П'ятниця, 14 січня 1876

Об одинадцятій прийшов Каторбінський, мій молодий вчитель малярства, поляк, і привів зі собою натурника — справжнісіньке обличчя Христа, якщо трохи пом'якшити лінії й тони. У цього бідолахи лише одна нога, він позує тільки для голови. Каторбінський каже мені, що саме його він і брав за натурника для своїх Христів.
Мушу зізнатися, що я трохи знітилася, коли мені сказали малювати з натури, отак-от одразу, без підготовки; я взяла вугіль і відважно накреслила обриси. — Добре, — каже вчитель, — а тепер зробіть те саме пензлем.
Я взяла пензель і зробила те, що він сказав.
— Добре, — каже він знову, — а тепер пишіть фарбами.
І я писала, і за півтори години все було готово. Мій бідолашний натурник не ворухнувся, а я очам своїм не вірила. З Бенсою мені потрібно було два-три уроки на самі лиш олівцеві обриси й на копіювання з полотна; а тут усе було зроблено за один раз і з натури — обриси, кольори, тло. Я задоволена собою, і якщо я це кажу, то лише тому, що заслуговую: я дуже сувора, і вдовольнити мене важко, а надто саму себе.
[Навскоси: Стара дурепа]
Я пригадую слова Ніни й сміюся з видимим задоволенням.
Сьогодні гарна погода, ми їдемо на віллу Дорія, яка мене не захопила, звідти на Пінчо, але знову починається дощ, і ми спускаємося, а спускаючись, зустрічаємо графа Блондова, який здригається з подиву, побачивши мене, а тоді вітається з моєю матір'ю.
О п'ятій ми їдемо до монсеньйора де Фаллу — священника худого, чорного, меткого, старого, у перуці, єзуїта, лицеміра і (я певна) великого колись жінколюба.
Він приймає нас вельми чемно у своїх чудових покоях, усіх повних речей [Викреслено: най] найкращого смаку, ґобеленів, картин і таке інше. І все це слугує оселею для підлого єзуїта! Ну та й годі.
Повернувшись додому, я почуваюся сумною, у мене ніццька туга. Я хочу, тобто хотіла б повернутися до Ніцци, хотіла б, щоб зима вже скінчилася. Якщо я не повертаюся негайно, то не тому, що не можу, а тому, що не хочу.
Мені сумно, але я вчуся.
Спершу мені незатишно, але потім це минеться, ми заведемо знайомства, я буватиму у світі. Нічого дивного, що мені сумно: я так звикла до Ніцци, а звичка, кажуть, — друга натура. Одіффре, щоправда, трохи мене непокоїть, але Одіффре — інтерес другорядний.
Ніщо так не заспокоює, як вечеря. Перед нею я була нещасна й сумна, після — спокійна й майже байдужа. Звісно, якби я була в Ніцці, якби в мене перед очима були любощі Дивовижного й Оливки, я б так не говорила; але я в Римі, я нічого не бачу, а як не бачить око, то не болить серце. Зі мною так здебільшого й буває. Лист із Ніцци мене будить, дратує, а тоді, за два-чотири дні, я знову западаю в байдуже й одноманітне очікування весни, повернення до Ніцци. Я будую плани, наперед знаючи, що це марно, але будую, бо ці мрії мене розважають; мені завжди потрібен хтось, про кого й задля кого думати, тепер це Одіффре — тим краще для нього.
Ніщо в цьому світі не пропадає, то куди ж поділася б моя любов? Кожне створіння, кожна людина має в собі рівну частку цього флюїду, тільки залежно від будови тіла, вдачі та обставин здається, ніби в неї його більше чи менше; та кожна людина любить повсякчас, лише різні предмети, а коли здається, що вона зовсім не любить, флюїд відходить до Бога або до Природи — у словах, у писаннях чи просто в зітханнях і в думці. Далі, є створіння, що п'ють, їдять, сміються й нічого більше не роблять; у них флюїд або поглинений тваринними інстинктами, або розпорошений на всі предмети й усіх людей, загалом без розбору, — і це ті особи, яких звуть доброзичливими і які здебільшого не вміють добре любити. Є також створіння, які, як вульгарно кажуть, нікого не люблять, — це неточно: вони завжди когось люблять, тільки в інший, особливий, властивий лише їм спосіб. Та є ще й нещасні, які справді не люблять, бо любили й уже не люблять. Знову помилка! Вони, кажуть, уже не люблять; гаразд, то чого ж вони страждають? Вони страждають, бо все ще люблять, а думають, ніби вже не люблять, — або через нещасливе кохання, або через втрату дорогої людини.
[Один рядок викреслено: Але є й чудовиська, які]
У мене більше, ніж у будь-кого, флюїд дається взнаки й виявляється безнастанно. Якби я тримала його в собі, він розірвав би мене; я проливаю його, мов благодатний дощ, на негідну червону герань, яка про те навіть не здогадується. Раз уже він мусить проливатися на когось, нехай проливається на негідну герань, бо я люблю Дивовижного не тому, що мене змушує до того його врода, а тому, що мені треба любити, і я натрапила на нього. І тепер він мені до вподоби, я уявляю собі купу всякого й привчаюся до думки думати лише про нього, а коли вже звикну, то відвикаю дуже важко.
Здається, я трохи заплуталася, перечитаймо. Я перечитала — та ні, я не заплуталася; як же кепсько я висловлююся, але якщо не ставитися до цього зловмисно, то зрозуміти, що я хочу сказати, можна.
Та ось що я вигадала. Дивовижний, певно, не читає листів із Чимієзу, заклопотаний поважними справами, що їх несе з собою зимовий сезон у Ніцці; йому досить кинути оком на конверт, щоб здогадатися, що це таке, і не читати. Це справжня прикрість, ба навіть була б розпука, якби не було ради. Ma c'e rimedio. Udite e saprete. Перш ніж дійти до нього, усі листи проходитимуть через Саетоне, а Саетоне їх читатиме, Саетоне дуже допитливий.
[Слова зачорнені: Я отримала листа] від Коліньйон із тисячею побажань і ніжностей. Рікардо прибув о першій годині двадцять сім хвилин із пляшкою шампанського під пахвою, щоб випити за наше здоров'я. Шкода, що я забула.

Примітки

Натурник із природно христоподібною подобою, пристосованою для релігійного живопису пом'якшенням ліній, — звичайна студійна практика для священних творів.
Fusain: вугіль; стандартний рисувальний матеріал для попередніх етюдів із натури.
Перуки (perruques) ще носило в 1870-х роках літнє французьке духовенство як залишок моди XVIII століття.
Ґобеленові шпалери: виготовлялися на Мануфактурі Ґобеленів у Парижі, найпрестижнішій французькій ткацькій майстерні від XVII століття; знак найвищого культурного смаку.
Le mal de Nice: винайдене Марі слово на позначення туги саме за Ніццою — за містом, за своїм звичним укладом і (не названим, але вгадуваним) за Одіффре.
Loin des yeux, loin du coeur: французьке прислів'я, відповідник «як з очей, так і з думки».
«Ce fluide» — цей флюїд: філософська теорія Марі, за якою любов є фізичною субстанцією, розподіленою в кожній людині, що мусить десь знайти собі вияв. Характерне поєднання романтичної містики й квазінаукових міркувань.
«Негідна червона герань» — ботанічно-зневажливе прізвисько Марі для Одіффре: проста, барвиста, провінційна квітка, не варта її надзвичайного флюїду любові.
Ma c'è rimedio. Udite e saprete. (іт.) — «Але рада є. Слухайте — і дізнаєтеся».