Пʼятниця, 5 січня 1877

Я згадую про герцога Гамільтона лише для того, щоб сказати собі, що я його забула; ця думка виникає з приводу того, що я сказала про нього Пʼєтрові.
Я була в Римі — і наче там і не була. А проте всі, кого ми зустрічали, здавалися радими знову нас бачити, і я досі бачу привітне обличчя Потьохіна, з яким ми одного вечора їздили на «Skating», усе з думкою застати там Антонеллі, бо саме ввечері збирається погане товариство. Нам дали королівську ложу, та там не було нікого… Прогулянка на Пінчо першого дня нового року, ступою, бо карет безліч, поміж двома шпалерами чоловіків, — для мене завжди втіха. Я нашорошую вуха й чую щонайулесливіші зауваги. Боґ, на справжнє імʼя граф де Помінський, як ніколи стріляє очима. Ця зухвала тварюка не позбавлена привабливості, та мені досить було б дізнатися, що він зронив бодай найменше прикре слово про мене, щоб зненавидіти його без міри. Прикметно, що за ці вісім днів у Римі голос мій був при мені, а ледве я приїхала до Ніцци, як знову захрипла.
Щоб скоротити час, я проспала до першої, і за сніданком мене заскочили в пеньюарі граф Мержевський і його мати. Вони в Ніцці вже кілька днів і часто бувають.
Полишивши Бруссе сипати своїми найбезглуздішими жартами, я пішла геть після щонайбурхливішого обіду. Я граю роль мавпи в клітці, до якої кожен підходить, просовує крізь ґрати ціпок чи парасолю, а коли мавпа покаже найкращі свої стрибки, найвигадливіші витребеньки, найлютіші гримаси, від неї відходять, усміхаючись гостеві, якому неодмінно хотіли показати звірятко.
Потім ми поспівчували долі бідолашного Еміля, розореного Саетоне, Креші тощо. Ще в Римі я написала акростих, який надіслала до Петербурга.
Еміль за кілька днів Мʼявкне, бо круки хижі, І вежу його, ницо продавши, Лиху йому утнуть штуку, — Ех, оце так провал?
Тож після цього каламбуру До кого ж він залицятиметься?
Величезна юрба Дам, які, щоб відшкодувати Своє кохання, Розхитують вежу
Здоров, клятий шельмо, — кричать вони!
Віддай нам наші серця, жахливий ґяуре, А тоді йди й запхайся в якусь піч… О Трубадуре!
А потім пісня про повернення з Сербії, чи радше сценка.
Дія перша
Джирофла в турецькому халаті й пантофлях іде, підстрибуючи, і співає. Дія відбувається між площею Массена й східною крамницею.
Вертаюся, о християнине, З тих місць, Веселих і ясних; Не знаючи зовсім географії, Я опинився не там, Де Сербія.
(Він спиняється і, мовби охоплений солодким спогадом, усміхається й бʼє себе по колінах).
Що за пора. Ах! Сатано, Я гостював у Султана! двічі.
Від решти вас звільню.
Отож сьогодні ввечері в моєму помешканні, освітленому, як щовечора, був великий прийом. Я люблю світло. Серед присутніх вельможних осіб впадали в око пані Анічкова з трьома доньками, генерал Бібі, Коліньйон, Валіцький, Діна, тітка й мама. Я сиділа біля каміна, спираючись на столик-ґерідон, ноги по-королівському випростані, а на голові чепець а-ля Марія Стюарт, — не ноги, а я. Ноги взуто в червоні мюлі, виготовлені Рубіні на взірець єгипетських черевичків, що вразили мене в Аїді.
Ви, може, гадаєте, що я розчарована, бо не побачила Антонеллі. Що ж, ви помиляєтеся. Мені нема чого йому сказати, наразі з того вийшли б самі докори.
— Я — докори? Згодом.
А проте жахливо, що є чоловік, який думає про мене те, що Антонеллі має повне право думати, і то не без підстав.
О безумство, о приниження, о затемнення розуму.
Моя вина.
Сумнів, ілюзія, обман, утиск. Ось моє життя, виражене вишуканою мовою.
Я знаходжу новорічний лист від Берти й торбинку фіалок від Рікардо — таких, як у Ніцці, більше ніде немає.
Лише Ніцца може бути мені корисною. Я не легковажна й проводжу життя в наукових та історичних дослідженнях, вивчаючи стільки речей, яких не знаю.
І тоді… приходить шалене бажання мати розкішний кабінет для занять, повний коштовних книжок, щоб проводити там більшість часу.
Ось чому я хочу виходити у світ: знайти багатого чоловіка й віддатися навчанню, водитися з ученими мужами, письменниками, митцями. Ось чому.
А ви приписуєте це бажанню похизуватися сукнями!
Я ними аж ніяк не гордую — навпаки. Тілесна розкіш потрібна розкоші духовній.

Примітки

«Skating» (англ.) — роликова ковзанка, модний світський заклад 1870-х років. ↩
В оригіналі французькою (акровірш: початкові літери рядків складають ÉMILE … AUDIFFRET): «Émile dans peu de jours / Miaulera, car des vautours / Ignoblement vendant sa tour / Lui joueraient un mauvais tour / En voilà un four ?» Вірші грають на римах на -our: four — «піч» і водночас театральний провал, tour — «вежа» і «штука, жарт». В українському перекладі акровірш збережено лише в першій строфі (ЕМІЛЕ). ↩
В оригіналі французькою: «Quʼonc après ce calembour / À qui fera-t-il la cour ?» ↩
В оригіналі французькою: «Un immense concours / De dames qui pour / Indemniser leur amour / Font remuer la tour». ↩
В оригіналі французькою: «Fichu coquin, crient-elles, bonjour !» ↩
Giaour (ґяур) — з турецької «невірний», немусульманин; тут ужито як театральну жартівливу образу в опереточному бурлеску. ↩
В оригіналі французькою: «Rends-nous nos cœurs, affreux Giaour / Et puis va-t-en dans quelque four / Te fourrer... ô Troubadour !» ↩
Girofla — Маріїне прізвисько Еміля дʼОдіффре, узяте з оперети Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874); сценка глузує з його повернення із Сербії. ↩
В оригіналі латиною: «Culpa mea» (з католицької сповідальної формули mea culpa). ↩
В оригіналі латиною: «Dubium, illusio, deceptio oppressio». ↩
Фр. cabinet dʼétudes — кабінет чи приватна бібліотека добродія, традиційно чоловіча царина для серйозної інтелектуальної праці. ↩