Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 20 березня 1876

Як летить час. Ми були в церкві Santa Croce in gerusalemme, бо 20 березня — єдиний день, коли жінок допускають до каплиці святої Єлени, матері імператора Костянтина. Я дивилася на реліквії з найбайдужішим виглядом і молилася сама до себе, мов навіжена. Я молилася й боялася, бо я молилася, щоб дістати герцога, і не дістала його; я молилася, щоб дістати Дивовижного, і не дістала його; я молилася, щоб увійти у світ у Римі, і не ввійшла.
А сьогодні я молилася, щоб дістати Торлонію… і не дістану його! Чому Бог так чинить? Щоб мене знеохотити? Це марно, я ніколи не зневірюся, я молитимуся завжди й про все!
Цілий день дощило, і ми нікого не бачили.
Повернувшись після обіду за загальним столом до своєї кімнати, я мало не зомліла від утоми, розчарування, досади. Обличчя моє все ще свіже, але всередині я знесилена.
Що мені до розпачливого вигляду Брускетті, що мені до запевнень Антонеллі, що мені до компліментів, до майже пропозицій Плаудена!
Коли той, кого я хочу, мене не хоче!
Чому жадаєш завжди саме того, хто не хоче!
Торлонія часто буває п’яний, він стрілявся на дуелі через дрібницю з людиною нижчого стану, наробив багато скандалів, а тепер угамувався, як то кажуть. Ну ж бо, уявіть собі, що цей Торлонія, якого я заледве бачила, надзвичайно мене цікавить. Аби сказати, наскільки, зазначу, що саме він тепер герой моїх казок на сон. Чи ж не безглуздя.
Річ у тім, бачте, що останні два тижні я вже не мучилася, я все забула, а сьогодні якесь ревниве божество мене мучить, виставляє переді мною всю прикрість мого становища, увесь сум нашої самотності, увесь бруд загальної покинутості, і, щоб довершити мою муку, показує мені Торлонію в ореолі величі, щастя й краси! Я з цього сміюся тепер, а потім сміятимуся ще дужче.
За десять хвилин буде десята, якщо… ні, він не прийде, йому тут нема чого робити; він виходить у світ, а щоб він прийшов сюди, треба, щоб він був у мене закоханий. А він не закоханий!
Я зненавиджу Антонеллі, якщо Торлонія — його повірник, що дуже ймовірно.
Я його про це запитаю, і цей нікчемний хлопчисько мені скаже.
Треба покинути Рим. Мама мене мучить, щоб їхати до Неаполя, я сказала їй і не думати про це до 16 квітня.
Усе ж таки це дещо — командувати в себе вдома.
Я дуже хотіла б знати, чи буде в нас хтось сьогодні ввечері, бо мені хочеться розпустити зачіску й лягти. Чверть на одинадцяту. Я читала «White rose», почитаю ще кілька хвилин.
О нудьго! Я часто нуджуся, і так, що нездатна нічого робити.
На щастя, сьогодні ввечері нікого немає.

Примітки

Santa Croce in gerusalemme — по-італійськи: базиліка Святого Хреста Єрусалимського в Римі. ↩
«Дивовижний» (le Surprenant) — прізвисько Марі для Одіффре, молодика, за яким вона упадала в Ніцці попереднього сезону. ↩
Дуель із «нижчим за станом» (inférieur) вважалася в аристократичних колах особливо скандальною, адже дуельний етикет вимагав, щоб супротивники були приблизно рівного рангу. ↩
White Rose — по-англійськи: «Біла троянда», роман Вайт-Мелвілла. Див. примітку до 1876-03-15. Діна спить у своїй кімнаті, мама — у вітальні, а Валіцький вийшов. Холодно, але я не кохаю Антонеллі. ↩