Вівторок, 20 липня 1875

Я можу цілими годинами стояти у своїй туалетній кімнаті зовсім гола перед дзеркалом. Ніхто ніколи не бачив такої білизни, такої витонченості й елегантності форм.
Намилувавшись собою, я почуваюся доброю до всіх: вони й без того досить нещасні, бо не бачили мене можуть мене бачити, — навіщо ж засмучувати їх ще чимось.
Блаженні ті, хто мене побачить! Бо, присягаюся вам, ви навіть уявити собі не можете, яка я складена, яка біла й тонка в мене шкіра.
Часто я цілу годину стою, споглядаючи себе, замість того щоб купатися, і насилу відриваюся від дзеркала.
Якби мене спитали, що найпрекрасніше на світі, я відповіла б не вагаючись: «Гола жінка». — Та я знаю, що кажу: жінка принаймні така, як я.
Я їду на прогулянку з Маченькою і Віктором-Дезіре; шляхетний пес довго впирався, не хотів сідати в екіпаж, але, побачивши, що йдеться [лише] про прогулянку, від Румпельмаєра сам заскочив назад і був дуже задоволений.
Сьогодні милий Дезіре або стане бакалавром, або пропаде. Я бачу його на Прогулянці з огидним Шевальє.
Увечері в мене Ніна з дітьми і Смирнов; ми сміємося й пишемо від імені Дезіре листа, в якому він кладе своє серце до моїх ніг.
Я кладу цей лист на свій стіл у надії, що тітка, повернувшись, його прочитає. Вона в Монако зі Стьопою.