❦
Середа, 29 грудня 1875
Mercredi, 29 décembre 1875
Гуляючи сьогодні вранці з Коліньйон і Віктором, я зустріла того американця, якого відрекомендував Вінслоу, і він увесь час ішов із нами.
En me promenant ce matin avec Collignon et Victor, j’ai rencontré l’Américain présenté par Winslow, et il a marché tout le temps avec nous.
Маленький Еміль, у якого була мігрень, спокійнісінько розʼїжджає на своєму двоколісному візку, поки ми слухаємо музику.
Petit Emile qui a eu migraine se promène tranquillement sur sa charrette à deux roues, pendant que nous écoutons la musique.
Ми знову йдемо до де Музе, і вона дає мені сім рекомендаційних листів до Рима. Дай Боже, щоб вони стали мені в пригоді так, як того бажає ця люба й чудова жінка, яка так мене любить! Хай буде спокійна — її прихильність звернена не до невдячниці, я люблю її всім серцем. Мене так мало пестять, що найменша увага западає мені просто в серце. А я ж бо хотіла любити всіх, та всі мене обпльовують.
Nous allons encore voir de Mouzay et elle me donne sept lettres de recommandation pour Rome. Dieu veuille qu’elles me servent autant que le désire cette chère et excellente femme qui m’aime tant ! Qu’elle soit tranquille, sa sympathie ne s’adresse pas à une ingrate, je l’aime de tout mon cœur. Je suis si peu gâtée que la moindre attention me va droit au cœur. Et pourtant je voulais aimer tout le monde, mais tout le monde me crache dessus.
Спускаючись сходами, я бачу освітлені вікна Середземноморського клубу й тіні танцюристів. Ранкові танці щосереди.
En descendant l’escalier je vois les fenêtres du Cercle [de la] Méditerranée éclairées et les ombres des danseurs. Matinée chaque mercredi.
За обідом я потроху втрачаю владу над собою і врешті починаю плакати. Коліньйон бере мене на коліна, голубить і втішає. Дякую їй! Але втішити мене вона не може. Я плакала ще дужче, бо не могла поскаржитися їй. Вона добре знає, що доводить мене до розпачу, але мені соромно їй про це сказати.
A dîner, peu à peu je perds empire sur moi-même et finis par pleurer. Collignon me prend sur ses genoux et me cajole et me console. Merci à elle ! Mais elle ne peut me consoler. Je pleurais encore plus, parce que je ne pouvais pas me plaindre à elle. Elle sait bien ce qui me désespère, mais j’ai honte de le lui dire.
Ах! здається, я помру, я надто багато плачу, у мене немає й хвилини спокою.
Ah ! je crois que je vais mourir, je pleure trop, je n’ai pas un instant de tranquillité.
— А проте сьогодні вранці ви здавалися в доброму гуморі, такою веселою, — каже мені Коліньйон.
- Pourtant ce matin, vous sembliez bien disposée, bien gaie, me dit Collignon.
Так, справді, я не вила, але ж не можна вити безперестанку, та й хіба я певна, що не вила всередині?
Oui, en effet, je ne hurlais pas, mais on ne peut pas hurler toujours, et encore suis-je bien sûre de ne pas avoir hurlé intérieurement ?
Погано впадати в розпач у моєму віці. Мені ще немає сімнадцяти.
C’est mal de désespérer à mon âge. Je n’ai pas encore dix-sept ans.
Досі я.. ні...
Jusqu’à présent je., non...
Невже це не зміниться? Невже ніколи, ніколи, ніколи я не житиму як інші? Я бачу, як усі ці люди проїжджають в екіпажах. Вони щасливі, спокійні!
Est-ce que ça ne changera pas ? Est-ce que jamais, jamais, jamais je ne vivrai comme les autres ? Je vois passer tous ces gens en voiture. Ils sont heureux, tranquilles !
Певна річ, у кожного своє горе: один хворий, інший закоханий, ще інший прагне грошей, а ще когось гризе чи то розлука, чи то смерть; у кожного своє горе, ба навіть кілька, але не таке, як у мене.
Sans doute chacun a son chagrin, l’un est malade, l’autre amoureux, l’autre désire de l’argent, un autre encore est ennuyé ou par une absence, ou par une mort, chacun a son chagrin, même plusieurs, mais pas comme moi.
А в мене все життя — суцільне горе.
Moi, toute ma vie est un chagrin.
Ви, певно, скажете: бідолашна нероба, вона гадає, що нещасна одна-єдина, тоді як вона щасливіша за багатьох. Ба ні, аж ніяк — я розумію життя достатньо добре, щоб судити тверезо. І моє горе найнестерпніше з усіх. Утрачаєш дорогу людину, плачеш рік, два, інколи лишаєшся сумним на все життя, але бувають хвилини, коли забуваєш, усе згладжується. Найбільший біль із часом утрачає силу. Але невпинна, вічна мука!
Vous dites sans doute, pauvre petite désœuvrée, elle se croit seule malheureuse, tandis qu’elle est plus heureuse que bien des gens. Ah que nenni, je comprends assez bien la vie pour juger sainement. Et mon chagrin est le plus détestable de tous. On perd un être cher, on pleure, pendant un an, deux ans, on en reste triste pour toute la vie quelquefois, mais on a des moments où on oublie, tout s’efface. La plus grande douleur perd de sa force avec le temps. Mais un tourment incessant, éternel !
Через мій вік усі гадають, що я дурненьке дівчисько, яке... Ах! як мені це набридло! Якщо не вірять, якщо мене не розуміють, то й нехай!
Mon âge fait croire que je suis une petite folle qui... Ah ! ça m’ennuie ! Si on ne croit pas, si on ne me comprend pas, tant pis !
Я щойно прочитала листи пані де Музе — добрішою бути неможливо, чарівнішою бути неможливо.
Je viens de lire les lettres de Mme de Mouzay, on ne peut pas être meilleure, on ne peut pas être plus charmante.
Ах! якби таких, як вона, було багато!
Ah ! s’il y en avait beaucoup comme elle !
І от бачите, здебільшого ті, хто хоче, — не можуть!
Et voyez, pour la plupart du temps ceux qui veulent ne peuvent pas !
Минуло шість років, відколи вона покинула Рим, і я дуже сумніваюся, що її знайомі памʼятають її. Та й вплив її ніколи не був великий.
Il y a six ans qu’elle a quitté Rome, et je doute bien que ses connaissances se souviennent. Et puis son influence n’a jamais été grande.
Вона дала сім листів: один — для міс Софі Гей, тітки сера Гея, який завжди при герцогові Единбурзькому; один — для монсеньйора де Фаллу, у палаці Руспольї; один — для абата Ліста; один — для графині Антонеллі, уродженої Гарсії, палац Антонеллі; один — для його Високопреосвященства кардинала Антонеллі, Ватиканський палац; один — для барона Вісконті, колишнього директора Емпіризму; і один — для маркіза дʼЕпіне, скульптора.
Elle a donné sept lettres, une pour Miss Sophie Haigh, la tante de sir Haigh qui est toujours avec le duc d’Edinbourg, une pour monseigneur de Falloux, au palais Ruspoli, une pour l’abbé Litsz, une pour la comtesse Antonelli née Garcia, palais Antonelli, une pour son Eminence le cardinal Antonelli , palais du Vatican, une pour le baron Visconti ancien directeur de l’Empirisme et une pour le marquis d’Epinay , sculpteur.
Що з цього вийде? Бог знає.1
Qu’en résultera-til ? Dio lo sa.
Я так сумніваюся й так звикла до прикрощів, що боюся, аби імʼя пані де Музе не зашкодило нам. Боюся, бо мені здається, що все приязне до нас неминуче відкидають і зневажають, як і нас самих.
Tellement je doute et tellement j’ai l’habitude des ennuis que je crains que le nom de Mme de Mouzay ne nous fasse du tort. Je le crains, parce qu’il me semble que tout ce qui nous est ami doit être rejeté et maltraité comme nous.
Що поробиш, я навчена гірким досвідом!
Que voulez-vous, je suis payée pour cela !
Сьогодні ввечері велика вистава в Опері, і гратиме Сіворі. Я не йду. Та й вільних лож було тільки дві: одна в першому ярусі, а друга — поруч із Дивовижним. У крайньому разі ложа в першому ярусі мене б влаштувала, але мені не хочеться йти. Та й яка втіха! Зустрічати самі лише незнайомі чи ворожі обличчя!
Ce soir grande représentation à l’Opéra et Sivori jouera. Je n’y vais pas. Et il n’y avait que deux loges libres, l’une au premier et l’autre à côté du Surprenant. A la rigueur celle du premier pourrait me satisfaire, mais je n’ai pas envie d’aller. Quel plaisir ! Ne rencontrer que des faces inconnues ou ennemies !
Примітки
В оригіналі італійською: «Dio Io sa» (так у тексті; очевидно, Dio lo sa). ↩