❦
П’ятниця, 3 березня 1876
Vendredi 3 mars 1876
Вже третє березня!
Déjà le 3 mars !
Чудова погода, але я не хочу виходити. Не хочу, щоб мене бачили, бо ті, хто мене бачить, розглядають мене й питають, хто я така, і завжди знайдеться послужлива душа з повним мішком відомостей.
Un temps superbe, mais je veux pas sortir. Je ne veux pas qu’on me voie, parce que ceux qui me voient, me regardent et demandent qui je suis, et il y a toujours une âme obligeante avec un sac de renseignements.
Чоловіки знайомляться зі мною, бо я гарненька, і повертаються до мене спиною, щойно постає вибір: одружуватися або ні; жінки мені заздрять і обмовляють мене на все горло. Мені куди краще вдома.
Les hommes font ma connaissance parce que je suis jolie, et me tournent le dos aussitôt qu’il faut épouser ou rien, les femmes m’envient et me calomnient à pleins poumons. Je suis bien mieux chez moi.
— Я не хочу їхати до Ніцци, — сказала я вчора, — принаймні тут мене ніхто не знає.
— Je ne veux pas aller à Nice, ai-je dit hier, au moins ici personne ne me connaît.
— І тут ми наробили дурниць, — відповіла мама, — я поїхала до дружини посла й до інших, щоб дістати облизня; не треба було нікуди їздити.
— Ici aussi nous avons fait des bêtises, répondit maman, je suis allée chez l’ambassadrice et chez d’autres pour recevoir des nez, il ne fallait aller nulle part.
— Та хіба ви гадаєте, що можна з власної волі змиритися з таким існуванням? Хіба ви гадаєте, що, не спробувавши й не діставши облизня, як ви кажете, можна прийняти таке життя!
— Mais pensez-vous qu’il soit possible de se résigner, de sa propre volonté à une telle existence. Pensez-vous qu’avant d’avoir essayé et d’avoir reçu des nez, comme vous dites, il soit possible d’accepter une telle vie !
Навіть для чоловіка, пересиченого всім, таке життя неможливе, а для мене й поготів! Я люблю спокій, домівку, це добре, але неможливо жити так, як живемо ми. Скандали братів Бабаніних, процес Романових — усе це падає на мене, і страждаю від цього я!
Même pour un homme, blasé de tout, cette vie est impossible, et pour moi donc ! J’aime le calme, la maison, c’est bien, mais il est impossible de vivre comme nous vivons. Les scandales des frères Babanine, le procès Romanoff, tout cela retombe sur moi, c’est moi qui en souffre !
[Замазані слова. Чотири] роки тому, коли ми були в Женеві й коли Романов ще був живий, Замятін, його шваґер, той, що затіяв процес, прислав свого адвоката, Владимирова.
[Mots noircis. Il y a quatre] ans, quand nous étions à Genève, et quand Romanoff vivait encore, Zamiatine, son beau-frère, celui qui a suscité le procès, a envoyé son avocat, Vladimiroff.
Цей Владимиров спробував налякати тітку, щоб вона сама зреклася всього, і, бачачи, що йому це не вдається:
Ce Vladimiroff a essayé de faire peur à ma tante pour qu’elle renonce d’elle-même à tout et voyant qu’il ne réussissait pas:
— Може статися, — сказав він, — що ми програємо процес, але ми вкриємо вас усіх такою ганьбою й таким скандалом, що ви ніде не зможете показатися.
— Il se peut, dit-il, que nous perdions le procès, mais nous imprimerons une telle honte et un tel scandale sur vous tous, que vous ne pourrez paraître nulle part.
І справді, майже щодня по всіх посольствах — у Німеччині, Швейцарії, Франції — розсилали папери щодо процесу. Усюди імена Романових та Башкирцевих набули сумної слави. Їм це вдалося.
Et en effet chaque jour presque on envoyait des papiers relatifs au procès par toutes les ambassades, en Allemagne, en Suisse, en France. Partout les noms de Romanoff et Bash-kirtseff sont devenus tristement célèbres. Ils ont réussi.
— Уся Європа про це говоритиме, — ще сказав Владимиров, — якщо ми програємо процес, ви втратите своє добре ім’я.
— Toute l’Europe en parlera, a encore dit Vladimiroff, si nous perdons le procès, vous perdrez votre renommée.
Так і сталося. Усюди, в усіх міністерствах Росії, в усіх посольствах за кордоном, а звідти й усюди. І все це падає на мене! Нещодавно я прочитала в
C’est arrivé ainsi. Partout, dans tous les ministères en Russie, dans toutes les ambassades à l’étranger, et de là partout. Et tout cela retombe sur moi ! J’ai lu dernièrement dans
Плутарха, з яких причин діти страждають за провину батьків. Старий мене не переконав. «Бо якщо справедливо, — каже він, — щоб люди великої чесноти були вшановані у своїх нащадках, то справедливо й те, щоб великі злочинці були покарані у своїх».
Plutarque pour quelles raisons les enfants souffraient de la faute de leurs pères. Le bonhomme ne m’a pas convaincue. « Car s’il est juste, dit-il, que les gens d’une haute vertu soient honorés dans leur descendance, il est juste aussi que les grands criminels soient punis dans la leur ».
Певно, хтось із моїх предків був великим злочинцем, бо моя мати була нещаслива в усьому, і я нещаслива в усьому.
Sans doute un de mes aïeux a été un grand criminel, car ma mère a été malheureuse dans tout, et moi je suis malheureuse dans tout.
Нехай Плутарх дозволить мені сказати йому, що від надміру мудрувань він домудрувався до нісенітниць.
Que Plutarque me permette de lui dire qu’à force de raisonner, il déraisonne.
Вшановані — так, справедливо, щоб дітей добрих людей вшановували люди на пам’ять про добро, яке зробили їхні батьки, але цілком зайве, щоб з тієї самої причини їх осипав щедротами Бог. Я легко розумію, що до сина злочинця почувають певну відразу, але зовсім не розумію, чому цей син злочинця має бути покараний Богом за провину, скоєну, можливо, ще до його народження, і в якій він невинний.
Honorés oui, il est juste que les enfants des bons soient honorés par les hommes en mémoire du bien qu’ont fait leurs pères, mais il est parfaitement inutile qu’ils soient pour la même raison comblés par Dieu. De même que je comprends facilement qu’on éprouve quelque répugnance pour le fils d’un criminel; je ne comprends pas du tout que ce fils d’un criminel soit châtié par Dieu pour une faute qui a été commise avant sa naissance peut-être et dont il est innocent.
навскоси
Прошу вас вірити, що, говорячи про злочинців, я не маю на увазі своїх рідних, які щонайбільше дурні.
en travers Je vous prie de croire que lorsque je parle de criminels je ne vise pas les miens qui sont tout au plus bêtes.
Це — щодо чистої й простої логіки. Але до цього можна додати, що, оскільки люди створені за образом Божим, вони природно мають бути радше схильні до добра, ніж до зла. Приємно бачити сина шанованої, доброчесної й корисної для суспільства людини, і йому охоче надають привілеї та милості, бо кажуть собі: коли батько був такий, чому б синові на нього не вдатися?
Voilà quant à ce qui est de la logique pure et simple. Mais on peut ajouter à ceci que puisque les hommes sont créés à l’image de Dieu, ils doivent naturellement être plus enclins au bien qu’au mal. On éprouve du plaisir à voir le fils d’un homme honoré, vertueux et utile à la société et on lui accorde volontiers des privilèges et des bontés, parce qu’on se dit, puisque le père a été tel, pourquoi le fils ne lui ressemblerait pas ?
Це цілком природно, і я нічого проти не кажу. Але хіба можна ненавидіти й зневажати бідолаху, який, може, добрий, чесний і доброчесний, лише тому, що його батько був негідником? Я допускаю, що, не знаючи його, до нього ставляться холодно, майже вороже, що мають упередження, але я не допускаю, щоб його відштовхували, відкидали, відмовлялися випробувати, щоб були проти нього й доводили його до розпачу. Бо, доводячи отак людину до краю, можна зробити з неї негідника.
C’est parfaitement naturel et je ne dis rien contre. Mais peut-on haïr et mépriser un malheureux qui est peut-être bon et honnête et vertueux parce que son père a été un coquin ? J’admets qu’avant de le connaître on lui soit froid presque hostile, qu’on ait des préventions mais je n’admets pas qu’on le repousse, qu’on le rejette et qu’on refuse de l’éprouver, qu’on soit contre lui et qu’on le désespère. Car en poussant de cette façon un homme à bout on peut en faire un coquin.
Чесні люди мене не хочуть, може сказати він, я мушу належати до якоїсь касти, тож піду до тих, хто мене не жене.
Les honnêtes gens ne veulent pas de moi, peut-il dire, je dois appartenir à une caste quelconque je vais donc aller vers ceux qui ne me chassent pas.
Це загальні міркування, перейдімо до окремих випадків, яких надто багато, щоб я взялася за всі. Мені досить одного — мого власного.
Ceci sont des généralités, arrivons aux cas particuliers qui sont trop nombreux pour que je les attaque tous. Un seul me suffit, le mien.
— Та ми, — скажуть усі ті, хто мене мучить, — ми її не ненавидимо, ми їй нічого не робимо! Але ми не можемо…
— Mais, diront tous ceux qui me martyrisent, nous ne la détestons pas, nous ne lui faisons rien ! Mais nous ne pouvons pas...
Досить, мій розум стомився від цього мудрування, яке ви щойно прочитали, я вже нічого, крім дурниць, не скажу!
Assez, mon esprit est fatigué par l’élocution du peu que vous venez de lire, je ne dirais plus que des bêtises !
Боронь мене Боже звинувачувати людей, вони чинять, як можуть. Я не смію звинувачувати Бога, я лише міркую, я намагаюся збагнути божественні закони, бо я не з тих, хто з покори не хоче думати й гадає, що ображає Бога, силкуючись Його зрозуміти.
Dieu me garde d’accuser les hommes, ils font comme ils peuvent. Je n’ose pas accuser Dieu, je raisonne seulement, je cherche à comprendre les lois divines, car je ne suis pas de ceux qui par soumission ne veulent pas penser, et croient offenser Dieu en essayant de le comprendre.
Це зухвало, каже Плутарх. Ні! Бог доступний усім, і саме в цьому Його велич. Якщо ми не сміємо говорити з королем, то з Богом і поготів? Це міркування в дусі мораліста, і навіть, мушу сказати, міркування цілком позбавлене сенсу. За такою логікою не слід було б ані молитися Богові, ані навіть вимовляти Його ім’я, бо, порівнюючи Його з королем, бачимо, що велич Його така, що неможливо не лише встановити гідну Його міру пошани, а навіть уявити Його в найвищому, найтуманнішому й найпіднесенішому злеті людського духу. Тоді Бога не існувало б.
C’est téméraire, dit Plutarque. Non ! Dieu est accessible à tous et c’est ce qui fait sa grandeur. Si l’on n’ose parler à un roi, combien doit-on oser moins de parler à Dieu ? Ceci est un raisonnement d’après un moraliste et même je dois le dire un raisonnement très dépourvu de sens. A ce compte là on devrait ni prier Dieu, ni même prononcer son nom, car en le comparant à un roi Sa grandeur est telle qu’il est impossible non seulement d’établir un degré de respect digne de lui, mais même de se le figurer dans le plus haut, du plus vague et du plus élevé de l’esprit humain. Alors Dieu n’existerait pas.
Але я непомітно для себе змінила тему.
Mais j’ai changé de sujet sans m’en apercevoir.
Не люди мене переслідують, а гнів Божий. Люди лише коряться обставинам, а обставини — одна з форм, через які виявляється воля Божа. Хто захоче пошукати, той переконається, що я кажу слушно.
Ce n’est pas les hommes qui me poursuivent, c’est la colère de Dieu. Les hommes ne font qu’obéir aux circonstances, et les circonstances sont une des formes sans laquelle se manifeste la volonté divine. Qui veut rechercher, trouvera que ce que je dis est juste.
Повертаємося, і мені кажуть, що бачили на Пінчо Антонеллі й Плаудена, а також Брускетті, дуже сумного. Мама не зупинилася біля музики, тож ні з ким із них не говорила.
On rentre et on me dit qu’on a vu Antonelli et Plowden au Pincio, et Bruschetti aussi, fort triste. Maman ne s’est pas arrêtée à la musique et par conséquent n’a parlé à aucun d’eux.
Моя відсутність так здивувала Плаудена, що близько шостої він з’являється в нас і питає, що зі мною.
Mon absence a causé un tel étonnement à Plowden que vers six heures il se présente chez nous, demandant ce que j’ai.
— Урок малярства.
— Une leçon de peinture.
— Я не бачив вас на Пінчо й одразу прийшов сюди дізнатися, як ви.
— Je ne vous ai pas vue au Pincio et je suis de suite venu ici pour savoir de vos nouvelles.
— Дуже люб’язно, пане Плаудене.
— Très aimable, M. Plowden.
Та послухайте мою жалюгідну історію.
Mais écoutez ma lamentable histoire.
Близько десятої вечора ми преспокійно сиділи навколо столу й розкладали пасьянси, коли ввійшла Леоні.
Vers dix heures du soir nous étions très tranquillement assis autour de la table et en train de faire des réussites, lorsque Léonie entre.
— Пані, пан граф Брускетті тут.
— Madame, M. le comte Bruschetti est là.
Я більше не слухаю й одним стрибком опиняюся у своїй кімнаті, на ліжку, головою під подушкою, ногами догори. Цей чарівний безлад не був витвором мистецтва.1
Je n’écoute pas davantage et d’un seul bond me trouve dans ma chambre, sur le lit la tète sous le coussin et les pieds en haut. Ce beau désordre là n’était pas un effet de l’art.
Я склала цілий план, забувши настанови брата Еміля: хотіла повечеряти о десятій і рано лягти, бо вже два тижні веду виснажливе життя, як сказав би Антонеллі. І треба ж було цій мерзоті прийти й усе перевернути!
J’avais fait tout un plan oubliant les préceptes du frère Emile, je voulais souper à dix heures et me coucher de bonne heure, car depuis deux semaines je fais une vie fatigante, comme dirait Antonelli. Il faut que cette exécration arrive pour tout bouleverser !
Мама розважає того добродія, а я лежу на ліжку, Діна сидить у мене в головах і благає вийти, я ж проводжу годину з чвертю чи півтори, дослухаючись до розмови у вітальні, охоплена найгострішою досадою. Мабуть, добре розважився, цей любий граф Брускетті.
Maman amuse l’homme et moi couchée sur mon lit, ayant Dina à mon chevet qui me supplie de sortir, moi je passe une heure et quart ou une heure et demie à écouter la conversation du salon, en proie à la plus vive contrariété. Il a dû s’amuser, ce cher comte Bruschetti.
Я ненавиджу його подвійно після цього вечора: по-перше, він зруйнував мій план, а по-друге, і головне, він говорив про римське товариство, і ці імена, ці історії про всіх отих герцогинь та княгинь доводять мене до нестерпного стану, і Дорія знову починає мене мучити. Дорія постає переді мною в усій своїй моральній і фізичній величі, і я скаржуся на це Діні, сміюся і стаю такою знервованою, що [я] починаю плакати по-справжньому. Мама й усі інші вибухають сміхом, коли я з’являюся у вітальні з червоними очима, виючи, сміючись і пхинькаючи. Це було кумедно.
Je le déteste doublement après cette soirée, d’abord il a dérangé mon plan et ensuite et surtout il a parlé de la société de Rome, les noms et les histoires que toutes ces duchesses et princesses me mettent dans un état impossible, et Doria me retourmente. Doria m’apparaît dans toute sa grandeur morale et physique et je m’en plains à Dina, ris et deviens si nerveuse que [je] me mets à pleurer pour de vrai. Maman et les autres éclatent de rire lorsque j’apparais au salon les yeux rouges, hurlant, riant et pleurnichant. C’était comique.
— Та що це з нею? — питає мама.
— Mais qu’est-ce qu’elle a ? demande maman.
— Я вам скажу, — відповідає Діна, — по-перше, вона закохана в Антонеллі, а по-друге, вона закохана в Дорію. Вона сказала мені, що до маскараду він їй ніколи не подобався, але відколи він освистав її, ви знаєте як, вона від нього шаленіє — це кохання з першого погляду2, як вона каже.
— Je vous le dirai, répond Dina et d’abord elle est amoureuse d’Antonelli et ensuite elle est amoureuse de Doria. Elle m’a dit qu’il ne lui a jamais plu avant la mascarade, mais depuis qu’il l’a huée de la façon que vous savez, elle en est folle, un coup de foudre, comme elle dit.
— Ну то й що, — кажу я, не в змозі стримати сміх і притуляючись чолом до шибки, — ну то й що, це нерозумно, — і я знову плачу.
— Eh bien, quoi, dis-je, ne pouvant m’empêcher de rire et collant mon front contre la vitre, eh bien quoi, c’est bête, et je pleure de nouveau.
— Це нерви: кажу ж вам, що це не-е-ерви!
— C’est nerveux: je vous dis que c’est ne---rveux !
Ma famille est bien heureuse d’avoir une distraction comme moi. Bigre, chien de chien, miserere, tigre et hyène, Doria, Doria, Antonelli, non Doria, toujours Doria !
Примітки
Натяк на Буало («Мистецтво поетичне», I): «чарівний безлад — це витвір мистецтва». Марі вивертає вислів: її розпач був щирий, а не вдаваний. ↩
В оригіналі французькою: «coup de foudre». ↩
В оригіналі французькою: «Bigre». ↩
В оригіналі латиною: «miserere» (слово з псалма). ↩