Субота, 8 січня 1876

У мами ще немає візитних карток, ось і ще один день змарновано! Здається, я подамся до Америки, від усіх цих принців, герцогів, маркізів і баронів мене аж морозить. Ніколи, кажу я собі, мені цього не досягти. Я віддала б усе, що завгодно, аби покінчити з цим жалюгідним способом життя й нарешті жити так, як мені до вподоби!
У мене лиш один шанс, єдиний: вдало вийти заміж. Але яким робом? Єдиний спосіб — подобатися. Моє обличчя, тільки моє обличчя. А до того ж я не вродлива! На око аматора — так, на око митця — ні. Жахливо отак залежати від примхи чоловіка.
Діна нездужає, ми їдемо вдвох із мамою на Пінчо. Гарна погода, і я нарешті змогла вбратися в біле, як у Ніцці. Я ще не звикла до Рима, але почуваюся краще, ніж спочатку. Я не бачила ні Короля, ні Фредеріка, зате кількох елегантних осіб. Я ще нікого не знаю, а це сумно, коли звик знати все своє товариство напамʼять.
Я покинула Ніццу, а в Римі мені навряд чи краще.
Ми самі повсюди, повсюди, повсюди, ні рідні, ні дружби, ні бодай простого знайомства! Присягаюся вам, хоч головою об стіну бийся!
Боже, змилуйся наді мною! На Пінчо я бачила погруддя, погруддя гравера Пінеллі, і цей Пінеллі вражаюче схожий на Одіффре, тільки Одіффре без бороди, а в Пінеллі така собі еспаньйолка. І мені приємно щоразу, проходячи повз, дивитися на цю схожість із Дивовижним. Погляньте на Пінеллі, і ви уявите собі чоловіка, який так мене поглинав і поглинає досі. Не забудьте додати до рис гравера чудові очі й дивовижний колір обличчя. Я не роздивилася вуст погруддя, у Дивовижного вони трохи стиснуті.
Вечір я проводжу, переписуючи й переписуючи наново лист ченців, усе тими самими друкованими літерами, як той, що пришпилений шпилькою до сторінки 299 цієї книжки.
Коли щось розбиваєш або коли речі падають з рук, це знак, що хтось квапиться до тебе. Мама тільки те й робить, що бʼє склянки й тарілки, а в мене все падає з рук. Я поворожила на картах, щоб дізнатися, хто це так квапиться прибути і чи приємна мені буде особа, яка приїде. Карти показали мені чотири тузи, тобто успіх і здійснення моїх бажань. А це означає, якщо вірити цим клятим картам, що приїздить Дивовижний. Бо жодного іншого приїзду чотири тузи мені провістити не можуть.
Коли я сказала, що це не може бути він, що йому нема чого робити в Римі, що це позбавлене глузду, Діна каже:
— А чому б ні? Він, може, приїде сюди з дружиною.
Щоразу, коли мені бовкають таку дурницю, я червонію. Поставте себе на моє місце й судіть самі!
Жалюгідне, жалюгідне, жалюгідне існування!
О, хай це зміниться, хай зміниться, в імʼя Боже, хай я житиму як інші, як ті, що щасливі!

Примітки

В оригіналі латиною (скорочення): «i.e.» (id est). ↩