Вівторок, 2 вересня 1876 (21 серпня)

Наступного дня, тобто сьогодні вранці, а радше пополудні, о першій, те саме товариство (усі без винятку) поснідало разом. А я пила чай біля вікна (стіни такі товсті, що в ніші вікна утворюється справжній стіл) із Грицем.
Учора я взяла в батька двадцять п'ять карбованців, щоб мати приємність повернути їх йому сьогодні.
Ми вирушили в тому самому порядку, що й учора. Милорадович провів нас до пошти, де я мала забрати фотографії, але контору було зачинено.
Ми ледь кілька хвилин їхали полями, як батько раптом спитав мене:
— Ну що, будемо сьогодні знову воювати?
— Скільки забажаєте!
Він [слова закреслено: рвучко обняв] мене, загорнув у своє манто й поклав мені голову собі на плече. А я заплющила очі — це моя манера ніжності. Так ми пробули якийсь час.
— А тепер, — сказав він, — сядь рівно.
— Тоді манто, бо мені буде холодно.
Він загорнув мене в манто. А я заходилася говорити про заграницю, про Рим, про його розваги, про його товариство, дбайливо даючи йому зрозуміти, що нам там було надзвичайно добре, говорячи про монсеньйора де Фаллу, про барона Вісконті, про Папу. Я розводилася про полтавське товариство.
— Збути життя, програючи в карти шахраям, розорятися серед наволочі на шампанське по шинках. Тупіти, вкриватися пліснявою! Хоч би що ти робив, треба завжди бути в доброму товаристві!
— Ну ось, ти ніби натякаєш, що я в поганому товаристві, — сказав він, сміючись.
— Я! Ніколи; я лише говорю загалом, ні про кого зокрема.
Я наговорила стільки всього, що він спитав мене, скільки коштує велике помешкання для прийомів у Ніцці.
Я назвала йому ціну.
— Знаєш, — сказав він, — якби я приїхав туди й оселився на одну зиму, як... словом... так, на все дивилися б зовсім інакше, і становище було б зовсім інше...
— Чиє становище?
— Птахів небесних, — сказав він, сміючись, ніби зачеплений.
— Моє становище? Так, правда, але Ніцца — місто неприємне, там сама лише наволоч. Чому б вам не приїхати цієї зими до Рима?
— Я? Гм... так... гм...
Байдуже! Перше слово кинуто, і воно впало на добрий ґрунт. Чого я боюся — то це впливів, тобто впливу пані Тютчевої. Треба привчити цього чоловіка до мене, зробитися йому приємною, потрібною й так влаштувати, щоб ця тітка натрапила на стіну між своїм братом і своєю злобою. Я почала