На музиці до нас підходить побалакати Ґонсалес і поміж інших люб'язностей каже мені:
Розпакували наше срібло з Росії та кришталь із Парижа.
Цілий день я для розваги дурію, і всі заохочують мою дурість.
Гуляючи сьогодні вранці з Коліньйон і Віктором, я зустріла того американця, якого відрекомендував Вінслоу, і він увесь час ішов із нами.
Листа, підписаного *Альфеда-да-фе*, не надіслали, а замість нього мама послала з Монте-Карло таку телеграму:
Друга година пополудні, я встала дві години тому.
Ось він, новий рік! Вітання й ласка!
«Я їду в неділю о третій», — сказала я, точніше викрикнула, а в неділю о першій пополудні все догори дриґом: валізи ще порожні, а підлога вкрита...
Учора мама написала Боткіну, братові лікаря імператриці, і сьогодні він був у нас. Це бридкий чоловік, що займається малярством.
Учора відбувся продаж душі брата Еміля.
Сьогодні Різдво. Ми йдемо до церкви, і повітря там таке насичене ладаном, що я мушу вийти на десять хвилин, аби не зомліти.
Боже, які ціни в Римі! Менш ніж за тисячу двісті франків на місяць ми нічого не можемо знайти. Та й то за тисячу двісті франків маєш лише необхідне,...
У мами ще немає візитних карток, ось і ще один день змарновано! Здається, я подамся до Америки, від усіх цих принців, герцогів, маркізів і баронів...
Уже тиждень, як я покинула Ніццу. Чи помічають мою відсутність? Чи питають, де я? Хто мені це скаже?