Учора ввечері, покинувши Сапоженікових, я сказала місяцю: «Місяцю, о ясний місяцю, покажи мені вві сні того, з ким я одружуся за свого життя».
Я заснула розбита й прокидаюся якась дивна. Не можу збагнути, що відчуваю. Я розлючена, сумна, ображена.
Хай розумні люди не вірять у карти й сни, та я, просте собі створіння, вірю.
Ще гірше! Я бачила Джирофлу. Так от, цієї ночі я знову бачила Джирофлу, та не самого, а з тим жахливим чоловіком, з осоружним поляком!
Від шостої ранку Дезіре в мерії. Завтра ми побачимо, чи склав він іспит. Бідолашний хлопчина, йому всього вісімнадцять із половиною, але він милий і...
Намилувавшись собою, я почуваюся доброю до всіх: вони й без того досить нещасні, бо не можуть мене бачити, — навіщо ж засмучувати їх ще чимось.
Саме коли я сідаю в екіпаж, надходить Ґодар із Шевальє; Ґодар сяючий, легкий, люб'язний — він не йде, а летить до нас. Лише сьогодні вранці він...
Мені тривожно. Усі ці сни, а потім карти раз у раз пророкують мені шлюб, де чорнявий чоловік завжди сам. [?]. Цікаво було б знати, яким дивом це...
Що Джирофла — демон підступності. Для мене це не новина, я здогадалася про це задовго до того, як познайомилася з ним, героєм стількох пересудів.
Добре, що можна не вірити снам.
Я нічого про це не написала в щоденнику, сама не знаю чому. Під кінець у Спа я стала бліда й кволя, ледве могла ходити.
Учора я була божественно добра, усі здавалися мені чарівними, і коли мої Грації хотіли з когось покепкувати, я їх спиняла й казала про цю людину...
Мені чогось бракує, або я маю щось зробити й забуваю що. І це мене мучить. Мені неспокійно.
Я роблю це, щоб мати свій портрет із Сапоженіковими.
Я геть вибита з колії.
Я намалювала карикатуру на Смирнова, на цього добряка, наївного й доволі дурного.
[Кінець сторінки й дві наступні сторінки чисті] ==Що сталося?==