Субота, 30 серпня 1876 (18 серпня)

— Добре, що ви так багато вчилися, — для того, коли матимете дітей.
— Оце так думка.
— А що, хіба я не маю рації?
— Так, ви маєте рацію.
— Освіта й навіть наука потрібні жінці, — додав він.
— Ось твій дядько Олександр, — каже мені батько.
— Де саме?
— Там, навпроти.
Справді, він був там зі своєю дружиною.
Олександр прийшов до нас, і в наступному антракті батько послав мене до Надін. Ця люба маленька жінка задоволена, і я теж.
Коли я повернулася до себе, мене знову замкнули в моєму кутку двоє кузенів, батько, брат і мій друг. Тоді Надін прийшла до нас.
В одному з антрактів я пішла в сад із Полем, а батько побіг за мною й узяв мене під руку.
— Бачиш, який я люб'язний із твоєю ріднею, — це доводить, що я вмію жити.
— Дуже добре, але це так, як я тобі казала. Хто хоче бути зі мною в добрих стосунках, хай виконує мою волю й прислуговує мені.
— Ну ні.
— Ні, так. Хочете — беріть, не хочете — лишайте. Але зізнайтеся, що ви щасливі мати таку доньку, як я: гарненьку, ставну, елегантну, дотепну, освічену. Зізнайтеся.
— Зізнаюся, це правда.
— Ага! І до того ж ти молода, і всі дивуватимуться, що в мене така донька, га?
— Так, я ще дуже молода.
Марнославний, інфантильний, безхарактерний. Ось хто він.
Заграли вальс, і він узявся танцювати зі мною в ложі.