Субота, 15 січня 1876

Ось лист до Андріо; у ньому я мушу багато чого повторити, бо майже певна, що Дивовижний своїх листів не читав, і бо треба ввести в курс справи цього достойного Саетоне, який неодмінно почне плескати язиком, і трохи посміються з мандрів душі. Андріо, поза сумнівом, розкаже про це Проджерс, адже саме вона її з'їла.
Вельмишановний брате, зволь уважно прочитати цього листа, бо йдеться про справу, дорожчу за саме життя, для одного з найдорожчих твоїх друзів. Кілька днів тому наш достойний і преподобний отець-настоятель сповістив нам найсолодшу новину — навернення бідної заблуканої вівці, навернення вкрай розпусного й вкрай безсоромного Еміля д'Одіффе; отож він мав покинути світ і Моріса Ґро! На цю звістку ми, геть зачудовані, написали майбутньому братові Емілю Убогому й Підперезаному листа, повного ласкавих слів, найбатьківськіших напучувань, пройнятого найніжнішою турботою, закликаючи його піти за своїм щедрим покликанням і прийти здобути вічний вінець до стіп Господніх. Та раділи ми марно! Щойно ми відіслали наше послання, як довідалися дещо нове й жахливе! Довіру наших сердець було зраджено! Святість слів «Каяття», «Навернення» — потоптано! Еміль захотів узяти рясу лише тому, що в нього більше не було душі!! Нещасну душу, заставлену Сатані, якому він не зміг заплатити, щойно описав мовляв Арнюльфі, повірений-стягувач, і її мали продати з молотка в залі нового закладу публічних торгів 4 січня 1876 року, у вівторок, опівночі. Початкова ціна — три франки. Ми здивувалися, та, гай-гай, запізно! душу вже присуджено за сім франків п'ятдесят Ґажері з «Лондонського дому». Ми здригнулися — і це ще був не кінець! Ниций і невіглас Ґажері з тією грубістю, властивою людям його роду, не збагнув [Слова зачорнені: ані слова] ефірної суті своєї покупки! Узявши душу надто бідолашного Еміля за устрицю й знайшовши в ній чимало невідомих чудовиськ, він вирішив, що його обкрадено, зробив із неї паштет і продав пані Проджерс за чотири франки, а пані Проджерс, з'ївши той паштет у товаристві кількох своїх друзів, зазнала великої недуги, як і всі ті, хто брав участь у тій мерзенній трапезі. На щастя для тіла Еміля, яке цілком можна порівняти з лантухом мерзоти, на щастя для його нікчемного тіла, один із наших братів — один із тих, чию рясу він хотів осквернити, постригшись у ченці без душі, — проходячи повз стічну канаву Пайона, побачив його душу, яку впізнав по її чорноті, його душу, що відпливала в річку в стані, від якого мороз поза шкірою! Наш брат не пошкодував себе й заліз по саму шию в багно, героїчно витяг звідти душу, яка вже братáлася зі своїми товаришами по нещастю, і приніс її до нашої святої обителі, де ми старанно замкнули її у скрині для дров настоятеля. Ми негайно написали нещасним рештам того, хто був колись Емілем д'Одіффре, аби сповістити їм умови, на яких вони можуть знову побачити цю душу. Тіло Еміля мало прийти до монастиря — босе, голе до пояса й шмагаючи себе стременним пасом по всіх м'ясистих частинах. Воно мало, крім того, здійснити прощу до Лурда. Та цей закоренілий поганин зволікав із виконанням цих дрібних формальностей, заклопотаний тим, щоб тішити пана графа де Турнона та пана Жоржа Бержеро, паризького інспектора собак. Поки він водився з тією набродою — своїми двома постачальниками, поки він трудився над знищенням свого тіла, як і над знищенням своєї відсутньої душі, ця бідолашна душа... одне слово, за цей час сталося превелике лихо. Ми сповіщаємо нещасного юнака про це цим листом, який ти, наш достойний брате і його друже, передаси йому, ознайомившись із ним. Допоможи нам у наших розшуках! Хай береже тебе Бог. Брати тощо.
Долучаю до цього останнього листа до Еміля на випадок, якщо він його не читав, — Саетоне прочитає. Тепер, коли Андріо в курсі справи, я провадитиму листування через його руки.
Ми поїхали прогулятися на віллу Боргезе, яка гарніша за віллу Дорія.
Народу було сила-силенна, і мила принцеса Марґеріта прогулювалася пішки, мов проста смертна, а позаду їхав її екіпаж із кучером і двома лакеями в червоних лівреях.
Ця безліч екіпажів із гербами засмучує мене: ми ніде, ми нікого не знаємо! Боже, поможи мені в Римі! У мене немає навіть утіхи прагнути Ніцци, бо в Ніцці нам ще гірше! У Римі є принаймні надія. Боже мій, можливо, я смішна зі своєю мукою та своїми вічними молитвами, але я така нещасна.
Увечері мама питає мене про дату минулорічного карнавалу, я звертаюся до свого щоденника й, незчувшись, дві години його гортаю. Я перебрала всю джирофлівську добу, що переносить мене до Ніцци й завдає мені великого неспокою, Оливка мене страшенно непокоїть. Я відчуваю, що млію аж до нестями, коли думаю, що Дивовижний може одружитися і що ніколи, ніколи я не помщуся! Особливо ж я лютую через свою принизливу поразку. Мені страшенно соромно перед собою, що я [викреслені слова] більш ніж помітила чоловіка, який на мене плюнув. Це нестерпно! Я вичерпала всі сильні вислови, оце сказала «нестерпно», і мені здається, що цього замало.
Ця невдача не виходить мені з голови, я так нею принижена, що ніколи її не забуду. Ви не можете цього зрозуміти! Я, що вважала себе королевою, феєю, я, що дивилася на всіх так, як дивляться на маленьке шале з вершини гори, я, що гадала, ніби мені досить лише забажати! Це я зазнала краху!
[Слова зачорнені: Найбільше] мене бере досада на цей розлад усіх моїх планів. Я схожа на генерала, який наперед нахвалявся, а зазнав поразки. Чи розумієте ви всю нестерпність мого становища перед самою собою! Боже, Боже, Боже, Боже.
І він одружиться, а я на все життя лишуся з мерзенним спогадом! Сподіваюся, що Бог не завдасть мені аж такого горя!
А який вигляд я матиму перед своїми домашніми? Я боюся боятися, бо коли я боюся якоїсь капості, вона завжди стається.
Я не наважуюся молити Бога, бо мені досить помолитися — і те, чого я прошу, не справджується.
Я не наважуюся й не молитися, бо потім скажу: ах! якби ж я помолилася Богові!
Зрештою, я таки помолюся, принаймні не матиму чим себе докоряти.
Я була собі сказала: я живу, щоб бути щасливою, усе має схилятися переді мною. І нате вам, що з того вийшло.
Навіть впадаючи у відчай, я в глибині душі не можу втриматися, щоб ні в чому не сумніватися й не казати собі: якщо не тепер, то згодом, але це буде.
І так в усьому.
Стривайте, я шукаю фразу, щоб підсумувати становище, я шукаю її, відколи становище таке, і не знаходжу.
Не знаходжу — ну й до біса. Я була така певна всього, ніколи мені й на думку не спадало, що чогось я можу не дістати; затримка — так, але цілковита нестача, та де там! І я з жахом і приниженням бачу, що помилилася, що ніщо не виходить так, як я хочу!
Усі мої нерви розслаблюються, і я почуваюся млявою й дурною, і здивованою, і засмученою, коли думаю, що з Одіффре це була б знову капость!
І не тому, що я його люблю; я не можу по-справжньому любити нікого, я люблю корону й гроші. Але жахливо думати, що все вислизає!
Я знову все влаштувала для другої частини історії, і ось воно йде нанівець!
Ах! сто чортів!
Пси із псами! Горе з горем!
Якщо немає більше Одіффре, то немає більше й Ніцци! Я більше ніколи не хочу туди повертатися, я хотіла туди повернутися лише заради нього, бо це було миле, веселе, охайне! Але без нього!.. ні, це неможливо.
Замок, де житимуть пан і пані д'Одіффре!
Та на що ж я дивитимуся щоранку й щовечора!
Це неможливо. Ні, я не хочу казати це неможливо, бо щоб довести мені протилежне, мені й зроблять його можливим. Хто «мені»? Бог. Далебі, негарно з його боку було б завдавати собі клопоту, щоб мене дратувати. Ах! яка ж я занепокоєна, ах! якби ж уже була весна! Ах! якби ж я застала все в тому самому стані!
Щомиті мені хочеться помолитися Богові, і щомиті я спиняюся, бо я ж так молилася за герцога, і все ж...
Тьху, бридкий стан!
Я все одно молитимуся, хай буде що буде. Боже мій і Пресвята Діво, не глузуйте з мене, візьміть мене під свій захист і вбережіть від горя, якого я так боюся!

Примітки

«Brebis égarée» — заблукана вівця з притчі (Лк. 15:4–7); Марі вживає біблійний вислів з удаваною врочистістю.
«Prendre le froc» — узяти рясу: постригтися в ченці.
«Avoué poursuivant» — юридичний термін: повірений, що веде стягнення в цивільній справі.
«Folle enchère» — «шалені торги», юридичний термін на позначення примусового перепродажу з аукціону.
«Vente à la criée» — продаж із публічного оголошення: аукціон із прилюдним викликуванням.
«Sac de turpitudes» — лантух мерзоти: псевдоюридична характеристика морального вмісту Еміля.
«Étrivière» — стременний пас, що його історично вживали як знаряддя тілесного покарання.
Лурд: славнозвісне католицьке місце прощі в Піренеях, де 1858 року нібито з'являлася Богородиця.
Принцеса Маргарита Савойська (1851–1926), невістка короля Віктора Еммануїла II; 1878 року стала королевою Італії, відома як та, чиє ім'я носить піца «Маргарита».
Гербові екіпажі — карети з намальованими на дверцятах гербами: знак аристократичного чи княжого стану.
«Доба Джирофлі» — відсилання до часу, коли Марі та її коло вживали опереткові прізвиська з «Жирофле-Жирофля» (Лекок, 1874): Одіффре був «Жирофля», Ольга Сапоженікова — «Жирофле».
Flambée: розмовно «згоріла», тобто пропаща, кінчена — цілковите перевертання її попередньої самовпевненості.
«Tomber en quenouille» — «впасти до прядки»: ідіома із салічного права, що означає перехід у жіночі руки (з відтінком невдачі чи розпаду), вжита переносно про будь-який план, що зривається.
Bigre de bigre! — м'який французький вигук, евфемізм до bougre de bougre; приблизно «а сто чортів!».