У Діни волосся гарніше, ніж у нашої *Діни*. Я зачесала її, щоб розважитися, і була в захваті від її білявого волосся — волосся Єви.
Учора ввечері я вже лягала спати, але лист П'єтро на столі заворожував мене; я взяла його й несамовито притисла до губ.
Неймовірно, наскільки росіяни важчі за французів у дотепних салонних іграх. Довелося до хрипоти пояснювати один тур «папірців». І ніхто так і не зміг...
І поступово, на третій страві, нас із Гемслі поглинула політична суперечка. Тривала вона до пів на третю.
У Харкові ми чекали дві години. Олександр опинився там. Попри мої депеші, він мало не остовпів, побачивши мене; я помічала в його манерах...
— Але ж тату, — каже Поль, — хто ж надіслав ту депешу, яку Марі отримала в Петербурзі, підписану моїм ім'ям? Бо це був не я.
Партія в карти, під час якої я вишивала по канві й час від часу казала щось таке, що слухали з цікавістю.
Я не знаю, що пишу, бо, ледь опинившись у себе, я пригадала одну батькову фразу, кинуту випадково чи навмисне, і, роздмухавши її в уяві, сіла в кутку...
Тутешнє життя далеке від щирої гостинності Етьєна й Марі, які поступилися мені своєю кімнатою і прислуговували мені, мов невільники. Але ж і різниця...
Посеред обіду прибув мій давній...
Я зовсім не була голодна; настав час іти до театру, що міститься в саду, як і ресторан.
Милорадович і я дуже хотіли поговорити удвох, але Поль, Ерістов чи тато заважали, наче навмисне. Нарешті я сіла в кутку, що схожий на окрему маленьку...
— Добре, що ви так багато вчилися, — для того, коли матимете дітей.
Гриць, як і інші молодики, — його товариш у гульбищах.
Паша дістав від князя прізвисько *філослов'янин*. Князь — нещасний пропащий шибеник.
Наступного дня, тобто сьогодні вранці, а радше пополудні, о першій, те саме товариство (усі без винятку) поснідало разом. А я пила чай біля вікна...