❦
Середа, 8 березня 1876
Mercredi 8 mars 1876
День, повний подій і нових почуттів — і приємних, і жахливих.
Jour plein d’événements et d’émotions nouvelles et agréables et terribles.
Спершу дуже добрий сніданок у Шпільмана-старшого.
D’abord un très bon déjeuner chez Spillmann aîné.
Говорили про те, чим римо-католицька віра відрізняється від нашої.
On a parlé de la différence qui existe entre la religion catholique romaine et la nôtre.
— А поїдьмо верхи!
— Si nous allions à cheval !
— О! так, поїдьмо верхи.
— Oh ! oui, allons à cheval.
Я йду вдягти амазонку і о пів на п’яту вже за Порта-дель-Пополо, де кардинальчик чекає на мене з двома кіньми.
Je vais mettre mon amazone et à quatre heures et demie me trouve en dehors de la porte du Peuple où le cardinalino m’attend avec deux chevaux.
Посадити мене в сідло — то ціла історія: Антонеллі двічі забракло сили чи спритності, потім Валіцькому, нарешті це вдається стайничому.
Pour me mettre en selle c’est toute une histoire, Antonelli manque de force ou d’adresse deux fois, puis Walitsky, enfin le palefrenier y parvient.
Мама, Діна й Валіцький їдуть слідом в екіпажі.
Maman, Dina et Walitsky suivent en voiture.
— Поїдьмо сюди, — каже мій кавалер.
— Prenons par ici, dit mon cavalier.
— Поїдьмо.
— Prenons.
І ми в’їхали в якесь зелене й гарне поле, місцину, що зветься Фарнезіна.
Et nous sommes entrés dans un espèce de champ vert et gentil, endroit qu’on nomme la Farnesina.
Мені було незручно в сідлі, та й кінь був поганий.
Je me sentais mal à cheval, et le cheval était mauvais.
— Що вам спало на думку гнати мене в галоп, коли я не можу! — кажу я роздратовано.
— Quelle idée avez-vous de me faire galoper quand je ne puis pas ! dis-je impatientée.
Над цим полем здіймається пагорб, П’єтро звернув праворуч, і ми поїхали дуже нерівною дорогою, якою екіпаж уже не міг їхати слідом.
Au dessus de ce champ se trouve une colline, Pietro tourna à droite et nous sommes allés par un chemin très irrégulier et où la voiture ne pouvait plus suivre.
— Гляньте, моя рукавичка розірвалася, — кажу я, показуючи її йому.
— Voyez mon gant qui s’est déchiré, dis-je en le lui montrant.
— Я впізнаю цю руку, це рука з Кампідольйо, дайте її мені поцілувати.
— Je reconnais la main, c’est la main du Campidoglio, donnez-là moi à baiser.
— Ні, ні, не хочу, що це за вигадки!
— Non, non, je ne veux pas, quelles sont ces idées !
— А на Кампідольйо ж!
— Et au Campidoglio !
— Там було інше, і там я наробила дурниць. Облиште, облиште, бо, присягаюся, я більше ніколи не поїду з вами верхи!
— Là c’était autre chose, et là j’ai fait une bêtise. Laissez, laissez ou je vous jure de ne plus jamais aller à cheval avec vous !
— Як, ви гадаєте, що це погано!
— Comment, vous pensez que c’est mal !
— Авжеж, та й ви не насмілитеся.
— Sans doute, d’ailleurs vous n’oserez pas.
— Так, о, якби я насмілився, я…
— Oui, oh si j’osais je...
— Але ви не насмілитеся.
— Mais vous n’oserez pas.
— А чому?
— Et pourquoi ?
— Бо порядний чоловік має знати, як поводитися.
— Parce qu’un homme comme il faut doit savoir comment se conduire.
— Оце правда. Зійдімо на цю гору, хочете?
— Ça c’est vrai. Montons cette montagne, voulez-vous ?
— Але ж тут немає дороги.
— Mais il n’y a pas de chemin.
— Так, так, я знаю, зійти можна.
— Oui, oui, je sais, on peut monter.
— Ну гаразд.
— Eh bien.
І ми заходилися підійматися горою, без дороги й без второваної стежки.
— Et nous nous mîmes à monter une montagne, sans chemin et sans sentier tracé.
— Як же тут гарно, — каже він, — їдьте, їдьте за мною.
— Comme c’est beau ici, dit-il, suivez, suivez-moi.
І я їхала за ним.
Et je le suivais.
— Знаєте, — провадив він, — я найменш поетична людина, а проте бувають хвилини, коли я стаю поетичним, от зараз, наприклад, тут.
— Vous savez, reprit-il, je suis l’homme le moins poétique, eh bien il y a des moments où je le suis, à présent par exemple, ici.
— Так, — кажу я, — тут гарно, це повітря мені на користь.
— Oui, dis-je, il fait beau ici, cet air me fait du bien.
Ми дісталися вершини, просто в гурт овець, яких стерегли двоє пастухів, біля халупи. Фаустул і Акка Ларенція1?!
Nous étions arrivés au sommet, droit dans un groupe de moutons, gardés par deux bergers, auprès d’une cabane. Faustulus et Acca Laurentia ? !
— Поїдьте подивіться, чи можемо ми спуститися отам, — кажу я йому.
— Allez voir si nous pouvons descendre par là, lui dis-je.
— Ні, — каже він, — повертаючись, ми поїдемо тією самою дорогою, тільки ви будьте обережні, — додав він, беручи поводи мого коня й притягуючи його до себе.
— Non, dit-il, en revenant nous prendrons le même chemin, seulement vous prendrez garde, ajouta-t-il en prenant les rênes de mon cheval et en l’attirant vers soi.
— Як же я вас кохаю, — каже він, дивлячись мені в очі.
— Comme je vous aime, dit-il en me regardant dans les yeux.
— Це неправда.
— Ce n’est pas vrai.
— Ви мені не вірите, але чому ж, Боже мій!
— Vous ne me croyez pas, mais pourquoi Bon Dieu !
— Бо це неправда, не кажіть мені цього, не дратуйте мене!
— Parce que ce n’est pas vrai, ne me dites pas cela, ne m’énervez pas !
— Та коли я кажу вам, що кохаю вас, як же це треба казати!
— Mais quand je vous dis que je vous aime, comment faut-il le dire !
Я не чекала цього через те, що надто його чекала; я опустила очі, спантеличилася, розсердилася.
Je ne m’attendais pas à cela à force de m’y attendre, je baissai les yeux, je devins confuse, fâchée.
— О! вигукнула я не говоріть зі мною! Ще одне слово — і я відшмагаю вас хлистом, — вигукнула я люто; цей спалах гніву мене врятував, інакше я б його відлупцювала й залилася слізьми. Мені було соромно, мене захопили зненацька; стільки наготувавши фраз під час мого довгого римського дозвілля, я не знайшла що сказати, я була дурна. Він узяв мене за руку.
— Oh ! m’écriai-je ne me parlez pas ! Un mot de plus et je vous donne des coups de cravache, m’écriai-je furieuse, cet élan de colère me sauva, sans cela je le battais et fondais en larmes. J’avais honte, j’étais prise au dépourvu; à force de préparer des phrases pendant mes longs loisirs à Rome, je n’ai rien trouvé à dire, j’étais bête. Il me prit la main.
— Їдьмо отак, — каже він, — це так добре.
— Marchons ainsi, dit-il, c’est si bon.
— Та погляньте-бо, ці пастухи дивляться на нас, посоромтеся перед ними! — казала я, відвертаючись.
— Mais regardez donc, ces bergers qui nous regardent, ayez honte devant eux ! disais-je en me détournant.
— Вони нас не знають, їдьмо.
— Ils ne nous connaissent pas, venez.
— Байдуже, лишіть мене, бо відшмагаю вас отут, — і я приклала хлист йому до обличчя.
— N’importe, laissez-moi, ou je vous cravache ici, et je lui mis la cravache sur la figure.
— Я буду дуже щасливий, якщо ви мене відшмагаєте, — каже він, не ворухнувшись.
— Je serai très heureux d’être battu par vous, dit-il sans bouger.
— Так, ви ж добре знаєте, що я вас не битиму, — і я вибухнула сміхом, — ну ж бо, спускайтеся.
— Oui, vous savez bien que je vous battrai pas et j’éclatai de rire, allez, descendez.
— Я так вас кохаю.
— Je vous aime tant.
Я втрачала голову.
Je perdais la tête.
— Та ні, ви мене не кохаєте, ви жартуєте.
— Mais non, vous ne m’aimez pas, vous plaisantez.
— Жартую? — вигукнув він, — та присягаюся вам, що ні, як би я насмілився жартувати!
— Je plaisante, s’écria-t-il, mais je vous jure que non, comment oserais-je plaisanter !
— Ах! це правда, ви б не насмілилися.
— Ah ! c’est vrai, vous n’oseriez pas.
— Звісно, ні, але навіщо віддалятися, зачекайте хвильку, послухайте мене, я не вмію освідчуватися, я говорю, як відчуваю, — він говорив швидко.
— Sans doute non, mais pourquoi vous éloigner, attendez un instant, écoutez-moi, je ne sais pas faire une déclaration, je parle comme je sens - il parlait vite.
— Обережно, мій кінь зараз упаде.
— Prenez garde, mon cheval va tomber.
— Я б дуже хотів, щоб упав мій.
— Je voudrais bien que le mien tombât.
— Ох! ого!
— Oh ! ho !
— Я у відчаї.
— Je suis au désespoir.
— Що таке відчай?
— Qu’est-ce que c’est que le désespoir ?
— Це коли людина чогось прагне й не може цього здобути.
— C’est quand un homme désire une chose et qu’il ne peut pas l’avoir.
— Ви прагнете місяця?
— Vous désirez la lune ?
— Ні, сонця.
— Non, le soleil.
— А де воно? — кажу я, дивлячись на обрій, — здається, вже зайшло.
— Où est-il ? dis-je en regardant à l’horizon, il est couché je crois.
— Ні, воно тут, осяює мене, — це ви.
— Non, il est là, qui m’illumine, c’est vous.
— Ет! ет.
— Bah ! bah.
— Я ніколи не кохав, я ненавиджу жінок, у мене були лише інтрижки з доступними жінками.
— Je n’ai jamais aimé, je déteste les femmes, je n’ai eu que des intrigues avec des femmes faciles.
— І, побачивши мене, ви мене покохали.
— Et en me voyant vous m’avez aimée.
— Так, тієї самої миті, першого ж вечора, у театрі.
— Oui, à l’instant même, le premier soir, au théâtre.
— Ви ж казали, що це минуло.
— Vous avez dit que c’était passé.
— Я жартував.
— J’ai plaisanté.
— Як же мені знати, коли ви жартуєте, а коли серйозно!
— Comment puis-je savoir quand vous plaisantez, et quand vous êtes sérieux !
— Та це ж видно.
— Mais cela se voit.
— Це правда, завжди видно, коли людина каже правду, але ви не викликаєте в мене ані найменшої довіри, а ваші гарні погляди на кохання — то й поготів.
— C’est vrai, on voit toujours quand une personne dit vrai, mais vous ne m’inspirez aucune confiance et vos belles idées sur l’amour encore moins.
— Та які мої погляди, я кажу вам, що кохаю вас, а ви мені не вірите!
— Quelles sont mes idées, je vous dis que je vous aime et vous ne me croyez pas !
— Ні, не вірю.
— Non, je ne vous crois pas.
— О! — каже він, кусаючи губи й дивлячись убік, — тоді я ніщо, я нічого не можу.
— Oh ! dit-il en se mordant les lèvres et en regardant de côté, alors je ne suis rien, je ne puis rien.
— Ну ж бо, удавайте лицеміра, — кажу я сміючись.
— Allez, faites l’hypocrite, dis-je en riant.
— Лицеміра! — вигукнув він, обернувшись, мов несамовитий, — усе лицемір, ось що ви про мене думаєте!
— L’hypocrite ! s’écria-t-il en se retournant comme un furieux, toujours l’hypocrite, voilà ce que vous pensez de moi !
— І ще дещо, замовкніть, послухайте! Якби зараз тут проїхав хтось із ваших друзів, ви обернулися б до нього, підморгнули б йому й засміялися б!
— Et autre chose encore, taisez-vous, écoutez ! Si en ce moment un de vos amis pouvait passer, vous vous tourneriez vers lui et lui feriez un signe avec l’œil et vous ririez !
— Я, лицемір, ну гаразд, о! якби я був такий, о! добре, добре.
— Moi, hypocrite, eh alors, oh ! si j’étais ainsi, oh ! bien, bien.
— Ви мучите свого коня, спускаймося.
— Vous martyrisez votre cheval, descendons.
— Хіба ви не бачите, що я вас кохаю, — каже він знову, шукаючи мого погляду й нахиляючись до мене з виразом запалу та щирості, від якого моє серце затріпотіло, як ніколи й ні від чого в світі.
— Vous ne voyez pas que je vous aime, dit-il encore, en cherchant mes yeux et en se baissant vers moi avec une expression d’empressement et de sincérité qui m’a fait palpiter comme jamais et rien au monde.
— Та ні, — кажу я кволо, — ні, ах! Боже, спускаймося!
— Mais non, dis-je faiblement, non, ah ! Dieu, descendons !
Усі ці ніжності перемежовувалися настановами з верхової їзди.
Toutes ces tendresses étaient entremêlées de préceptes d’équitation.
— Хіба можна вами не захоплюватися, — каже він, спинившись на кілька кроків нижче за мене й дивлячись на мене: — Шмагніть хлистом свого коня, тримайтеся міцно в сідлі, будьте обережні.
— Peut-on ne pas vous admirer, dit-il en s’arrêtant quelques pas plus bas que moi et, en me regardant: Donnez un coup de cravache à votre cheval, tenez-vous bien en selle, prenez garde.
— Ви прекрасні, — провадив він, — тільки, гадаю, у вас немає серця.
— Vous êtes belle, reprit-il, seulement je crois que vous n’avez pas de cœur.
— Навпаки, у мене чудове серце, запевняю вас.
— Au contraire, j’ai un excellent cœur, je vous assure.
— У вас чудове серце, а ви не хочете кохати.
— Vous avez un excellent cœur et vous ne voulez pas aimer.
— Залежить.
— Cela dépend.
— Ви розпещене дитя, чи не так?
— Vous êtes l’enfant gâtée, n’est-ce pas ?
— Чому б мене не пещити: я не потвора, я дотепна, я не невіглас, я добра, тільки запальна.
— Pourquoi ne me gâterait-on pas, je ne suis pas difforme, j’ai de l’esprit, je ne suis pas ignorante, je suis bonne, seulement je suis emportée.
Ми все спускалися, але крок за кроком, бо спуск був дуже крутий, і коні чіплялися за нерівності ґрунту, за ями, за купини трави.
Nous descendions toujours, mais pas à pas, car la descente était très rapide, et les chevaux s’accrochaient aux inégalités du terrain, aux trous, aux touffes d’herbe.
— А в мене погана вдача, я несамовитий, запальний, гнівливий, хочу виправитися. Перестрибнімо цей рів, хочете?
— Moi, j’ai un mauvais caractère, je suis furieux, emporté, colère, je veux me corriger. Sautons ce fossé, voulez-vous ?
— Ні, — і я проїхала містком, поки він перестрибував рів.
— Non et je passai par un petit pont pendant qu’il sautait le fossé.
— Поїдьмо тихою риссю до екіпажа, — каже він, бо ми вже спустилися.
— Allons au petit trot jusqu’à la voiture, dit-il, car nous avions fini de descendre.
— Гаразд, — і я пустила свого коня риссю, але за кілька кроків від екіпажа він перейшов у галоп; я звернула праворуч, Антонеллі за мною; мій кінь перейшов у дуже швидкий галоп, я намагалася його стримати, але він пустився учвал. Рівнина була велика, я мчала, та мої зусилля були марні. Шкапа понесла, я тягла за вудила, мій капелюх танцював, волосся впало мені на плечі, капелюх покотився додолу, я слабшала, мене охопив страх.
— Bien et je mis mon cheval au trot, mais à quelques pas de la voiture il prit le galop, je tournai à droite, Antonelli me suivit, mon cheval passa à un galop très rapide, j’essayai de le retenir, mais il prit la carrrière. La plaine était grande, je courais et mes efforts étaient vains. La rosse s’était emportée, je tirais le mors, mon chapeau dansait, mes cheveux tombèrent sur mes épaules, le chapeau roula par terre, je faiblissais, j’eus peur.
Я чула Антонеллі позаду себе, відчувала, який жах мали переживати в екіпажі, мені закортіло зіскочити додолу, але кінь летів, мов стріла. Безглуздо отак загинути ні за що, подумала я, бо в мене вже не лишалося сил, мене мають урятувати.
J’entendais Antonelli derrière moi, je sentais l’émotion qu’on devait éprouver dans la voiture, j’eus envie de sauter par terre, mais le cheval allait comme un trait. C’est bête d’être tuée ainsi pour rien, pensai-je, car je n’avais plus de force, il faut qu’on me sauve.
— Стримайте його! — кричав Антонеллі, який не міг мене наздогнати.
— Retenez-le ! criait Antonelli qui ne pouvait me rattraper.
— Не можу, — кажу я стиха.
— Je ne peux pas, dis-je à voix basse.
Руки мені тремтіли, ще мить — і я знепритомніла б, коли він під’їхав зовсім близько, ударив хлистом по голові моєї шкапи, і я вхопилася за його руку — і щоб утриматися, і щоб торкнутися його.
Mes bras tremblaient, un instant encore et j’allais perdre connaissance, quand il arriva tout près, donna un coup de cravache à la tête de ma monture, et je saisis son bras, tant pour me retenir que pour le toucher.
навскоси
Правда ось у чому! бо я його кохаю.
en travers Ce qui est vrai est ceci ! car je l’aime.
Я подивилася на нього: він був блідий, мов мрець, ніколи я не бачила такого враженого обличчя.
Je le regardai, il était pâle comme un mort, jamais je n’ai vu une figure aussi bouleversée.
— Боже, — повторював він, — якого ж переляку ви мені завдали.
— Dieu, répétait-il, quelle émotion vous m’avez causée.
— О! так, без вас я б упала, я вже не могла його стримати, тепер усе скінчилося, о! ну й гарно ж, — додала я, силкуючись засміятися, — нехай мені подадуть капелюха.
— Oh ! oui, sans vous je tombais, je ne pouvais plus le retenir, à présent c’est fini, oh ! bien c’est joli, ajoutai-je en essayant de rire, qu’on me donne mon chapeau.
Валіцький і Діна зійшли, ми наблизилися до ландо, мама була сама не своя, але нічого мені не сказала: вона знала, що щось коїться, і не хотіла мене дратувати.
Walitsky et Dina étaient descendus, nous nous approchâmes du landau, maman était hors d’elle, mais elle ne me dit rien, elle savait qu’il y avait quelque chose et ne voulait pas m’ennuyer.
Я причепурилася, як могла, і ми виїхали на велику дорогу.
Je m’arrangeai aussi bien que possible et nous sortîmes sur la grande route.
— Поїдемо тихо, ступою, до брами.
— Nous irons, doucement, au pas, jusqu’à la porte.
— Так, так.
— Oui, oui.
— Та як же ви мене налякали! Вам страшно?
— Mais quelle peur vous m’avez faite ! Avez-vous peur ?
— Ні, запевняю вас, ні.
— Non, je vous assure que non.
— О, ще й як страшно, я це бачу.
— Oh que oui, je le vois.
— Це нічого, зовсім нічого.
— Ce n’est rien, rien du tout.
І за мить ми знову заходилися відмінювати дієслово «кохати» на всі лади.
Et au bout d’un instant nous nous remîmes à décliner le verbe aimer sur tous les tons.
Він розповідає мені все від першого вечора, коли побачив мене в Опері. І як, угледівши, що Россі виходить із нашої ложі, він вийшов зі своєї й рушив йому назустріч.
Il me raconte tout depuis le premier soir qu’il m’a vue à l’Opéra. Et puis qu’en voyant Rossi sortir de notre loge il sortit de la sienne et alla à sa rencontre.
— Я мало знаю Россі, але він добре знає мою родину й бачив мене ще зовсім малим. Я був із ним люб’язний, запопадливий, і, побачивши мене таким, він почав звертатися до мене на «ти».
— Je le connais très peu, Rossi, mais il connaît beaucoup ma famille et m’a vu tout petit. J’ai fait l’aimable, l’empressé auprès de lui, et en me voyant comme ça il a commencé à me tutoyer.
— Ви були в ложі тих дам, кажу я йому, це данки? Ні, росіянки, тоді я попросив його мене відрекомендувати.
— Vous étiez dans la loge de ces dames, je lui ai dit, ce sont des Danoises ? Non, des Russes, alors je l’ai prié de me présenter.
Я й собі розповідаю, як того ж вечора розмова звернула на нього, як його настирливі погляди мене заінтригували, як, не бачачи його ніде, ми подумали, що його взагалі не існує.
Je raconte aussi comment la conversation tomba sur lui le même soir, comment ses regards obstinés m’ont intriguée, comme ne le voyant nulle part nous avons pensé qu’il n’existait pas.
— Знаєте, — каже він, — я ніколи нікого не кохав, прихильний я був лише до матері, усе інше… я ніколи ні на кого не дивився в театрі, ніколи не ходив на Пінчо, усе це безглуздо, і я з усіх кепкував, а тепер я туди ходжу.
— Vous savez, dit-il, je n’ai jamais aimé personne, ma seule affection était pour ma mère, tout le reste... je ne regardais jamais personne au théâtre, je n’allais jamais au Pincio, c’est bête tout ça et je me moquais de tout le monde, et à présent j’y vais.
— Заради мене.
— Pour moi.
— Заради вас, я змушений.
— Pour vous, je suis obligé.
— Змушені?
— Obligé ?
— Моральною силою; певно, я справив би більше враження на вашу уяву, якби продекламував вам освідчення з роману, але це безглуздо. «Я думаю лише про вас, я живу лише вами, я вб’ю себе» тощо; по-перше, чоловік — істота матеріальна, він зустрічає силу-силенну людей, його займає сила-силенна інших думок; він їсть, він говорить, він думає про інше. Але запевняю вас, що часто думаю про вас увечері.
— Par une force morale; sans doute je ne pourrais produire plus d’effet sur votre imagination si je vous récitais une déclaration de roman, mais c’est bête. Je ne pense qu’à vous, je ne vis que par vous, je me tuerai etc, d’abord, l’homme est une créature matérielle, il rencontre une foule de gens et une foule d’autres pensées l’occupent; il mange, il parle, il pense à autre chose. Mais je vous assure que je pense souvent à vous, le soir.
— У клубі, можливо?
— Au club, peut-être ?
— Так, у клубі; коли надходить ніч, я сиджу й мрію, я курю й думаю про вас, а потім, надто коли темно, коли я лежу о третій ночі, я думаю, я мрію, я доходжу до такої омани, що вірю, ніби ви тут, тоді я знаходжу стільки фраз, стільки всього, що хочу сказати, а потім — нічого, тоді я лютую, кажу собі: завтра вранці піду, а настає ранок — і відваги бракує.
— Oui, au club, quand la nuit vient je reste à songer, je fume et je pense à vous, puis surtout lorsqu’il fait sombre, quand je suis couché à trois heures du matin, je pense, je rêve, j’arrive à une telle illusion que je vous crois là, alors je trouve tant de phrases, tant de choses à dire, et puis rien, alors je suis furieux, je me dis, demain matin j’irai, et le matin vient et le courage manque.
— Або бажання.
— Ou le désir.
— Ні, відваги. Ви когось кохаєте в Римі?
— Non, le courage. Vous aimez quelqu’un à Rome ?
— Ні.
— Non.
— У Ніцці?
— A Nice ?
— Нікого.
— Personne.
— У Європі?
— En Europe ?
— Нікого.
— Personne.
— Ви не хочете кохати.
— Vous ne voulez pas aimer.
— Не в тому річ, але я не хочу кидати своє кохання чоловікові, який мене не кохає, щоб він мене принизив і це кохання занапастив; я б, може, й покохала, якби знала, що мене дуже кохають.
— Ce n’est pas cela, mais je ne veux pas jeter mon amour à un homme qui ne m’aime pas, pour qu’il m’humilie et l’abime, j’aimerais peut-être si je me savais être très aimée.
— Я вас кохаю.
— Je vous aime.
— Ви самі не знаєте, що кажете, ви мене не знаєте.
— Vous ne savez pas vous-même ce que vous dites, vous ne me connaissez pas.
— Знати не треба, це приходить із першої миті.
— Il n’y a pas besoin de connaître, cela vient au premier moment.
— Я вас не знаю, а може, кохаю вас удесятеро.
— Je ne vous connais pas, je vous aime dix fois peut-être.
— Знаєте, — перебив він, — мені дуже зле в родині, мені нудно, я нещасний.
— [Mots noircis: Vous savez, interrompit-il, je suis très mal en famille, je suis ennuyé, malheureux.
— Вас не люблять?
— On ne vous aime pas ?
— Ні, але мені зле.
— Non, mais je suis mal.
— Чом би вам мені не повірити.
— Pourquoi ne pas me croire.
— Ах! але ж ваші погляди на кохання не дуже заспокоюють.
— Ah ! mais vos idées sur l’amour ne sont pas rassurantes.
— Як це?
— Comment ?
— Звісно ж: вічне кохання — це могила, кажете ви.
— Sans doute, l’amour éternel c’est la tombe, dites-vous.
— Так, це могила кохання.
— Oui, c’est la tombe de l’amour.
— А я вам кажу, що це його народження.
— Et moi je vous dis que c’est sa naissance.
— Бачите, у нас протилежні думки, треба спробувати разом, вічне кохання — це могила, тож зійдімо в могилу.
— Vous voyez, nous sommes d’avis opposés, il faut essayer ensemble, l’amour éternel c’est la tombe, entrons dans la tombe.
— Я розумію, — провадив він за мить, — що кохають дванадцять, тринадцять років, а потім настає дружба.
— Je comprends, reprit-il au bout d’un instant qu’on aime douze, treize ans, après vient l’amitié.
— Дружба — це неприємно!
— L’amitié, c’est désagréable !
— Ні, навпаки, це дуже приємно, але чоловік і дружина перші двадцять чотири місяці не розлучаються, не… зрештою, не можна завжди отак тривати.
— Non, au contraire, c’est très agréable, mais un mari et une femme les premiers vingt-quatre mois ne se quittent pas, ne... enfin on ne peut pas toujours durer.
Сутеніло, і він говорив, дивлячись перед себе.
Il se faisait sombre et il parlait en regardant devant lui.
— Я погано чую, — кажу я йому, — ви ковтаєте слова, ось і брама.
— Je n’entends pas bien, lui dis-je, vous avalez les mots, voilà la porte.
— Вона ще далеко… коли це починається надто бурхливо, воно триває недовго, а коли починається помалу, то весь час зростає. Я не кажу, що кохаю вас до нестями…
— Elle est encore loin... quand cela commence avec trop de force, ça ne dure pas longtemps, tandis que si ça commence peu à peu, cela va toujours en augmentant. Je ne dis pas que je vous aime à la folie...
— Ось бачите! — перебила я.
— Vous voyez ! interrompis-je.
— Стривайте, стривайте, так навіть краще, але, — провадив він, — я ніколи не відчував того, що відчуваю тепер, я думаю про вас, я виходжу заради вас, а доказ — те, що, відколи ви більше не ходите до «Аполло», я туди теж не ходжу. Найбільше я мрію, коли лишаюся сам, я уявляю собі, ніби ви тут, запевняю вас, я ніколи не відчував того, що відчуваю, з чого роблю висновок, що це кохання. Я прагну вас бачити, іду на Пінчо, не знаходжу вас, лютую, а потім… мрію, ось так я й почав зазнавати втіхи кохання.
— Attendez, attendez, cela vaut mieux ainsi, mais, reprit-il, je n’ai jamais éprouvé ce que j’éprouve à présent, je pense à vous, je sors pour vous, la preuve, c’est que depuis que vous n’allez plus à l’Apollo je n’y vais plus. C’est surtout quand je suis seul que je songe, je me représente en imagination que vous êtes là, je vous assure je n’ai jamais senti ce que je sens, d’où je conclus que c’est de l’amour. Je désire vous voir, je vais au Pincio, je ne vous trouve pas, je suis furieux, puis... je rêve, c’est comme ça que j’ai commencé à éprouver le plaisir de l’amour.
— Скільки вам років?
— Quel âge avez-vous ?
— Двадцять три, я почав жити з сімнадцяти, я мав час сто разів закохатися, та не закохався, я ніколи не був, як ті вісімнадцятирічні хлопчиська, що бережуть квітку, портрет, усе це безглуздо.
— Vingt-trois ans, j’ai commencé la vie depuis dix-sept ans, j’ai eu le temps de devenir amoureux cent fois, je ne le suis pas devenu, je n’ai jamais été comme ces garçons de dix-huit ans qui tiennent une fleur, un portrait, c’est bête tout ça.
— Так, за шість років часу досить, — кажу я ніби сама до себе. Потім ми говоримо про Кампідольйо.
— Oui en six ans on a le temps, dis-je comme à moi-même. Puis on parle du Campidoglio.
— Спершу я прийняв вас за жінку, яку ненавиджу, за Касту.
— D’abord je vous ai prise pour une femme que je déteste, pour Casta.
— Хто така Каста?
— Qui est Casta ?
— Не знаю, жінка напівсвіту, ось чому я повівся погано й покинув вас.
— Je ne sais pas, une femme du demi-monde, c’est pour cela que j’ai mal agi et je vous ai quittée.
— Так.
— Oui.
— Але потім я поводився пристойно, чи не так?
— Mais après j’étais convenable n’est-ce pas ?
— Дуже.
— Très.
— Якби ви знали, часом я думаю, знаходжу стільки всього сказати, і…
— Si vous saviez, quelquefois je pense, je trouve tant à dire et...
— І не можете.
— Et vous ne pouvez pas.
— Ні, не в тому річ, я закохався й подурнішав.
— Non, ce n’est pas cela, je suis devenu amoureux et bête.
— Не думайте так, ви зовсім не дурний.
— Ne pensez pas cela, vous n’êtes pas du tout bête.
— Ви мене не кохаєте, — каже він, обертаючись до мене.
— Vous ne m’aimez pas, dit-il en se tournant vers moi.
— Я так мало вас знаю, що, справді, неможливо сказати, — відповіла я.
— Je vous connais si peu que vraiment c’est impossible de savoir, répondis-je.
викресленоАле коли ви пізнаєте мене краще, — каже він дуже ніжно, дивлячись на мене майже несміливо, — коли ви пізнаєте мене краще, — і він стишив голос, — ви, можливо, мене покохаєте
— Але коли ви пізнаєте мене краще, — каже він ніжно, дивлячись на мене майже чи навіть цілком несміливо, — тоді, — і він стишив голос, — ви, можливо, мене покохаєте, трішки?
— Mais quand vous me connaîtrez davantage, dit-il doucement et me regardant d’un air presque ou tout à fait timide, alors, et il baissa la voix, vous m’aimerez peut-être, un peu ?
— Можливо, — кажу я так само ніжно.
— Peut-être, dis-je aussi doucement.
Уже майже споночіло, ми приїхали. Я сіла в екіпаж. Він іде вибачитися перед мамою, яка йому мамою, яка дає йому кілька настанов щодо коней на наступний раз, і ми вирушаємо.
Il faisait presque nuit, nous étions arrivés. Je me mis en voiture. Il va s’excuser auprès de maman qui lui maman qui lui fait quelques recommandations concernant les chevaux pour la prochaine fois et nous partons.
— До приємної зустрічі, пані, — каже Антонеллі мамі.
— Au plaisir de vous revoir, Madame, dit Antonelli à maman.
Я мовчки подаю йому руку, і він тисне її не так, як раніше.
Je lui tends la main en silence et il me la serre pas comme avant.
— Я ж знав, — вигукує Валіцький, — він їй щось сказав, вона його відштовхнула, він пустив свого коня стрибати — і ось вам пригода.
— Je savais bien, s’écrie Walitsky, il lui a dit quelque chose, elle l’a repoussé, il a fait sauter son cheval et voilà l’accident.
— Воістину, любий мій, ви провидець, він і справді багато мені наговорив.
— En vérité, mon cher, vous êtes un devin, en effet il m’a dit beaucoup de choses.
— Уже сталося? — питає Діна.
— Ça y est ? demande Dina.
— Сповна, люба моя, — кажу я з виглядом чепуруна.
— En plein, ma chère, dis-je d’un air de gommeux.
— Розповідайте, розповідайте, розповідайте!
. - Racontez, racontez, racontez !
І я розповідаю так безладно, як те дозволяють мої збурені й розпорошені думки.
Et je raconte avec autant d’incohérence que mes esprits troublés et éparpillés en comportent.
— Двоє, та ще й за такий короткий час! — вигукує мама.
— Deux, en si peu de jours, s’écrie maman.
— Так, так, двоє.
— Oui, oui, deux.
Я повертаюся, роздягаюся, накидаю пеньюар і простягаюся на канапі, втомлена, зачарована, приголомшена. Спершу я нічого не тямила: на дві години все вилетіло мені з голови. Мені знадобилося дві години, щоб зібрати докупи те, що ви щойно прочитали. Я була б на сьомому небі, якби вірила Антонеллі. Але я сумніваюся, попри його щирий, чесний, милий, навіть простодушний вигляд. Ось що значить самій бути шельмою. А втім, так навіть краще.
Je rentre, me déshabille, passe un peignoir et m’étends sur le canapé, fatiguée, charmée, étourdie. Je ne comprenais d’abord rien, j’avais tout oublié pendant deux heures. Il m’a fallu deux heures pour rassembler ce que vous venez de lire. Je serais au comble de la joie si je croyais Antonelli. Mais je doute, malgré son air vrai, honnête, gentil, naïf même. Voilà ce que c’est que d’être soi-même une canaille. D’ailleurs cela vaut mieux ainsi.
Разів десять я кидаю зошит, щоб простягтися на ліжку, і думати, і перебирати все у своїй бідній голові, і мріяти, і всміхатися.
Dix fois je quitte le cahier pour m’étendre sur le lit et penser et repasser tout dans ma pauvre tête, et rêver et sourire.
Я наче уві сні. Пишу й дивлюся на портрет цього негідника.
Je suis comme dans un rêve. J’écris en regardant le portrait du misérable.
Погляньте-но, добрі люди! Я тут уся збурена й знемагаю, а він, певно, в клубі; що не кажіть, а жінка слабша.
Voyez bonnes gens ! Je suis là toute bouleversée et languissante, et lui est sans doute au club; décidément la femme est plus faible.
Боже! Я розцілувала б в обидві щоки того, хто сказав би мені, що він теж схвильований, що теж лежить десь на ліжку чи на підлозі, як я, і що він теж думає про мене і що він (я мало не написала теж) мене кохає.
Dieu ! j’embrasserais sur les deux joues celui qui me dirait que lui aussi est troublé, étendu quelque part sur un lit ou par terre comme moi, et que lui aussi pense à moi et que lui (j’allais dire aussi) m’aime.
Я обожнювала, я була закохана, але ще ніколи мене не кохав той, кого хотіла я, тож мені це здається неймовірним. Немає на світі нічого приємнішого. Я почуваюся зовсім іншою, зовсім новою, це, мабуть, безглуздо. Тепер я спокійна, але досі приголомшена всім, що він мені сказав. Якби ж це була правда!
J’ai adoré, j’ai été amoureuse, mais il ne m’est jamais arrivé d’être aimée par celui que je voulais, de sorte que cela me semble incroyable. Il n’y a rien d’aussi agréable au monde. Je me sens tout autre, toute neuve, c’est bête sans doute. A présent je suis calme, mais encore étourdie par tout ce qu’il m’a dit. Si c’était vrai !
викресленоЧетвер, 9 березня 1876
Я ще пам’ятаю: він сказав мені, що він честолюбний.
Je me souviens encore, il m’a dit qu’il était ambitieux.
— Кожен чоловік доброго роду мусить таким бути, — відповіла я йому.
— Chaque homme bien né doit l’être, lui répondis-je.
Мені подобається, як він зі мною говорив. Ні риторики, ні манірності, було видно, що він думає все, що каже; він сказав мені дуже милі речі, ось, наприклад, таку: я поправляла зачіску й непокоїлася, який у мене вигляд.
J’aime la façon dont il me parlait. Ni rhétorique, ni affectation, on voyait qu’il pensait tout, il m’a dit des choses très gentilles, par exemple celle-là, je m’arrangeais les cheveux et m’inquiétais de mon apparence.
— Ви завжди мила, — сказав він, — не знаю, як вам це вдається.
— Vous êtes toujours gentille, dit-il, je ne sais comment vous faites.
— Я зовсім розпатлана.
— Je suis toute décoiffée.
— Тим краще, так ви ще гарніша, розпатлана ви ще більш… ви… — він замовк і всміхнувся, — ви ще більш… не знаю, як сказати… ще звабливіша.
— Tant mieux, vous êtes encore mieux ainsi, décoiffée vous êtes encore plus, vous êtes... il s’arrêta et sourit, vous êtes encore plus, je ne sais comment dire, plus excitante.
Тепер я думаю про ту мить, коли він сказав мені: я вас кохаю, і коли я всоте відповіла це неправда, він увесь стрепенувся і, схилившись у сідлі та кинувши поводи:
Je pense à présent au moment où il me dit: je vous aime, et lorsque j’avais répondu pour la centième fois ce n’est pas vrai, il se secoua tout entier et se baissant sur la selle et abandonnant les rênes:
— Ви не вірите! — вигукнув він, шукаючи моїх очей, які я тримала опущеними (і не з кокетства, присягаюся вам).
— Vous ne croyez pas ! s’écria-t-il en cherchant mes yeux que je tenais baissés, (non pas par coquetterie je vous le jure).
О! в ту мить він казав правду, я підвела голову й побачила його стривожений погляд, його чорно-карі широко розплющені очі мали такий вираз, які, здавалося, хотіли відшукати мою думку на самому дні мого серця; вони були стривожені, сердиті, роздратовані тим, що мої очі від них тікали. Я робила це не навмисне: якби я глянула йому в обличчя, то розплакалася б; я була розхвильована, збентежена, не знала, куди себе подіти, і він, можливо, подумав, що я кокетую.
Oh ! en ce moment il disait vrai, j’ai levé la tête et j’ai vu son regard inquiet, ses yeux noirs - marrons grands ouverts avaient une telle expression qui semblaient vouloir chercher jusqu’au fond de mon cœur ma pensée, ils étaient inquiets, irrités, agacés par la fuite des miens. Je ne le faisais pas exprès, si je l’avais regardé en face j’aurais pleuré, j’étais énervée, confuse, je ne savais où me mettre, et il a pensé peut-être que je jouais à la coquetterie.
Так, так, принаймні в ту мить, я знаю, він не брехав.
Oui, oui, en ce moment du moins je sais qu’il ne mentait pas.
Але, може, він жартує!
Mais il plaisante peut-être !
— Ви кохаєте мене тепер, а за тиждень уже не кохатимете.
— Vous m’aimez à présent et dans une semaine vous ne m’aimerez plus.
— О! змилуйтеся, я не з тих чоловіків, що все життя співають серенади панночкам, я ніколи ні за ким не упадав, я нікого не кохаю. Тут є одна жінка, яка будь-що хоче, щоб я її покохав, вона призначала мені п’ять чи шість побачень, і я жодного разу не прийшов, бо не можу її кохати, ви ж бачите.
— Oh ! de grâce, je ne suis pas de ces hommes qui passent leur vie à chanter aux demoiselles, je n’ai jamais fait la cour à personne, je n’aime personne. Il y a une femme ici qui veut à toute force se faire aimer de moi, elle m’a donné cinq ou six rendez-vous, j’ai toujours manqué parce que je ne peux pas l’aimer, vous voyez bien.
Годі, годі2, я ніколи не скінчу, якщо почну згадувати й записувати. Стільки всього було сказано, що вже диво, що я пам’ятаю хоч те, що записала. Друга година, треба спати, я буду негарна, і він більше не захоче мене кохати.
Basta, basta, je n’en finirai jamais si je me mets à me souvenir et à écrire. On a dit tant de choses, c’est encore miracle de se souvenir de ce que j’ai écrit. Il est deux heures, il faut dormir, je serai laide et il ne voudra plus m’aimer.
Ну от, маєш! Ще щось нове. Тепер якийсь лукавий дух шепоче мені на вухо, що Антонеллі з мене посміявся. Усе здається мені іншого кольору, здається, я погано бачила, погано чула!
Allons, bon ! voilà autre chose. Voilà qu’un malin esprit me souffle dans l’oreille qu’Antonelli s’est moqué de moi. Tout me semble d’une autre couleur, il me semble que j’ai mal vu, mal entendu !
Ну годі, годі, треба спати.
Allons, allons, il faut dormir.
Примітки
Faustulus et Acca Laurentia — пастух Фаустул і його дружина, які, за римським переказом, знайшли й виховали покинутих немовлят Ромула й Рема. ↩
В оригіналі італійською: «Basta, basta». ↩
В оригіналі італійською: «da capo» (музичний термін: «спочатку»). ↩
В оригіналі латиною: «Vade retro, retro Satanas!». ↩