Вівторок, 3 червня 1884

Я йду з Діною до Школи красних мистецтв подивитися на конкурс Ґамбетти. Там ми застаємо Еміля; не думаю, що він дістане премію, та й не знаю, кому б я її дала. Насправді все це лише знову розбудило в мені бажання написати мою «Весну».
А ще я малюю квіти. Панно для Етенсель.
А ще замість князя Орлова посланником Росії тепер барон де Моренгайм. Він одружений, і в суботу в посольстві офіційний прийом.
Мама й Діна приходять спитати мене, чи піду я до пані Кесслер. Нізащо, нікуди, якщо не йду до свого посольства.
Мені набридло страждати.
Мені набридло. Мені набридло. Мені набридло.
Тепер уже недовго.
За вісімнадцять місяців чи два роки — біла-білісінька труна, троянди, і ці пані плакатимуть дуже-дуже.
[Закреслено: один рядок]