Понеділок, 26 липня 1875

Мені краще, бо я більше спала, але вночі прокидалася разів десять. Такого зі мною ніколи не буває, дивно.
Учора я була божественно добра, усі здавалися мені чарівними, і коли мої Грації хотіли з когось покепкувати, я їх спиняла й казала про цю людину стільки доброго, що сама сміялася.
У нас є цей кухар-росіянин; як я вже казала, раніше він служив у консула, який за якусь провину, вже не памʼятаю яку, запроторив його до вʼязниці на пів року. Він вийшов, відбувши строк, і за законом через тиждень мусить або виїхати з Франції, або знайти когось, хто поручиться за його подальшу поведінку.
Це справа префектури; тітка мене просить, і я пишу кілька слів Меркурію:
Переписаний листBillet de Marie à Saëtone, 26 juillet 1875
Шановний пане, Будьте ласкаві зайти до нас близько шостої. Маю до вас справу. Марі Башкирцева.
Доведеться його просити — яка морока! — а проте я мушу: цю людину віддали під мою опіку. Мене вважають впливовою, бо ці панове з префектури бувають у нас.
Тітка поручиться, але це треба залагодити. Ну що ж, побачимо, що захоче зробити мій дядько Андріо.
Він не приходить; я йду купатися і, спинившись на півдорозі сходами, що ведуть під намет, найлагіднішим голосом гукаю: «Пане Саетоне!» Він підіймається, і я пояснюю йому справу, трохи хвилюючись, бо прошу про послугу, а тим часом уся купальна братія дивиться з величезною цікавістю, питаючи себе, яка в мене може бути справа з моїм дядьком. Він обіцяє цим зайнятися. Він пішов з дому ще зранку й не отримав мого листа.
— Погляньте, — кажу я йому, — як усі ці панове дивляться.
— Так, не кажіть їм, навіщо ви мене покликали, бо вони мене розпитуватимуть, а я їм не скажу.
Бачите, яка хитра шельма: це щоб мати змогу щось вигадати — не для себе, йому б не повірили, а для свого патрона й небожа. Він ще й просить мене пообіцяти, що я нічого не скажу. А я нічого йому не обіцяю.
Не така я дурна.
Увечері о девʼятій ми з Марі й Ольгою, перевдягнені покоївками, йдемо в старе місто до ворожки.
Нас вела Леоні. Я боялася якихось залицянь візника, але ще більше боялася, що відьма напророкує мені якесь лихо. Вона бере нас за тих, ким ми хотіли здаватися, питає, чи ми вже десь служимо, і таке інше.
Мені страшенно кортіло сміятися, поки я їй відповідала. Вона пропонує мені добре місце, але я кажу, що хочу вийти заміж щонайменше за дворецького.
— Еге ж, моя люба, це дало б вам становище, ще б пак. Ну, то в мене є якраз те, що вам треба.
І вона пропонує мені молодого слугу двадцяти шести років, який добре заробляє. Нарешті вона ворожить мені на картах.
Мене кохають четверо чоловіків, і ще кілька цікавляться мною й говорять про мене. Серед них є білявий чужоземець, шатен, літній чоловік і брюнет.
Літній чоловік дуже закоханий, але тримається осторонь і не наважується; брюнет поїхав залагоджувати грошову справу, він неспокійний, дуже ревнивий і боїться, що я його зраджу. Дуже скоро він попросить моєї руки, і я з ним посварюся. Я дуже блискуче вийду заміж, і дуже скоро; кілька людей із заздрощів захочуть цьому перешкодити й заплямувати мою репутацію, але я вийду переможницею. Особливо один чоловік низького стану обмовлятиме мене перед брюнетом і намагатиметься його відвадити, бо сам мене кохає. Гроші прийдуть до мене з усіх боків. Те, чого я бажаю, цілком здійсниться, я вийду переможницею, дуже швидко вийду заміж і матиму все, чого бажаю.
Якийсь білявий захоче вчинити мені підлість, але за мене стоятиме стільки людей, що він нічого не вдіє.
Закоханий брюнет думає тільки про мене і чекає листа чи звістки від мене, і я побачу його завтра чи позавтра надвечір.
Нарешті, я під опікою ангела, сонце осяває мене, і на мене чекають великі багатства. Ось останні слова старої.
Я в захваті й замість слухати, що вона каже моїм подругам, жартую з Леоні й верзу тисячу дурниць.
Я попросила добре пояснити мені про заміжжя; точніше вона сказати не може, але заміжжя там є, неодмінно, і дуже скоро. І заміжжя з тим брюнетом, про якого я думаю. Це непевно: я думаю про кількох брюнетів. Але те, що вона сказала про брюнета, який у відʼїзді, мене захоплює.
Ах! якби ж то це була правда.
Як би я його проганяла, як би я його мучила! Який добрий урок я б [йому] дала!
Як би я довела йому протилежне тому, що він думає!
Якщо стара й не сказала правди, то принаймні сказала все настільки до моєї вподоби, що я вірю, ніби це правда.
Вона також сказала, що я отримаю листа.
Щодо заміжжя — це правда, мої власні карти кажуть мені це щохвилини.
Що раніше, то краще. Бувають дні, коли я не можу написати й двох рядків; сьогодні саме такий день. Я знервована!
Ми зупиняємо карету навпроти номера 77. Замість того щоб повернутися додому, я ламаю деревʼяні палички, які встромили між прутами ґрат, просовую туди руку й вириваю рослину, як минулого разу, але вдесятеро більшу; рука в мене вся поколота колючками, але я на цьому не зупиняюся — вириваю гарний кактус у Розалі Леон, і тоді ми повертаємося додому.
Ніна пʼє в нас чай до першої ночі.
Але ми вже не сміємося, як колись, як до знайомства з Джирофлою.
Я не можу писати!

Примітки

В оригіналі італійською: «Quanto al matrimonio». ↩