Середа, 28 липня 1875

Ми фотографуємося в Бінмюллера.
Я роблю це, щоб мати свій портрет із Сапоженіковими.
Чотири пози:
1) просто три Грації.
2) три Грації за шиттям, потім три Грації в профіль, як на медалі, і нарешті три Грації з англійськими локонами. Маченька заступала Ніну, бо обличчя її не видно — тільки густа чорна вуаль.
Треба ж було увічнити ту вилазку.
Ніколи, гадаю, відколи існує це фотоательє, там не бачили такого гармидеру. Ми пробули там від другої до пів на шосту.
Фотограф геть захекався і тільки й робив, що бігав як навіжений.
Особливо вартий уваги був наш вихід: ми всі були розпатлані, вбрані в ганчірʼя і несли в руках свої гарні вбрання, в яких прийшли.
Увечері ми собі спокійнісінько сиділи в мене, аж тут приходять Фіулулу, Меркурій і Даніс. Оскільки я завтра їду, я їх приймаю, хоч тітки й немає вдома; до того ж із нами Ніна. Але вони затримуються недовго.
Це не заважає нам засидітися, аж поки тітка зі Стьопою не повернуться з Монако. Ніна розповідала нам про свої любовні пригоди.
Кажуть, що поїздку відкладуть до суботи. Мені це не до душі, я не люблю відкладати. Це так неприємно — коли думаєш, що їдеш такого-то дня, коли все приготувала, коли звикла до цієї думки, — не поїхати. До того ж я охоче квапилася б, бо Джирофла в Парижі.
Надто довго я сиджу без діла, нам треба я вся заклякла. Було б непогано почекати до суботи: він би знемагав від чекання; а знемагають не тому, що кохають, а просто так, ні з чого. Часто мені обіцяють якусь річ на такий-то день, річ не стається, і мені прикро, хоч би якою байдужою вона мені була.
Лишимося в Ніцці до суботи, так, але він відплатив би мені за цю дрібну прикрість із лихвою. Навіщо воювати, тим паче що я не знаю, чи стане мені сили змагатися з таким хитрим чоловіком.
Він злий і примхливий.