Вівторок, 22 серпня 1876 (10 серпня) — Гавронці

— Але ж тату, — каже Поль, — хто ж надіслав ту депешу, яку Марі отримала в Петербурзі, підписану моїм ім'ям? Бо це був не я.
Батько трохи зніяковів.
— Ну що ж, — каже він, — мушу зізнатися, це був я; бачиш, мене одразу спіймали, але... байдуже, що це доводить? Тільки те, що я бажав... словом, це доводить... добре, так, дуже добре.
— Так, дуже добре, тим краще, — кажу я.
Я заходилася приводити себе до ладу й впустила його, щоб він побачив мою білизну й усе таке. Моя постава його захоплює — марнославний чоловік пишається тим, що може похвалитися. Ми були готові, але він захотів дочекатися слуг і багажу, щоб виїзд був величніший. Карета на четверо коней, коляска і криті дрожки, запряжені шаленою трійкою малого князя.
Мій genitor дивився на мене із вдоволенням і зі шкури пнувся, щоб здаватися спокійним і навіть байдужим.
А втім, у його вдачі — нічим не виказувати своїх почуттів.
На півдорозі я пересіла в дрожки, щоб мчати, мов вітер. Це мале страховисько мене смішить. За [слова закреслено: двадцять п'ять хвилин ми] проїхали десять верст. До Гавронців лишалося ще дві версти, і я знову пересіла до батька, щоб дати йому втіху від величного в'їзду.
Горбата княгиня зустріла нас на ґанку.
— Ну? — мовив батько. — Яка ж висока... і цікава, чи не так? Га?
[Слова закреслено: Слід гадати], що він був мною задоволений, коли наважився на такий вияв почуттів перед однією із сестер.
Управитель та інші прийшли привітати мене зі щасливим прибуттям.
Маєток розташований мальовничо: пагорби, річка, дерева, гарний будинок і кілька менших. [Слова закреслено: Усі] будівлі [слова закреслено: бездоганно доглянуті, сад охайний; до того ж будинок цієї зими майже повністю перебудували й умеблювали наново. Тут пускають пил в очі великим розмахом, удаючи простоту й вигляд: «у нас так щодня».
Гарна бронза, севрська й саксонська порцеляна, мистецькі речі. Далебі, я не сподівалася всього цього тут. Але трохи без смаку. Звичайно ж, шампанське до сніданку. Удавання аристократизму й простоти, що межує із церемонністю. Портрети предків, докази давності роду, які мені вельми приємні.
Батько вдає з себе нещасного, покинутого дружиною, — він-бо тільки й прагнув бути взірцевим чоловіком. [Слова закреслено: Великий портрет] мами, написаний за її відсутності, знаки шани до пам'яті втраченого щастя й пориви ненависті до дідуся й Бабаніних, які зруйнували те щастя.
Безліч зусиль, щоб дати мені відчути, що мій приїзд анітрохи не змінює звичок мешканців.

Примітки

Лат. genitor — «родитель, той, хто зачав»; іронічно-відсторонене слово, яким Марі називає батька.