Середа, 4 червня 1884

Що ж, запрошення в нас є. Це великий офіційний прийом, але все ж таки це краще, ніж нічого. Це Ґавіні склав листа, якого мама написала послові. Я й гадки про це не мала.
Однаково, вони добрячі негідники, що не нагородили медаллю мою картину.
Обидва священники приходили сьогодні. Той, що приходить завжди, протоієрей, як і другий, і звати його Васильєв — це священник невишуканої колонії. Другий, на ім'я Прилєжаєв, — священник вишуканий, це він через пані Заронди зробив так, що пані Фредерікс відрекомендує нас послиці.
Баронеса Фредерікс — дружина нашого військового аташе.
Це здається сном, а оскільки ще нічого не сталося... Побачимо в суботу.
Але певніше те, що є картина. Це осяяло мене о третій, а сьогодні ввечері за вечерею я так виразно побачила, що зроблю, аж підхопилася, ніби у стільці була пружина. Мені саме хотілося сучасного сюжету з безліччю людей і з оголеним тілом, і полотна не надто велетенського. Готово... Я це зроблю. Що? А ось мої борці. Ярмаркові борці й люд навколо. Будуть оголені торси, щоб показати, що я вмію писати ню. І люди навколо, це буде дуже важко, але якщо це мене захоплює, то це все, що треба. Сп'яніння!