Неділя, 1 червня 1884

За всім цим я вже місяць нічого не роблю!
Власне, від учорашнього ранку я читаю Сюллі-Прюдома. У мене тут два томи, і я вважаю, що це дуже добре... Вірші мене мало турбують, я переймаюся ними лише тоді, коли вони погані й це муляє, а так для мене існує тільки висловлена думка. Їм до вподоби римувати — то нехай римують, аби лиш я цього не помічала. Тож вельми тонкі думки Сюллі-Прюдома мені безмежно до вподоби. І є в ньому щось дуже піднесене, майже абстрактне, дуже витончене, дуже квінтесенційне, що цілком пасує до мого способу відчувати. Навіщо я написала Мопассанові?
Сюллі-Прюдом куди більше відповідає невисловленим ніжностям моїх найпотаємніших марень.
Я щойно читала — то лежачи на дивані, то походжаючи балконом — передмову до книжки Лукреція й саму книжку. De natura rarum. Хто знає, що це таке, той мені подякує. Треба великого напруження розуму, щоб усе зрозуміти; [Зачорнено: Це, певно, психологічне читання] навіть тим, хто звик орудувати такими предметами. Я все зрозуміла, часом воно вислизало, але я поверталася й силувала себе схопити знову...
Я мала б дуже шанувати Сюллі-Прюдома за те, що він пише речі, які я схоплюю з такими труднощами. Орудувати цими ідеями для нього так само звично, як для мене орудувати фарбами... Тож і він мав би мати до мене святобливе благоговіння, бо кількома брудними фарбами, як сказав осоружний Т. Ґотьє (зрештою, Золя судить про нього, як і я, коли я склала своє судження, я ще не читала Золя), отож кількома брудними фарбами я творю обличчя, що виражають людські почуття, і картини, де видно природу, дерева, повітря, далечінь. Він, певно, вважає себе в тисячу разів вищим за художника, дарма копирсаючись у механізмі людської думки.
Чого він навчає себе та інших? Як працює розум?
Даючи всім цим швидким, невловним інтелектуальним рухам назви. Я, бідна невіголоска, думаю, що ця тонка філософія нікого нічого не навчить, це пошук, делікатна й важка розвага, але навіщо? Хіба, навчившись давати назви всім цим [Зачорнено: піднесеним] і дивовижним речам, сформуються генії, що писатимуть прекрасні книжки? Чи непересічні люди, що мислитимуть на чолі всесвіту? А ще, каже він, людина може пізнати про предмет лише те, чим вона з ним сполучена, тощо.
Більшість тих, хто мене читатиме, нічого в цьому не втямлять, проте я наведу ще ось що: «Наша наука, отже, не може перевершити пізнання наших категорій, застосованих до наших сприйнять». Гаразд, очевидно.
Ми не можемо зрозуміти більше, ніж можемо зрозуміти.
Це ясно. Ось який коханий мені б згодився.
А від мене хочуть, щоб я сьогодні ввечері пішла до пані Канчиної! Нізащо. Клер снідала тут, і ми говорили про Сюллі-Прюдома, чию книжку я тримала в руці. Розумна ця дівчинка, і мати тримає її в курсі всього.
Якби я дістала розумну освіту, я була б дуже непересічною. Я всього навчилася сама, сама склала план своїх студій у Ніцці з ліцейськими викладачами, які не могли отямитися. Почасти за чуттям, почасти з того, що читала, я хотіла знати те й те. Потім я читала греків і латинян, і французьких та англійських класиків, і сучасників, і все. Але це хаос, хоч я й силкуюся впорядкувати все це з любові до гармонії в усьому.
Що це за ім'я — Сюллі-Прюдом? Я купила його книжки півроку тому й, спробувавши почитати, відкинула як приємні віршики. Сьогодні я знаходжу в них речі, гідні мене захопити, і читаю все запоєм, спонукана до цього візитом цього бідолашного Коппе, яким я й на гріш не захоплююся. Але ні Коппе про нього не говорив, ні хтось інший — то який зв'язок і чому?
Очевидно, що ціною дуже великих зусиль я могла б філософськи проаналізувати цю інтелектуальну роботу. Але навіщо? Хіба це змінить те, що я подумала?
Ось вам і листи. Читайте й скажіть, чи нема в мене вдачі журналістки.
У сприятливому середовищі за місяць я почувалася б цілком вільно. Але я витрачаю свій запал і свою енергію на писання речей, що лишаються похованими у вузькому колі. Ах! Лихо!
Я не на своєму місці і ніколи на ньому не була.

Примітки

Лат. «De rerum natura» («Про природу речей») — філософська поема Лукреція (бл. 99–55 рр. до н. е.), що викладає епікурейський матеріалістичний погляд на всесвіт. Марі пише «De natura rarum» — її неточну цитату збережено за оригіналом.