Неділя, 31 серпня 1876 (19 серпня)

Гриць, як і інші молодики, — його товариш у гульбищах.
— Тату, ми йдемо вечеряти в сад.
— Це непристойно.
— Та ні! — мовив Гриць, спершись [слова закреслено: збоку] на своє крісло, тоді як я спиралася з іншого боку.
— Скажуть, що панна Башкирцева вечеряла вночі в ресторані.
— Та годі вам, тату, з його батьком, ватажком дворянства, якого знає кожен собака і який очолює золоту молодь Полтави. Авжеж, це справжній скандал!
— Але ж коні чекають...
— Саме про це я й хотіла з вами поговорити: відішліть їх, а ми повернемося у фіакрі.
— Ти у фіакрі — ніколи!
— Тоді звеліть запрягти ту четвірку, з якою ви приїхали з Гавронців, — сказав Гриць.
— Ну гаразд, але вечеряти — непристойно.
— Тату, коли вже я сходжу зі своєї суворості й вважаю якусь річ пристойною, смішно, що інші думають інакше.
— Гм... так... дуже добре... гм, тоді робіть.
Його молодеча гордість була принижена тим, що він опинився між мною й Грицем, наче між власними дітьми.
— Костянтине, — кажу я, — ти добрий хлопець, зроби, як я кажу, і ми разом розважимося.
— Ха-ха-ха! — і Костянтин розсміявся. Олександр був дуже радий бачити, що мене не принижують. Усі наші бояться принижень і сарказмів Башкирцевих. Я ж добре доводжу, що не боюся їх.
— Знаєш, ми повечеряємо, але це лише щоб тебе потішити, мені вже набридли ці розваги.
— Ще б пак. Чоловіки всі такі! Вони пересичуються й хочуть, щоб жінки у сімнадцять років були пересичені, як вони, — а ті ж іще нічого в житті не зазнали.
— Гм... так, дуже добре, облишмо.
Ми повечеряли в окремому кабінеті (його зажадав тато з поваги до мене).
Башкирцеви, батько й син, Олександр і Надін, По [слово закреслено: Поль], Паша, [слово закреслено: Ерістов], Милорадович і я. Цей останній тільки те й робив, що накидав мені манто на плечі, запевняючи, що я застуджуся.
Ми пили шампанське; Ерістов вимагав пляшку за пляшкою, щоб віддати мені останню краплю. Милорадович удавав розважливого, питаючи мого схвалення, яке я давала без вагань.
Виголосили кілька тостів, і мій друг, узявши келих, нахилився до мене й тихо сказав: «За здоров'я вашої матінки», — і, оскільки він дивився мені в очі з інтимним виразом, я теж відповіла стиха, з поглядом щирої вдячності й дружньою усмішкою.
За кілька хвилин я сказала вголос:
— За здоров'я мами!
І ми випили знову; Милорадович стежив за кожним моїм порухом і явно намагався пристосуватися до моїх думок, смаків, навіть жартів. А мені подобалося їх міняти, щоб збити його з пантелику. Я випила лише пів келиха, але, оскільки мені наливали останню краплю з кожної пляшки, здавалося, ніби я весь час п'ю, і батько зробив мені зауваження. Я сказала йому правду, і він мовив: «А, гаразд».