Четвер, 13 січня 1876

Гарденіє в петельці підла, Тобі вінця «троянди» не дійти — Хоч би що ти зробив зроду, Нещасний, згниєш без вроди!
Далебі, цей бридкий ніццянець не вартий цих бридких віршів, ну та й годі!
Я поклала гребінець під подушку, тричі промовивши: «Хай прийде розчесати мене той, хто буде моїм чоловіком». І мені наснився Дивовижний.
Погода й далі кепська, мама й Діна в церкві, бо в нас сьогодні Новий рік, а я лишаюся шити — нині це моя примха, я мушу робити те, що хочу. Боткін прийшов привітати.
Лише о четвертій мене вдається витягти з дому, ми їдемо по Ліста й не застаємо його на сьогодні, а о п'ятій мама їде до посольства, бо це година, коли приймає баронеса д'Ікскюль. Я чекала на неї в екіпажі, уся тремтячи, але вона повертається й каже, що посольша дуже люб'язна, і я трохи заспокоююся.
Щойно ми повернулися, нам дають два листи: один від Доменіки, матері Діни, яка щойно приїхала до Ніцци зі своєю дочкою Лолою, другий від тітки, і тітка пише мені речі, які сповнюють мене тривогою й мукою. «Я була в Монако, — пише вона, — з паном Сапоженіковим, що тут уже кілька днів, та з пані Кулішевою, і бачила там Голену Сороку; Сорока була з тією англійкою, що ви знаєте, яка ні на мить не лишає його самого; не знаю, хто ця жінка, але поводиться вона вельми погано, вона невідлучна від Сороки, Сорока схудла, і попри суворий нагляд цієї нікчемної Оливки вона підійшла до мене й сказала, що виграла двадцять тисяч франків, але щойно Оливка побачила її коло мене, як одразу її забрала. [Викреслені слова: від Сороки??]».
«Ось хто справді заволодів Сорокою, тож усім іншим лишається тільки поставити на ньому хрест, і якщо ця Оливка незаміжня панна, то буде весілля, бо вона таки направду прибрала Голену Сороку до рук. Ось що мені вдалося дізнатися про Голену Сороку».
Треба віддати тітці належне: пише вона огидно; припустімо, що половина — то лише її уява. Бідолашна тітка, вона каже, що ця жінка погано поводиться; уявляю, з якою люттю вона дивилася на нікчемну Оливку, як вона зве цю англійку. Я від цього геть сама не своя, але мені нема де замкнутися: моя кімната між вітальнею й маминою спальнею, тож, хоч є й інший прохід, вона теж править за прохідну.
А до того ж якби я замкнулася, то заходилася б вити, і мене почули б. Я тримаюся бадьоро, і за столом ми говоримо про Ґалулу й багато сміємося. Мама взяла ложу в театрі Валле, на комедію, і я мушу йти туди, коли мені хотілося б плакати й кричати. Тож я йду, і я не бридка, я майже гарна, про товариство нічого не скажу, я нікого не знаю, але п'єса була кумедна.
Ми отримали телеграму від Барноли, він вітає нас із Новим роком і нагадує мені обіцянку, яку я йому дала, — випити склянку води з фонтана Треві за його здоров'я на російський Новий рік о другій годині за римським часом.
Я геть забула, але дуже мило з його боку, що він пам'ятає. Він присягнув мені в дружбі, я зробила те саме. Але річ не в тім, річ в Оливці.
Я йшла до театру й думала тільки про Ніццу, я почувалася шалено ревнивою, ображеною, присоромленою. І, далебі, хіба ж не сором — думати про чоловіка, який мене зневажає, ба гірше, який був більш ніж нечемний з нами, якого я мала б зневажати й ненавидіти, а натомість я думаю тільки про нього, будую плани лише задля нього, сміюся лише тоді, коли про нього говорять, одне слово, поводжуся, як підле й гідне зневаги створіння, тоді як мала б стояти на своєму п'єдесталі й дивитися на всіх цих людей із гордовитою поблажливістю.
Завдяки театрові та розташуванню моєї кімнати я уникаю сцени сліз і люті, такої ж принизливої, як і марної; цікаво те, що я не вважаю, нібито з Одіффре партію програно, — її лише відкладено.
Я добре знаю, що мої плани марні, що мої бажання даремні, що мої сподівання дурні, але як же утриматися й не сподіватися того, чого прагнеш?
Дорогою до театру я питала себе: чи й справді через ніццькі новини я така засмучена, така знеохочена, чи, може, то просто настрій такий, як буває, що мене часом находить сумний настрій; і, правду кажучи, я не знаю, що це таке, знаю лише, що почувалася байдужою, знудженою, збайдужілою до цілого світу. Убиратися, чепуритися цієї миті було б для мене мукою, а я йшла до театру! Від готелю й до театру я любила Дивовижного несамовито, але тепер, коли це минуло, коли я витерпіла італійську комедію, повечеряла й набалакалася, усе це здається мені сном. А до того ж у тітки така жвава уява.
Уже на третій день нашого знайомства з Дивовижним вона з таємничим виглядом казала мені, що «цей бідолашний шаленець» у мене закоханий, вона жаліла його з неабиякою втіхою, заразом провіщаючи йому долю того польського графа. А тепер вона побачила його в Монако з англійкою — і вже його одружує. Та чого ж я дивуюся, що минулого літа його видавали мені за нареченого? Хіба ж його не бачили завжди з нами або в нас? Я знаю свою тітку, знаю її манеру тлумачити події, перебільшувати, ба навіть вигадувати, і все ж її лист сповнив мене жахом.
Я тужила в душі, а потім — ет, дарма! — казала я, усе минає, забула ж я герцога, забуду й це.
Бо я ж забула герцога, поза сумнівом; якби я перечитала свій давній щоденник, то не сказала б цієї втішної речі, але я стережуся його перечитувати; навіщо ворушити давні прикрощі, мені й нових досить.
Я не була варта герцога, це було надто прекрасно, і я змирилася, але тут, Боже праведний! Чого ж я просила! Хіба це не мерзенне приниження! О! Мені досить лише чогось забажати, щоб того не дістати; і поки я ще зневажливо дивилася на ніццянця, це було ще пів біди, але тепер, коли він день у день росте в моїх очах, це жахливо! бо це знак, що я ніколи його не матиму: відколи я мала дурість і підлість сказати «я його люблю», його було втрачено, і мій талісман справив наслідок, протилежний бажаному.
Мені здається, сказала я, що якби я зізналася, що його люблю, усі перепони впали б і він прийшов би простертися переді мною. Аякже, Corpo di Bacco!
Я зізналася в тому, у чому й сама не була впевнена; я ревную, я непокоюся за цього чоловіка, але любити його — то вже інша річ. Гадаю, що люблю його, тільки не можу собі в тому зізнатися. Одне слово, я нічого не тямлю, нехай судять мудріші; я не приховую жодної своєї думки, скажу навіть, що засинаю й прокидаюся, складаючи купу любовних історій, чий вічний герой — Дивовижний, як перше герцог Гамільтон. Найбільша ганьба, яка могла б тепер мене спіткати, — то було б одруження цього чоловіка. Ні, я сподіваюся, що цього разу, як і раніше, тітка вигадує, і чого б мала вона за тиждень змінити свою манеру думати й жити? Чого? Бо мені страшно, а страшно мені тому, що ця справа цікавить мене надзвичайно.
Хай мені скажуть, що Одіффре хворий, чи поранений, чи в смертельній небезпеці, чи от-от помре, — мене це не зачепить; але хай мені тільки скажуть, що його бачили з жінкою!! о! тоді я готова його задушити.
У свої хвилини тигра й гієни я тішуся, заплющуючи очі та уявляючи, що скручую в'язи тому, хто мене дратує. І я уявляю це собі так виразно, я майже відчуваю, як однією рукою тримаю голову, другою — плече, як роблю рух, наче викручую мокрого рушника, і як голова падає! отак я можу провести цілу годину, ця солодка думка підтримує мене й заспокоює. Ах! якби ж я могла зробити це насправді...
Далебі, я сподіваюся, що тітка перебільшує, бо інакше це було б надто прикро!
А якщо ця жінка справді незаміжня й багата, і якщо він з нею одружиться! Тьху! тоді я плюнула б на нього! тьху! що може бути підлішим за чоловіка, який продається!
Боже милий, аби лиш зима минула, аби лиш я знала напевно, що думати; аби лиш я повернулася до Ніцци і, головне, застала все, як було! Мама написала тітці, щоб дізнатися, хто ця англійка. Принаймні це я знатиму. Я дуже занепокоєна.
Та що ж це я казала про погляд у спину міс Робенсон? Про її знуджений вигляд у ложі англійки?
Невже я аж так збиваюся з пуття?
Ах! далебі, це нестерпно, усе здогади, здогади й здогади!
Ах! якби ж я могла знати правду.
Будьмо терплячі. Легко це написати, та зазнати! Терпіння! чеснота віслюків! очікування! ремесло дурнів!
Уявіть лишень собі Одіффре з дружиною! Це доводить мене до жахливого стану! Ах! якби ж я могла скрутити в'язи Оливці; я пам'ятаю цих двох англійок [Слово зачорнене: як] двох бридких і претензійних фігурок із тим пихато-накрохмаленим виглядом, властивим англійкам із середнього класу. Тільки я ніколи не могла розрізнити цих двох і досі їх плутаю. Сьогодні ввечері я дивлюся на себе в дзеркало, бачу себе гарною, і це велика втіха. [Два рядки викреслено]
Я не думаю, що по-справжньому люблю Дивовижного, я не знаходжу його в своїй глибині, але, хай там як, моя поверхня вельми ним переймається.
Якби він мене любив, мені було б ой як не байдуже — ось вона, правда!

Примітки

Гарденія в петельці була модним аксесуаром денді — її розташування в лацкані вважалося ознакою вишуканої елегантності.
Rosière — сільська дівчина, яку на щорічній церемонії увінчували трояндами за зразкову доброчесність; Марі прикладає цей термін до Одіффре з нищівною іронією. Пор. також жартівливий лист про «розьєру» в записах за листопад 1875 року.
Традиційне російське новорічне ворожіння: гребінець під подушкою з триразовим проказуванням цієї формули мав викликати майбутнього чоловіка вві сні.
l'Olive (Оливка) — прізвисько Марі для англійки-суперниці, справжнього імені якої вона не знає; натякає на щось кисле або на оливковий колір обличчя.
«En faire leur deuil» — буквально «справити по ньому жалобу»: ідіома зі значенням «облишити всяку надію щось здобути».
Décollée: незвичайна форма, яку LAN тлумачить як можливе «відклеєна» чи «розхитана» — Марі вибита зі своєї рівноваги.
Partie perdue — партію програно; partie remise — партію лише відкладено: шахово-картярська метафора, яка натякає, що гру ще можна виграти згодом.
Польський граф: попередній залицяльник Марі, якого, схоже, теж відлякали або згубили в якийсь спосіб, що тепер став у домі повчальним прикладом.
Corpo di Bacco! (іт.) — «Тіло Вакха!», італійська лайка на кшталт «От лихо!».
Марі відкидає терпіння як чесноту, гідну хіба що ослів, — характерне для неї зухвале перевертання звичної моральної похвали.
«Empesées» — буквально «накрохмалені», що передає манірну, силувану, пнучку вгору поставу; класична французька карикатура на англійський середній клас.
«Mon fond» — моя глибина; «ma surface» — моя поверхня: Марі розрізняє глибинне «я» (де вона шукає справжнього почуття) та поверхню (заклопотаність, марнославство, ревнощі).