Понеділок, 26 травня 1884

Уже краще. Замість цього важкого очікування — обурення. А це почуття зовнішнє і навіть освіжне. Учора проголосували за 26 третіх медалей. Лишається проголосувати ще за 6. Морен дістав свою медаль за портрет Жюліана. А ось мій лист до цього Жюліана:
Ця прикра совість, виявляється, прокинулася. Я не перебільшую вашої могутності, але є там троє-четверо сильних чоловіків (Бугро, Буланже, Лефевр та інші), які навербували голосів для недокровного Діне й жалюгідного Морена.
А мені нічого було не потрібно.
Ось чому Лефевр казав у княгині Матильди, що молодь притуляють на вулиці Ампер і що Бастьєн-Лепаж укриває мене своїм крилом...
— Я нарешті зрозуміла, чому вам так конче треба було вірити, що я орудую журі. Якби ви в цьому не були переконані, у вас не стало б нахабства без докорів сумління навіювати своїм професорам, щоб вони займалися лише чоловіками.
Це дотепно, це прекрасно, це велично.
Додам, що це навіть гідне захвату.
Я малюю для розваги, а пан Морен із цього живе. Він на цьому й сконає.
До того ж він написав ваш портрет, а ви необачно напророчили йому майбутнє. Тут була зачеплена ваша гордість. Та ви ж усе одно мусите бачити, як це жахливо — ставити поперед мене восковий, перекошений профіль на безформному тулубі з різнопарними руками. Поперед картини, так, пане Жюліане, картини, де є щонайменше три-чотири голови, незрівнянно кращі за ваш бридкий портрет. І руки, і цілі постаті, що твердо стоять, добре намальовані, і тло, і дар спостережливості та мистецтва. Таких речей не годиться казати про себе, і дуже даремно.
Скличте те саме журі, уже після голосування, і хай воно розсудить між Мореном і мною.
Ах! Я орудую журі. Ах! Мені нічого не потрібно.
Гаразд. Це чистісінька правда.
У мене нема ні журі, ні друзів, і мені до цього абсолютно байдуже.
211
Але є почуття публіки, публіки мистецької, яка із подивом скаже:
гляньте, їй нічого не дали! У мене викрадають це визнання... Це лише зволікання.
Ви, безперечно, вважаєте, що успіх без медалі кращий за медаль-припарку, прикладену до чогось хворого й бридкого.
Побачимося на наступному Салоні — Морени та я...
Виклик написано. Збережіть його.
Марі Башкирцева
Я отримую записку від архітектора:
Люба панно! Усі вони віслюки.
Медалі створено лише для нікчем. Зробіть іще краще (завжди можна зробити краще) — це єдиний спосіб помститися.
Справжній митець вищий за всі ці махінації.
Залишаюся вашим другом і вашим прихильником.
Еміль Бастьєн-Лепаж.
Що ж, ось славний хлопець.
А річ у тім, що це віслюки, свині й негідники.
Я надсилаю Жюліанові телеграму:
«Продовження: — До того ж пан Морен виправляє гіпси й замітає майстерню.
Це піднесено.
У такому разі панна Бурі (Амелі) теж мала б ухопити почесну відзнаку!
Цей Морен — щось на кшталт помічника-наглядача в майстерні, як Амелі.
На портрет Жюліана він поклав понад шістдесят сеансів. Це працьовита нікчема. Жюліан був подумав, що відкрив у ньому риси в дусі Гольбейна. На жаль!
Як пояснити цю пригоду...
Бо ж зрештою винагородили речі відносно погані.
Несправедливість? Не дуже мені до вподоби це пояснення, воно надто прислужується нікчемам.
Мій живопис можна любити більше чи менше, але є факт, який не сховаєш. А саме — ось семеро дітей, згрупованих, у натуральну величину, з тлом, яке теж дещо собою являє. Усі, чия думка важить, вважають це дуже добрим або добрим. Дехто каже, що я не могла зробити цього сама. Аж до старого Робер-Флері, який, не знаючи, чия картина, вважає її дуже доброю.
І Буланже, який каже стороннім, що не цінує цього жанру, але що це все ж сильно й дуже цікаво...
212
А далі!!
Нагородили медалями кричущих нікчем!! Я добре знаю, що це звична річ. Але з іншого боку, нема жодного талановитого митця, який не мав би своїх медалей. Тож є мазії з медалями, але нема талантів без медалей. То що ж? То що ж?
Та я ж теж маю очі. Це моя композиція, моя картина. Уявіть, що я вбрала б цих хлопчаків у середньовічні костюми й виконала б усе в майстерні (що набагато легше, ніж надворі), з гобеленовим тлом. Та ось я з історичною картиною, яку дуже високо оцінили б у Росії.
Чому вірити?
Ось іще одне прохання про відтворення — Баше, великий видавець. Це вже п'яте, яке я підписую. А далі?