❦
П’ятниця, 10 березня 1876
Vendredi 10 mars 1876
Ми їдемо на віллу Дорія, але надто рано, бо інші вирушають туди лише тоді, коли ми повертаємося.
Nous allons à la villa Doria, mais trop tôt, car ce n’est que lorsque nous retournons que les autres y vont.
І ось Антонеллі у вельми гарному екіпажі з кимось. Зайве й казати, що екіпаж не його. Антонеллі — лише дитя, цілком залежне від батьків. Гм!
Et voici Antonelli dans une fort belle voiture avec quelqu’un. Il va sans dire que la voiture n’est pas à lui. Antonelli n’est qu’un enfant, entièrement dépendant de ses parents. Hum !
Я марно шукаю Торлонію. На Пінчо ми забираємо Валіцького. Мама була в пані Львової, відвезла їй листа від моєї любої княгині Голіциної. Ця пані Львова — донька пані Скрипіциної, тієї, що виховала всіх дітей імператора Миколи.
Je cherche en vain Torlonia. Au Pincio nous prenons Walitsky. Maman a été chez Mme Lwoff, lui porter une lettre de ma chère princesse Galitzine. Cette Mme Lwoff est la fille de Mme Skripitine, celle qui a élevé tous les enfants de l’empereur Nicolas.
Торлонії немає. Я зву Торлонією Пратера, я говорю лише про Торлонію. А ввечері ми йдемо до театру Валле, дають Le Panache1, французька трупа.
Pas de Torlonia. Je nomme Prater Torlonia, je ne parle que de Torlonia. Et le soir nous allons au Théâtre Valle, on donne « Le Panache », une troupe française.
Россі прийшов нас провідати, і ми беремо його з собою до Валле. У ложах майже нікого; у ложі-«човні»2 Каччіа-клубу сидять Пандола, Дзуккіні та ще двоє.
Rossi étant venu nous voir nous l’emmenons avec nous au Valle. Il n’ y a presque personne dans les loges; dans la barcaccia du Caccia-club, sont Pandola, Zucchini et deux autres.
До речі, про Дзуккіні: він смішить мене більше ніж будь-коли, ми жартуємо про нього з П’єтро й щомиті, з будь-якого приводу вимовляємо це ім’я.
A propos de Zucchini, il me fait plus que jamais rire, nous en plaisantons avec Pietro et à chaque instant et à propos de tout nous disons ce nom.
Бідолашний Дзуккіні, він не перестає на мене витріщатися в лорнет. Нещаслива пристрасть, слово честі!
Malheureux Zucchini, il ne cesse de me lorgner. Une passion malheureuse, ma parole d’honneur !
Я прийшла до театру заради Торлонії, а Торлонії тут немає, П’єтро теж.
Je suis venue au théâtre pour Torlonia et Torlonia n’y est pas, Pietro non plus.
Зате є хтось «кращий» — Брускетті; цей чоловік заходить у ложу: він був у нас, і, коли йому сказали, що ми у Валле, він приїхав сюди. Я геройствую, я з ним розмовляю.
Mais il y a quelqu’un de mieux, Bruschetti, cet homme vient dans la loge, il a été chez nous et comme on lui a dit que nous étions au Valle, il y est venu. Je suis héroïque, je lui parle.
Дзуккіні зникає, і за півгодини П’єтро з’являється в ложі-«човні» (так звуть клубні ложі). Це приємно мене зворушує. Але вистава скінчилася, я підводжуся, П’єтро теж. Він зустрічає нас при виході. Мені не випадає сказати йому й слова.
Zucchini disparaît et, au bout d’une demie-heure, Pietro vient dans la Barcaccia (c’est ainsi qu’on nomme les loges du club). J’en suis agréablement émue. Mais la pièce finit, je me lève, Pietro aussi. Il nous rencontre à la sortie. Je n’ai pas l’occasion de lui dire un mot.
Брускетті тут, Россі теж; останнього ми беремо з собою до палацу Руспольї.
Bruschetti est là, Rossi aussi, ce dernier, nous l’emmenons avec nous jusqu’au palais Ruspoli.
У мене знову тик на П’єтро. Не можу сказати, що я його кохаю, але напевно можу сказати, що його жадаю. Шалена й розбещена! — скажете ви; у твоєму віці! — ще скажете ви. Ет! та що вдієш, я просто це визнаю, і думайте собі що завгодно, о всі ви, хто ніколи не прочитає цього щоденника. Ця примха, якої не можна вдовольнити, може, переросте в щось серйозніше.
J’ai encore un tic pour Pietro. Je ne puis pas dire que je l’aime, mais je puis certainement dire que je le désire. Folle et pervertie ! direz-vous, à ton âge ! direz-vous encore. Eh ! que voulez-vous, je le confesse tout simplement, et pensez tout ce que vous voulez, ô tous ceux qui ne lirez jamais ce journal. Ce caprice ne pouvant pas être satisfait, prendra peut-être un caractère plus important.
Чому б, дідько його бери, не зібрати докупи кохання Брускетті, маленькі любощі Антонеллі, Плаудена й Дзуккіні і не зробити з усього цього одне велике кохання Дорії чи Торлонії до мене?! Отак усе одразу й залагодилося б. Ах! Ну й ну3, я й досі від цього вию. Я набула чарівних звичок останніми днями: на найменший шум, на найменше слово наперекір я затуляю вуха, вию, закидаю голову назад або ховаю її під подушки, стогну чи кидаюся додолу; тоді мені кажуть: «Антонеллі», — і я підводжуся й сміюся.
Pourquoi diable ne pas mettre ensemble l’amour de Bruschetti, les petits amours d’Antonelli, de Plowden et de Zucchini, et ne pas en faire un seul et grand amour de Doria ou de Torlonia pour moi ? ! Comme cela ce serait une affaire de suite arrangée. Ah ! bigre, j’en hurle encore. J’ai pris de charmantes façons ces derniers jours, au moindre bruit, au moindre mot contraire je me bouche les oreilles, je hurle, je renverse la tête en arrière ou je la fourre sous les coussins, je gémis ou je me jette par terre; alors on me dit: Antonelli, et je me lève et je ris.
Під час вечері Леоні передає мені листа від Брускетті. Ось він. Читайте. Прочитали? Так, чи не так. Від огиди й люті я падаю на килим.
Pendant le souper Léonie me remet une lettre de Bruschetti. La voici. Lisez. Vous avez lu ? Oui, n’est-ce pas. Cette lettre me fait tomber sur le tapis de dégoût et de fureur.
Я — його дружина, я належу йому, я торкаюся його, я в його обіймах! Я терплю його ніжності. Вовк, шакал, ягуар, тигр, леопард, пантера, пума, гієна! Я задихаюся й мало не зомліваю на втіху мамі, Діні й Валіцькому. Уф!
Moi, sa femme, moi lui appartenir, moi le toucher, moi dans ses bras ! Moi, subir ses tendresses. Loup, chacal, jaguar, tigre, léopard, panthère, couguar, hyène ! J’en étouffe et pâme à la joie de maman, Dina et Walitsky. Ouf !
Ах! шибеник, ах! тварюка!
Ah ! canaille, ah ! brute !
Облишмо його, облишмо його! Я думаю про П’єтро, я хочу П’єтро, я дивлюся на його портрет.
Laissons-le, laissons-le ! Je pense à Pietro, je veux Pietro, je regarde son portrait.
Я хотіла б бути в його обіймах; із заплющеними очима я доходжу до такої омани, що вірю, ніби він тут, а потім… а потім я лютую. Ось, я повторюю те, що він мені сказав.
C’est dans ses bras que je voudrais être, les yeux fermés, j’arrive à une telle illusion que je le crois là et puis... et puis je suis furieuse. Tiens je répète ce qu’il m’a dit.
— Коли вже Брускетті так тебе любить, — каже моя пані матінка, — скажи йому, хай одружиться з Діною, ти ощасливила б двох людей.
— Puisque Bruschetti t’aime tant, dit Madame ma mère, dis-lui d’épouser Dina, tu ferais deux personnes heureuses.
— Яка ж із тебе буде жінка, — додає вона, — якщо ти не вмієш залагодити такої речі.
— Quelle femme tu seras, ajoute-t-elle si tu ne sais pas arranger une pareille chose.
Та хіба це можливо? Він мав би право з мене насміятися.
Est-ce possible ? Il aurait le droit de se moquer de moi.
П’єтро… П’єтро… П’єтро… П’єтро! П’єтро… П’єтро… серце моє не б’ється, я задихаюся. Він мені до вподоби.
Pietro... Pietro... Pietro... Pietro ! Pietro... Pietro... mon cœur ne bat pas, j’étouffe. Il me plaît.
Примітки
Le Panache — французька комедія; назву можна передати як «Плюмаж» (пучок пір’я на головному уборі, переносно — блиск, шик). ↩
В оригіналі італійською: «barcaccia» — ложа в формі човна на партерному рівні італійського театру, відведена для членів клубу; буквально «старий човен». ↩
В оригіналі французькою: «bigre». ↩