Неділя, 19 березня 1876

Я повернулася роздосадувана, майже люта. Я наказала зупинитися біля музики, ми пробули там півгодини, а Торлонія роз’їжджав в екіпажі й навіть не подумав зійти. Торлонія дуже мені сподобається саме тому, що не зважає на мене. Якби П’єтро вдавав байдужість (не тепер, тепер це було б образою), якби П’єтро, кажу я, вдавав байдужість, я б, може, його й покохала. Але він увесь відданий, увесь чесний, увесь мій, і, замість кохати, я дозволяю себе кохати, і це теж дещо.
Торлонія й дуже шалений вітер зіпсували мені настрій.
П’єтро бреше. У Торлонії має бути більше ніж двадцять п’ять тисяч франків на рік. На двадцять п’ять тисяч франків неможливо провадити те життя, яке провадить він. Наразі цього прибутку могло б вистачити, бо в мене вдвічі більше. Александр Торлонія має кількох племінників і доньку, видану за третього сина князя Боргезе. Припустімо чотирьох спадкоємців, припустімо, що статок поділять порівну, — і кожен із них буде дуже багатий. А до того ж, окрім статку, Торлонія має блискуче становище, і Торлонія дуже гарний хлопець. Він невисокий, але здається високим. До того, як я його побачила, я не зносила борід, але він носить свою так гарно, що я їх більше не зношу.
Я знову обідала за загальним столом. Князь і княгиня Тріказе Мулітерно, їхня донька і їхній син були там! Саме заради них я сідаю до незнайомців, що вкрай нерозсудливо.
Учора ця тварюка Антонеллі змусив мене сидіти до пів на першу, це безглуздо — сидіти й виснажуватися ні за що. Якби це був бодай Торлонія, я б зрозуміла, але через П’єтро, з яким уже нічого не виграєш!
Роздратована я! Усе це безглуздя! Найкраще, що я можу зробити, — поїхати до Росії й спробувати сподобатися Мілорадовичу, який єдиний має такий статок, який мені потрібен. Смішно сподіватися, що я зі своїми звичками могла б жити в посередності. У мить запалу я, може, дам себе засліпити, але це буде безум, безум, безум! І нещастя для мене, для мого чоловіка і для нас усіх.
Уже пів на десяту, дуже ймовірно, що Антонеллі прийде, і я знову сидітиму, і ні за що!
Лебеке в Ніцці, йому дали листа для тітки, яка його прийняла й запросила на обід разом із Барнолою та Біховцем. Оглядали мою кімнату, Біховець сказав, що в такій кімнаті можна лише молитися, а не спати.
Якби бодай Торлонія прийшов сьогодні ввечері!
Учора П’єтро приніс нам фотографію свого дядька з власноручним підписом. G. Cd Antonelli. Цікаво мати такий підпис: Джакомо кардинал Антонеллі.
Він приходить, як я й думала, і приносить велику новину. Дорія помер! Заспокойтеся, це не моє страховисько Giacometto, а його батько, шістдесятитрьохрічний. Ще вчора він був у Валле на «Гарненькій парфумерниці». А тієї самої ночі помер від нападу подагри, що, кажуть, ударила в серце. Бідолашний старий, який так хотів побачити одного зі своїх синів одруженим. Ось тепер Giacometto буде вільний кохати свою любу пані Леґе, дружину секретаря бельгійської місії. Принцеса Маргеріта була лише маминою фантазією, тоді як пристрасть до дружини Леґе триває вже три роки. Я бачила цю жінку, у неї папужине обличчя. Дивовижно, як таким обличчям щастить. Я могла б назвати щонайменше десяток.
Говорили про римські статки: Торлонія найбагатший, шість-сім мільйонів на рік; Боргезе на другому місці, а Дорія — третій.
Подумати тільки, шість мільйонів ренти! Клемент буде дуже багатий, не треба було мені цього казати, бо, коли він подобався мені бідним, то багатим сподобається ще дужче. Ні, не вважайте мене такою корисливою. Торлонія подобається мені багатий чи бідний.
Цей клятий кардинальчик знову змусив мене сидіти до першої. Щодня — це вже занадто. Утіхи мало, а зиску жодного.
Ми вигадуємо зробити ляльку на ліжку Валіцького; усе це снування туди-сюди, пересування меблів дозволяє безліч палких поглядів, хапань за руки і навіть два поцілунки в руку, завжди праву. Ми регочемо, мов навіжені, — я, він і Діна, — з ляльки й нашого підлаштування на ліжку, бо щойно ляже, Валіцький провалиться.
А проте я не цілком задоволена, П’єтро теж; Діна пішла по чепчик.
— Яке нещастя, — каже П’єтро, беручи мене за обидві руки, — не мати змоги нічого вам сказати!
— Я такий нещасний, — каже він згодом.
— Справді!
— А моє щастя залежить від вас!
Ще б пак, жабеня! Якщо я, не кохаючи тебе, тебе жадаю, то як же ти мусиш жадати мене… І ти непогано вибрав, негіднику. Цей вибір промовляє на твою користь.
Але я страшенно вражена, дізнавшись, що Антонеллі здають у найм другий поверх свого palazzo. Palazzo, який цілком зійшов би за звичайний дім, та ще й непоказний.
Боргезе теж здають, і Дорія теж, але то інша річ, вони здають надлишок із надлишку, тоді як тут!.. Я така цим вражена, що дуже шкодую, що дала свою руку потиснути й поцілувати.
Молодий песик подобається Діні, вона аж по вуха через нього червоніє.
Хай йому грець двічі! Торлонія навіть не думає про мене. Чи ж не безглуздо в цьому грішному світі!
Брускетті сміє мене кохати, я його не зношу!.. Антонеллі мене кохає, він мене розважає. Торлонії до мене байдужісінько, а я могла б його покохати.
Малий Антонеллі зачарував тут усіх. Мама його обожнює й захищає від усіх і перед кожним, Валіцький теж. Боже, зроби так, щоб я не почала через це його ненавидіти!
Він приходить щовечора.
Ах! усе це мені набридає, мене виснажує! Треба покинути Рим. Від цього не помреш. Треба їхати до Росії.
Суть усього цього в тому, що я нікого не кохаю й ще нікого не кохала в житті, крім герцога Гамільтона, але це було так давно.
Я дуже хотіла б покохати на одну годину, але покохати до нестями, щоб зрозуміти те, що мені кажуть. Лише на одну годину, і цього було б досить. Мабуть, страшенно мучишся, але, мабуть, бувають і запаморочливі миті.
Я кохаю, ти кохаєш, він кохає, ми кохаємо, ви кохаєте, вони кохають. Амінь.

Примітки

G. Cd — по-італійськи скорочення: «Giacomo cardinale», тобто «кардинал Джакомо».
Giacometto — по-італійськи пестливе зменшене від Giacomo: «Джакомчик».
La Jolie Parfumeuse — популярна оперета Жака Оффенбаха (1873); старий Дорія був на її виставі того вечора, коли помер.
palazzo — по-італійськи: палац, великий дім; здавання поверхів свідчить про скруту.
Герцог Гамільтон — перше велике захоплення Марі; вона палко закохалася в Вільяма Александра Луї Стівена Дуґласа-Гамільтона, 12-го герцога Гамільтона, років у чотирнадцять, під час свого перебування в Баден-Бадені. Це почуття так і лишилося невзаємним.
Марі відмінює дієслово aimer (кохати) за всіма особами теперішнього часу й завершує словом «Амінь» — жартівливо-літургійна примовка, відзначена в мовних нотатках.