❦
Четвер, 15 липня 1875
Jeudi 15 juillet 1875
Учора ввечері, покинувши Сапоженікових, я сказала місяцю: «Місяцю, о ясний місяцю, покажи мені вві сні того, з ким я одружуся за свого життя».
Hier au soir j’ai dit à la lune après avoir quitté les Sapogenikoff - Lune, ô belle lune, fais-moi voir en dormant celui que que j’épouserai de mon vivant.
А після цих слів не можна вимовити більше ані слова, і кажуть, що тоді побачиш уві сні того, з ким одружишся. Дурниці: я бачила Смирнова й Одіффре — двох неможливих.
Et après ces paroles il ne faut plus prononcer aucune autre et on dit qu’on verra en rêve celui qu’on épousera. Ce sont des bêtises, j’ai vu Smirnoff et Audiffret: deux impossibilités.
Та й Одіффре не в рахунок: він мені сниться мало не щовечора. Ще й учора, цілу ніч, він дивився на мене закохано, і я прокинулася під враженням цього вродливого обличчя й цих очей, які вві сні, здавалося, так мене любили.
Et puis Audiffret ne compte pas, j’en rêve presque tous les soirs. Hier encore, toute la nuit, il me regardait amoureusement et je me suis réveillée sous l’impression de cette belle figure et de ces yeux qui, en rêve, paraissaient tant m’aimer.
Кого ошукала надія, тому й нарікати годиться1, як сказав Федр і як я повторюю за ним.
Qucm spes dclusit, huic querela convenit, comme a dit Phèdre et comme je répète après lui.
Я певна, що мені й годиться нарікати2! Саме тому я й поспішаю взяти цю любу книжку — і писати, скаржитися, вимагати пояснень, гніватися!
Je crois bien que querela mihi convenit ! C’est pour cela que je me hâte de prendre ce cher livre et d’écrire, de me plaindre, de demander des explications, de me mettre en colère !
Зранку нічого лихого; тітка приходить і каже мені, що Джирофла біля свого вікна, я сідаю біля свого, і за кілька хвилин ген там видно білу постать. Тітка сидить долі, щоб її не помітили, і ми сміємося.
Le matin, rien de mauvais, ma tante me vient dire que Girofla est à sa fenêtre, je vais m’asseoir sur la mienne, dans quelques minutes on voit une forme blanche là-bas. Ma tante est assise par terre pour n’être pas vue et nous rions.
Коли він уже досхочу покрасувався, я посадовила її поряд із собою — і білої постаті як не було.
Quand il se fut assez montré, je la fis asseoir à côté de moi et plus de figure blanche alors.
Одне слово, аж до сніданку я тільки те й роблю, що ходжу до вікон. Я преспокійно перекладала уривок з Авла Геллія3, коли приходить тітка й лукаво питає мене, чи не біля вікна я, бо він там.
Enfin jusqu’à déjeuner je ne fais qu’aller aux fenêtres. Je traduisais très tranquillement un passage d’Aulu-Gelle quand ma tante vient me demander avec un air malicieux si je ne suis pas à la fenêtre car il y est.
— Ні, не біля вікна, та постривай, зараз стану до нього, дай-но мені сюди мою книжку. — Вона дає мені книжку.
— Je n’y suis pas, mais attends, je vais m’y mettre, donne-moi ici mon livre. - Elle me donne le livre.
Ось я й уся на видноті, і тітка втаємничена. Світ перевернувся. Та це дуже добре, бо малий побачить, що мені до нього байдуже.
Voilà comme je suis tout à découvert et ma tante dans la confidence. Le monde va à l’envers. C’est très bien car le petit aura vu que je m’en moque.
Раз у раз накрапає дощ. Я була сумна й мовчазна на музиці, коли надійшли наші кавалери. Я дуже зашарілася, угледівши Одіффре, та це було здалеку, і він не побачив.
Il pleut à chaque instant. J’étais triste et silencieuse, à la musique, lorsque vinrent nos cavaliers. J’ai rougi beaucoup en apercevant Audiffret, c’était de loin et il n’a pas vu.
Негідник цілком домігся свого. Лиходій, бандит! Правду кажуть Хто плює вгору, той сам себе карає.
Le misérable a pleinement réussi. Le scélérat, le bandit ! On a raison Celui qui crache en l’air se punit soi-même.
Так гарно, так свіжо, що аж чарівно, але така погода навіває меланхолію.
Il fait si beau, si frais, que c’est un charme, mais un pareil temps rend mélancolique.
— Пані, коли я зможу прийти попрощатися з вами? Я завтра відʼїжджаю.
— Madame, quand pourrai-je venir vous dire adieu, je pars demain.
Це наче грім із ясного неба: я полотнію, я паленію і, збентежена, ладна крізь землю провалитися, ховаюся в глибині карети. Саетоне бачив, і він бачив, але, зглянувшись, вони не дивилися.
C’est comme un coup de tonnerre, je pâlis, je rougis et embarrassée et voulant être sous terre, je me cache dans le fond de la voiture. Saëtone a vu et lui a vu mais, par pitié ils n’ont pas regardé.
Це жахливо! Я найнещасніша з усіх створінь!
C’est affreux ! Je suis la plus misérable des créatures !
Я хотіла прибрати його до рук і мучити — а це він прибирає до рук і мучить мене! Так тобі й треба! Скарана там, де згрішила. Це наука, тим гірше для тебе, найнещасливіша4 з усіх жінок.
J’ai voulu le prendre et le tourmenter et c’est lui qui me prend et me tourmente ! C’est bien fait ! Tu es punie par où tu as péché. C’est une leçon, tant pis pour toi, la plus unlucky des femmes.
Усе проти мене, усе я проґавлюю, ніщо мені не вдається. Я скарана за свою гордість і дурну зарозумілість.
Tout est contre moi, je manque tout, rien ne me réussit. Je suis punie pour mon orgueil et mon arrogance stupide.
Читайте це, добрі люди, і вчіться. Цей щоденник — найкорисніша й найповчальніша з усіх оповідей, які були, є й будуть. Це ціле життя в найменших його подробицях, ціла жінка з усіма своїми думками, з усіма своїми надіями, розчаруваннями, ницістю, красою, нещастями, прикрощами й радощами.
Lisez cela, bonnes gens, et apprenez. Ce journal est le plus utile et le plus instructif de tous les récits qui ont été, sont et seront. C’est toute une vie dans ses moindres détails, toute une femme avec toutes ses pensées, avec toutes ses espérances, déceptions, vilenies, beautés, misères et chagrins et joies.
Я ще не цілковита жінка, але стану нею. За мною можна буде стежити від дитинства до самої смерті. Бо життя людини, ціле життя, без жодного удавання чи брехні, завжди велике й цікаве.
Je ne suis pas encore une femme entière mais je le serai. On pourra me suivre depuis l’enfance jusqu’à la mort. Car le vie d’une personne, une vie toute entière, sans aucun déguisement ou mensonge, est toujours grande et intéressante.
— Я їду на тиждень і, певно, вернувшись, вас уже не застану.
— Je pars pour huit jours et sans doute, en revenant, je ne vous trouverai plus.
— О так, — кажу я, — мене вже точно не буде.
— Oh ! oui, dis-je, je serai partie, pour sûr.
— А ви сьогодні ввечері вдома? — питає він.
— Est-ce que vous êtes chez vous ce soir ? dit-il.
Я повертаюся до тітки:
Je me tourne vers ma tante:
— Так, — каже вона.
— Oui, dit-elle.
— Тоді я прийду попрощатися, якщо це вас не потурбує.
Alors je viendrai pour dire adieu si ça ne vous dérange pas.
— Панна, — повів він далі, — наче й не хоче бути вдома.
— Mademoiselle, continua-t-il, n’a pas l’air de vouloir être chez elle.
— Що за вигадки, пане.
— Quelle idée, Monsieur.
— Бо ви ж не схочете завдавати собі клопоту заради одного-єдиного чоловіка.
— Car vous ne voudrez pas vous déranger pour un seul homme.
— Що за манера говорити, — кажу я, сміючись.
— Quelle manière de parler, dis-je en riant.
Гадаю, йому хотілося прийти самому, але запрошують його дядька й бридкого Фіулулу.
Je crois qu’il avait envie de venir seul mais on invite son oncle et Fiouloulou le vilain.
Вигляд у нього сумний, і цей вигляд він напускає на себе навмисне. Не знаю чому, але все в ньому видається мені хитрістю, брехнею й гидкими розрахунками. Я доходжу аж до того, що вірю, ніби він змовився з усіма цими людьми, ніби пообіцяв їм закохати мене в себе, ніби все це з ними влаштовано, розраховано.
Il a l’air triste, il affecte cet air exprès. Je ne sais pourquoi mais tout dans lui me semble rusé, mensonge et vilains calculs. Je vais jusqu’à croire qu’il a fait une cabale avec tous ces gens, qu’il leur a promis de me rendre amoureuse de lui, que tout cela a été arrangé avec eux, calculé.
Я цього очікувала — чи ні, радше боялася цього більше, ніж очікувала, бо таких прикрих речей не очікують. Та що вже, дівчино моя, ти зазнавала й більших прикрощів, зазнаєш і цієї. Усе минає, усе забувається!
Je m’y attendais, ou non, je le craignais plus que je ne m’y attendais, on ne s’attend pas aux choses si désagréables. Enfin, ma fille tu as subi de plus grands désagréments, tu subiras encore celui-là. Tout passe, tout s’oublie !
Мене засмучує те, що все мені не вдається. Бо я, дурна, вірила у свою щасливу долю.
Je suis chagrinée de voir tout me manquer. Car j’avais la bêtise de croire en ma fortune.
Моя доля! Ах! який глум.
Ma fortune ! Ah ! dérision.
Тітка сама не своя від того, що діється, і приходить порадити мені, як укласти волосся, та каже вдягти материн жакет.
Ma tante est décollée de ce qui arrive et vient me conseiller sur l’arrangement de mes cheveux et me dit de mettre la casaque de ma mère.
Я роблю, як вона каже, і чепурюся, щоб показатися в найвигіднішому світлі.
Je fais comme elle dit et m’arrange à mon meilleur avantage.
І я гарна. Нічого негарного. Складена, як ніхто, гарнюсінька ніжка, біла й тонка рука, золоте волосся й білі високі груди, яких я ще зроду не бачила.
Et je suis belle. Rien n’est laid. Faite comme personne, un pied mignon et une main blanche et fine et des cheveux d’or et une poitrine blanche et haute comme je n’ai jamais vu.
Чи ж можна повірити, що мене не люблять?
Est-il croyable qu’on ne m’aime pas ?
Чи ви помітили, що за кожної катастрофи я перелічую й вихваляю свої принади?
Avez-vous remarqué qu’à chaque catastrophe j’énumère et fais valoir mes beautés.
Нарешті надходять троє чоловіків, Сапоженікови вже в нас.
Enfin les trois hommes viennent, les Sapogenikoff sont chez nous.
Ми йдемо в сад. Одіффре вилазить на мур нашого сусіда Ґлії й звідти кривляється, гукає до перехожих, наче ті вуличні штукарі та жебраки. «Син колишнього вояка, посіченого ранами, та вбогого, моя бідолашна матінка, гідна й чудова жінка» і т. д. і т. д. Я б сміялася, якби не була така роздратована.
Nous allons au jardin. Audiffret monte sur le mur de notre voisin Glia et de là fait des singeries, parle aux passants, comme les saltimbanques et les mendiants. Fils d’un ancien militaire criblé de blessures mais pauvre, ma pauvre mère digne et excellente femme, etc. etc. Je rirais si je n’étais si vexée.
Йому, певно, переказали наші сумніви щодо його шляхетності, бо на музиці він сказав, що ціле пообіддя порпався в старих родинних паперах, латинських документах, а ввечері за чаєм, видобуваючи з кишені листа:
On lui a sans doute rapporté nos doutes sur sa noblesse car à la musique il a dit qu’il a passé l’après-midi à retourner des vieux papiers de famille, des documents latins et ce soir à thé tirant une lettre de sa poche:
— Якщо хочете побачити мій гарний почерк, нате читайте.
— Si vous voulez voir ma jolie écriture, tenez lisez.
— Що це? — кажу я.
— Qu’est-ce que c’est ? dis-je.
— Це лист.
— C’est une lettre.
навскоси
Не знаю, чому він показав мені цього листа, я навіть не знаю, що в ньому було.
en travers Je ne sais pourquoi il m’a montré cette lettre, je ne sais seu-ment pas ce qu’elle contenait.
— Від кого?
— De qui ?
— Від мене.
— De moi.
— До кого?
— A qui ?
— До мене.
— A moi.
— Памʼятна записка?
— Un mémoire ?
— Так.
— Oui.
То були якісь там нотатки й плани, як облаштувати його сад.
C’était je ne sais quelles remarques et plans sur l’arrangement de son jardin.
Але річ була не в почерку, а в його гербі. Лев, що сидить і тримає в одній лапі троянду. Чарівна вигадка — сила й любов.
Mais ce n’était pas pour l’écriture, c’était pour ses armes. Un lion assis et tenant dans une de ses pattes une rose. Charmante idée, la force et l’amour.
— Що це?
— Qu’est-ce que c’est ?
— Це я, — каже він, сміючись.
— C’est moi, dit-il riant.
— Ні, скажіть, це ваш герб?
— Non, dites, ce sont vos armes ?
— Так (і цілком поважно).
— Oui (et sérieusement).
Усе це, як ви легко можете здогадатися, тільки посилює мою досаду.
Tout cela, comme vous le pouvez bien penser ne fait qu’augmenter mon dépit.
— Це лише горішня частина, — кажу я, — чи не так?
— C’est le haut seulement, dis-je, n’est-ce pas ?
— Ні, це весь герб.
— Non, c’est le tout.
— А в мене в гербі шолом, меч, і все це увінчане дубовим листям.
— Moi, j’ai dans mes armes, un casque, une épée le tout surmonté de feuilles de chêne.
— Є ще й вежа, але я завбачливо змовчала.
— J’ai encore une tour mais je n’eus garde de le dire.
— Вам замість цього листя слід було б мати гостролист, — каже він мені.
— Vous devriez avoir au lieu de ces feuilles, du houx, me dit-il.
— Чому?
— Pourquoi ?
— Ах! — мовив він упівголоса, — бо хто до нього торкнеться, той об нього вколеться.
— Ah ! fit-il à demi voix, parce que qui s’y frotte, s’y pique.
— Я не така.
— Je ne suis pas comme cela.
— Ге-ге! то байдуже, я ж бо знаю, словом… — і це таким тоном, який мав означати: дещо я про це знаю, але волію змовчати.
— Hé hé ! ça ne fait rien, je sais moi, enfin... et cela d’un ton qui voulait dire, j’en sais quelque chose, mais j’aime mieux me taire.
Я холодна і кілька разів не слухаю, що він каже, — як він раніше робив, коли говорила я.
Je suis froide et plusieurs fois n’écoute pas ce qu’il dit comme avant il faisait quand je parlais.
Зайшла мова про мою ямочку.
On a parlé de ma fossette.
— А знаєте, що це таке? — кажу я йому.
— Savez-vous, ce que c’est ? lui dis-je.
— Ні.
— Non.
— Це янгол мене поцілував.
— C’est un ange qui m’a embrassée.
— Ах-ха! бачили цього щасливого янгола, — і то таким тоном.
— Ah ! ha ! voyez-vous cet heureux ange, et puis sur ce ton.
— А ось тут, — каже він, показуючи на ямочку, що в мене на підборідді, — це теж янгол, ні, не янгол, це сам татусь Господь Бог. І він не дурний (а потім тихіше). Він навіть блаженний, я б і сам залюбки, словом, я хотів би опинитися на його місці, непогано вибрав, цей Татусь.
— Et ici, dit-il désignant la fossette que j’ai au menton, c’est aussi un ange, non ce n’est pas un ange, c’est le papa Bon Dieu. Et il n’est pas bête (puis plus bas). Il est bienheureux, même, je voudrais bien moi, enfin, moi être à sa place, il n’a pas mal choisi, le Papa.
На середині цієї промови я відводжу очі, потім голову й удаю, ніби пильно слухаю те, що каже Марі на другому кінці столу.
A la moitié de ce discours je détourne les yeux puis la tête et semble prêtrer une grande attention à ce que dit Marie à l’autre bout de la table.
Тут я задоволена, бо, навіть якщо я для нього ніщо, прикро говорити намарне, а надто коли тебе так зневажливо приймають.
Ici je suis contente car, même si je ne suis rien pour lui, c’est ennuyeux de parler en vain et surtout d’être reçu aussi dédaigneusement.
Не раз цей негідний хлопчисько змушував мене говорити намарне, я знаю, як це прикро. Чи віддала я бодай половину того, що йому винна? Цього я, на жаль, відчути не можу! Сподіваюся, що так! Марі казала, що дістала листа, який її дуже звеселив.
Souvent le misérable garçon m’a fait parler en vain, je sais combien c’est désagréable. Ai-je rendu, au moins la moitié de ce que je lui dois ? Je ne puis le sentir hélas ! J’espére que oui ! Marie disait qu’elle avait reçu une lettre qui lui cause une grande joie.
— Ти щаслива, моя люба, а я хотіла б діставати листи, що звеселяли б чи засмучували, що сердили б мене, розворушували (я звертаюся тут до Джирофли й повертаюся до нього), я ж дістаю листи тільки від постачальників, до яких мені байдуже.
— Tu es bien heureuse, ma chère, je voudrais recevoir des lettres causant joie ou chagrin pour me fâcher, pour me remuer (je parle à Girofla ici et me retourne vers lui), je ne reçois des lettres que des fournisseurs qui ne me font rien.
— Ви діставатимете й такі, що вас розсердять.
— Vous en recevrez qui vous fâcheront.
— Від кого, які листи?
— De qui, quelles lettres ?
— Ті, що ми вам напишемо.
— Celles que nous vous écrirons.
— Хто?
— Qui ?
— Ми.
— Nous.
— Ні, вони не зможуть ані звеселити, ані розсердити мене.
— Non, elles ne pourront ni me divertir ni me fâcher.
— Ось побачите, зараз я напишу щось таке, що вас розсердить.
— Vous allez voir, tout à l’heure j’écrirai quelque chose qui vous fâchera.
— Не зможете.
— Vous ne pouvez pas.
— Ось побачите, ви страшенно розгніваєтеся на мене.
— Vous verrez, vous vous mettrez horriblement en colère contre moi.
— Спробуйте.
— Essayez.
— У мене немає олівця.
— Je n’ai pas de crayon.
— Артуре! олівець.
— Arthur ! un crayon.
— Нате, пишіть, — кажу я йому, подаючи олівець.
— Tenez, écrivez, lui-dis-je en lui passant le crayon.
І тоді на печиві він пише: «Я. В. К.»5.
Et alors, sur des galettes, il écrit J. V. A.
— Ну, що це за літери?
— Eh bien, quelles sont ces lettres ?
Він стирає, потім знову пише безладні літери, ставить біля них числа. Я нічого не можу прочитати, але він пише — я вас кохаю — я зрозуміла.
Il efface puis écrit de nouveau des lettres sans suite, y met des numéros. Je ne puis rien lire mais il écrit, je vous aime, j’ai compris.
Та мені до цього байдуже, я не вірю в це й маю все за пісний жарт.
Mais cela ne me fait rien, je n’y crois pas et le regarde comme une fade plaisanterie.
Він усміхається, виводить ці літери, потім стирає, манірно кривляючись, наче кажучи:
Il sourit, trace ces lettres, puis efface, minaudant et ayant l’air de dire:
«Ах! ні, я не хочу, я не смію».
Ah ! non, je ne veux pas, je n’ose pas.
Кривляння, гримаси!
Des singeries, des grimaces !
Ніна грає, я спираюся на фортепіано, а він чверть години благає мене подарувати йому мій портрет. Я холодно відмовляю, а всередині киплю.
Nina joue, je suis appuyée au piano et il me supplie pendant un quart d’heure de lui donner mon portrait. Je refuse froidement et je bous au fond.
— Адже я відʼїжджаю!
— Puisque je pars !
— Ні, тоді довелося б подарувати його всім цим панам.
— Non, il faudrait alors le donner à tous ces messieurs.
Ох! дурепа! О дурна дівчино! Треба було сказати йому: якщо вам так хочеться мене бачити, чому ж ви відʼїжджаєте? Та ні, я нічого не сказала, я була мов крижина цілий той вечір. Дядько Саетоне, цей огрядний добряга, виспівує мені солодкі речі, а я сміюся йому в обличчя.
Oh ! bête ! O fille stupide ! Il fallait lui dire: si vous avez envie de me voir pourquoi partez-vous ? Mais non, je n’ai rien dit, j’étais comme un morceau de glace toute cette soirée. L’oncle Saëtone, ce gros père, me chante des douceurs et je lui ris au nez.
А втім, він виспівує їх просто так, без жодного наміру, це добрий огрядний дядечко.
D’ailleurs il les chante pour rien et n’a aucune idée, c’est un bon gros oncle.
Я перша відійшла від фортепіано; кілька разів Джирофла перший відходив від мене. Тепер моя черга.
Je me suis éloignée la première du piano, plusieurs fois Girofla s’est éloigné le premier de moi. Mon tour maintenant.
Поки той чоловік виспівує Ользі тисячу різних речей, мій дядько здумав спитати мене, чи симпатизую я Джирофлі, благає зізнатися йому, що я вирізняю його з-поміж інших і т. д.
Pendant que l’homme chante mille choses à Olga, mon oncle s’avise de me demander si j’ai de la sympathie pour Girofla, me prie de lui avouer que je le distingue plus que les autres etc.
— Що за вигадки, пане Саетоне, звідки ви це взяли?
— Quelle idée, M. Saëtone, d’où avez-vous inventé cela ?
Я дуже поважно кажу йому, що нікого не вирізняю і що вважаю всіх тутешніх людей дуже чарівними й дуже любʼязними. Він питає мене про це сам чи це доручив йому той, інший?
Je lui dis très sérieusement que je ne fais aucune distinction et que je trouve toutes les personnes d’ici très charmantes et très aimables. Est-ce qu’il me demande cela lui-même ou est-il chargé par l’autre ?
Раз у раз я хлюпаю йому холодною водою в обличчя, і якщо він хоч трохи мене любить, то я повелася з ним жахливо. Але цьому страховиську прикидання й хитрощів усе байдуже, і я ж іще й докоряю собі за таке поводження й страждаю через нього.
A chaque instant je lui jette de l’eau froide au visage et s’il m’aime un peu je l’ai maltraité terriblement. Mais à ce monstre de dissimulation et de ruse cela ne fait rien et c’est encore moi qui me reproche ce traitement et qui souffre pour cela.
Невже я його кохаю? Сама не знаю.
Est-ce que je l’aimerais ? Je n’en sais rien.
Я весь час чекала чогось, якогось променя світла, що міг би мене скерувати, та нічого, нічого й нічого. Вони йдуть.
J’attendais toujours quelque chose, un trait lumineux qui me puisse guider, mais rien, rien et rien. Ils s’en vont.
— Прощавайте, панно.
— Adieu, Mademoiselle.
— До побачення, пане.
— Au revoir, Monsieur.
І ми тиснемо одне одному руку, не міцно, просто, і я ледве відчуваю той поштовх, той поштовх, від якого я, бувало, тихенько тремтіла.
Et nous nous serrons la main, pas fortement, simplement, et je sens à peine la secousse, cette secousse qui me faisait doucement frissonner.
Я співаю й сміюся зі своїми Граціями, і ми вельми комічно зомліваємо через відʼїзд вродливого ніццянця. Мені кортіло зробити це насправжки.
Je chante et ris avec mes Grâces, et nous nous évanouissons très comiquement à cause du départ du beau Niçois. J’avais envie de le faire pour tout de bon.
Я нещасна до краю.
Je suis misérable au suprême degré’
То він мене не любить?
Alors il ne m’aime pas ?
Хіба ж їдуть, коли люблять? Він хотів розважитися, я теж. Що ж, будьмо задоволені.
Est-ce qu’on s’en va quand on aime ? Il a voulu s’amuser, moi aussi. Eh bien soyons contents.
Він задоволений, я в цьому не сумніваюся, а я лютую, ображена, нещасна.
Lui est content, je n’en doute pas et moi furieuse, blessée, misérable.
Я не можу пояснити свого стану. Це не може бути любов до цього пройдисвіта, а проте кожен скаже, що так. Нехай вирішують мудріші за мене. Моя потаємна думка — що ні.
Je ne m’explique pas mon état. Ce ne peut être de l’amour pour ce drôle, et pourtant chaque personne dira que oui. Que de plus sages que moi décident. Mon opinion intime est que non.
Справді, тільки собаки чогось варті.
Vraiment il n’y a que les chiens.
Примітки
В оригіналі латиною: «Qucm spes dclusit, huic querela convenit» (так у тексті; правильно: Quem spes delusit, huic querela convenit). Марі цитує з памʼяті Федра (Байки, кн. V), перекручуючи слова. ↩
В оригіналі латиною: «querela mihi convenit». Марі переінакшує вислів Федра, переводячи його в першу особу. ↩
Авл Геллій (бл. 125–180 рр.) — римський письменник, автор «Аттічних ночей» (Noctes Atticae), збірки нотаток з граматики, філософії та старожитностей. Марі перекладає з латини задля самоосвіти. ↩
В оригіналі англійською: «unlucky» (у Марі: «la plus unlucky des femmes»; за звичкою вставляє англійське слово для емоційного притиску). ↩
В оригіналі Одіффре пише на печиві «J. V. A.» — початкові літери Je Vous Aime («Я Вас Кохаю»). У перекладі збережено логіку шифру українськими ініціалами «Я. В. К.». ↩