валіцький. Цей Боткін — чоловік дивний, він багатий, його скрізь приймають з розкритими обіймами, а він проводить життя по шинках із нікчемними художниками. Усі разом вони мали вигляд жебраків, що сидять на холодному камені. Валіцький поряд із ними здавався справжнім денді.
Попри свій вигляд, Боткін знає все, що діється, і вхожий до найкращих домів. Кажу це з утіхою, бо він спитав Валіцького, як я прийняла пропозицію Брускетті. Це доводить, що всі про це знають. Це втіха. Який мені був би з цього зиск, якби про це навіть не говорили?
Антонеллі був у фіакрі з Роспільйозі.
Я була зачесана не так, як завжди. Волосся розпущене по спині, а спереду кучма прозорих золотавих кучерів здіймалася аж до маленького дитячого капелюшка з видрового хутра. Це мені дуже личило. Але вигляд у мене, мабуть, був знуджений і лихий, бо я була знуджена й лиха.
Petit croquis encadré : une tête vue de dos, les cheveux longs tombant sur le dos, un bonnet de boucles sur le front
Croquis de la coiffure de Marie, cheveux sur le dos Mon Journal, t. 7, p. 178
Плауден у своєму купе, запряженому двома гарними кіньми.
Та облишмо це й повернімося до тієї миті, коли я кинулася долі, замкнувши на ключ усі троє своїх дверей.
Я терпіти не можу, коли мені перечать. Я люта.
Щойно Вісконті вийшов, як зайшов Плауден. Він дедалі дужче закохується й дурнішає.
Сьогодні ввечері я бавлюся, мучачи двох чоловіків — Плаудена й П’єтро.
Я граю Бетховена, Плауден сідає поряд зі мною й слухає, говорячи мені про безліч речей. П’єтро не знаходить собі місця, стрімголов кидається в розмову з Діною й силкується дослухатися до того, що ми кажемо, але марно, бо ми говоримо англійською. Я була однаково привітна з обома, і обидва лишилися невдоволені: я говорила з П’єтро — Плауден кліпав очима й совався; я говорила з Плауденом — П’єтро поводив очима й явно лютував. Один ліворуч від мене долі, другий праворуч на стільці. Наприкінці кожної музичної фрази я опускала очі то до одного, то до другого. Це було б вельми цікаво, якби були глядачі.
Якби я виходила у світ, мені, безперечно, подобалося б, що за мною впадають, але вдома це лише змушує сидіти до першої. Ні, я невдячна: якби не було цих чоловіків, я померла б з нудьги. Та з-поміж усіх П’єтро — мій улюбленець, він такий забавний. От сьогодні ввечері він каже мені:
— Ви кохаєте Плаудена? Плауден — ваше кохання?
— Так, а яке ваше?
— Ви ж добре знаєте, але цього не може бути, коли немає відповідності (читай: взаємності).
Він казав це, сподіваючись на відповідь, я знаю яку. Але так нічого й не почув.
Ми перекинулися кількома словами про Бойдів, про Бланш, яка вийшла за лорда Генрі Пейджета, що стане маркізом Англсі по смерті свого дядька, про Берту, яка була закохана в герцога Гамільтона. Плауден добре їх знає.
Ах! це наче удар грому, моє єдине справжнє кохання вертається мені до серця, [Слова викреслено] мої безмежні сподівання вертаються мені на думку, я нещасна, нещасна, нещасна. Завтра я не вийду! Мені потрібно двадцять чотири години самотності, писання, лежання долі, щоб заспокоїтися, отупіти, засоромитися свого безуму. Як же я опустилася! Ні, я не опустилася, я й досі хочу того, чого хотіла. Мільйони, велич і слава!! Я вдамся до тяжкої праці або матиму те, чого прошу.
Стукайте, і відчинять вам, просіть, і дадуть вам. Це слова Христові, вони не можуть бути марними словами. Боже! Боже! Невже Ти ніколи не зробиш мене щасливою! Невже Ти не можеш втамувати спрагу мого марнославства! Невже Ти не чуєш моїх молитов! Не теперішніх, тепер я зіпсута, негідна, а давніх. Тих, що я підносила Тобі від ранку до вечора, коли молилася за герцога!
Змилуйся наді мною, прийми мене в ласку!
Мир вам, написав папа, він добре вгадав: мені потрібен саме мир; усюди й завжди змучена, заздрісна, нещасна!
Чому я з простого дворянського роду!
Я конаю від заздрощів, гніву, розпачу!
Мій стан такий, що я не можу писати!

Примітки

В оригіналі італійською: «Basta !». ↩
В оригіналі латиною: «Pax vobis» (папське благословення). ↩
Марі й Плауден розмовляють англійською, якої П’єтро, вочевидь, не розуміє, щоб відгородити його від розмови. (Марі пише це по-французьки; англійською цих слів у тексті немає.) ↩
Бланш Бойд 1874 року вийшла за лорда Генрі Пейджета; 1880 року він успадкував титул 4-го маркіза Англсі після свого зведеного брата, а не дядька (Вікіпедія, «Henry Paget, 4th Marquess of Anglesey»). ↩
Матвія 7:7. Марі цитує французький переклад Біблії у своїй молитві: «Frappez et on ouvrira, demandez et on donnera». ↩