❦
Неділя, 18 травня 1884
Dimanche 18 mai 1884 Ma famille m’assassinera
На вечері пані Ґаяр, Багницький. І Еміль Бастьєн, дуже зворушений моїм листом. Він привітався зі мною геть інакше, і кілька разів я бачила, що він дивиться на мене з ніжністю — цілком чесною, цілком пристойною. Я ж написала йому так лагідно: «нікому про це не кажіть, щоб уникнути пліток, нехай це лишиться між нами».
Il y a Mme Gaillard, Bagnitsky à dîner. Et Emile Bastien très attendri de ma lettre. Il m’a dit bonjour d’un air tout autre et plusieurs fois j’ai vu qu’il me regardait avec tendresse en tout bien, tout honneur. Je lui avais écrit si gentiment: « n’en parlez à personne pour éviter les potins, que cela reste entre nous. »
І ось ми друзі через нашу спільну ніжність до великого Жюля. Побачите, що буде далі.
Et nous voilà amis à cause de notre tendresse commune pour le grand Jules. Vous verrez la suite.
Багницький каже мені (я поверталася з Лісу, куди їздила з панночками Старицькими, що проїздом тут; їхній батько, який колись хотів одружитися з мамою, став великою персоною, і тепер мама упадає коло його доньок), що в художника Боголюбова говорили про Салон і що хтось сказав — цей хтось був митець, якого він, звісно, не схотів назвати, — тож цей хтось сказав ось що: «Є один дуже добрий Бастьєн-Лепаж, підписаний Башкирцевою.»
Bagnitsky me dit (je rentrais du bois où j’étais allée avec les demoiselles Saritsky de passage ici, le père qui avait voulu épouser maman est devenu un grand personnage et maintenant maman fait la cour à ses filles) que chez le peintre Bogoluboff on parlait du Salon et que quelqu’un a dit, ce quelqu’un est un artiste qu’il n’a pas voulu nommer bien entendu, donc ce quelqu’un a dit ceci: « Il y a un très bon Bastien-Lepage, signé Bashkirtseff’.
Оскільки я вся затремтіла, бо передбачала це, архітектор каже мені заспокоїтися.
Comme j’en suis devenue toute tremblante car je le prévoyais l’architecte me dit de me calmer.
— Та ви ж не знаєте, що кажуть! (ми говорили російською)
— Mais vous ne savez pas ce qu’on dit ! (nous parlions russe)
— Та знаю, ходіть-но, я вам скажу.
— Si je le sais, venez que je vous le dise.
І в передпокої він заходиться мене втішати: що це безглуздо, що ніхто в це не повірить, і що коли моя картина схожа на роботи його брата, то лише тому, що я, як і він, шукаю правди й щира перед природою, тощо. Подумати тільки, а я ж почувалася винною й мало не повірила, що він, певно, лютує на мене через ці наклепи.
Et dans l’antichambre il se met à me consoler, que c’est absurde, que personne ne le croira, et que si mon tableau ressemble à ceux de son frère, c’est uniquement parce que comme lui je cherche la vérité et suis sincère devant la nature etc. Enfin moi qui me sentais comme une coupable et qui un peu plus allais croire qu’il devait être furieux contre moi de ces calomnies.
Бо це таки ганебно — і для Жюля Бастьєна-Лепажа не менше, ніж для мене! Що ж, цей чудовий чоловік утішає мене, як уміє, заспокоює; я майже щаслива, так я боялася, що все це виставить мене так, ніби я наслідувала Бастьєна-Лепажа й скомпрометувала його, і... Цей чоловік мав би лютувати за брата. А я дивлюся на нього як на вірне відлуння його брата... Гаразд, тож я дуже засмучена й нарікаю на людську підлоту — почасти, щоб мене заспокоїли, втішили й пригорнули пані Ґаяр, Багницький та Еміль; двоє останніх говорять зі мною, мов із дитиною, і зрештою цілують мені руки. По суті, мене тішило викликати співчуття, надто в Еміля, який трусив мене за руку, кажучи: ну ж бо, будьте вищою за це. Ви — сила, тощо. Ви й уявити не можете, якої ваги я надаю словам цього хлопця.
Car enfin c’est infâme et pour Jules Bastien-Lepage, autant que pour moi !! Eh bien cet excellent homme me console comme il peut, me rassure; j’en suis presque heureuse tellement j’avais peur que tout ça ne me donne l’air d’avoir imité Bastien-Lepage et de le compromettre et de enfin... Cet homme devrait être furieux pour son frère. Et je le regarde comme l’écho fidèle de son frère... Bien, je suis donc très attristée et me plains de l’infamie humaine un peu pour me faire rassurer, consoler et cajoler par Mme Gaillard, Bagnitsky et Emile, ces deux derniers me parlent comme à une enfant et finissent par me baiser les mains. Ça m’amusait au fond d’inspirer de la compassion et surtout Emile qui me secouait le bras en disant: voyons, soyez au-dessus de ça. Vous êtes une force etc. Vous ne sauriez croire l’importance que j’attache à ce que dit ce garçon.
Бо він — сама щирість. Це навіть смішно. Мені трапляється сказати, сміючись, що я найбільша з мисткинь, і цей чарівний наївняк поважно мене спиняє: «ну ж бо, ви не можете так думати, навіщо так казати, коли маєш справжній великий талант».
C’est que c’est la sincérité en personne. C’est même drôle. Il m’arrive de dire en riant que je suis la plus grande des artistes et ce charmant naïf m’arrête sérieusement: « voyons, vous ne pouvez pas penser cela, pourquoi parler ainsi quand on a un grand talent véritable ».
Часом він трохи дурнуватий, але він митець, і його судження неабиякі, я ж бо вважаю їх Жюлевими, що цілком природно.
Il est un peu sot parfois mais c’est un artiste et ses jugements sont remarquables, je les crois du reste de Jules, ce qui est tout simple.
Отож я сиділа й сумно казала, що життя гірке, а мама дуже дурна весь час втручалася й псувала всі мої ефекти, сприймаючи це як трагедію і кидаючись мене заспокоювати. Що вона собі думає! Ні, це безглуздо. Годі й уявити! Вона хотіла переконати мене, що Багницький вигадав це, щоб мене подражнити, або що той пан, який це сказав, сказав це навмисне, аби мене розлютити, «знаючи, певно, мій характер».
J’étais donc là à dire tristement que la vie est amère et maman qui très bête se mêlait tout le temps de faire rater tous mes effets en prenant cela au tragique en venant me rassurer. Elle s’imagine ! Non c’est insensé. On ne se figure pas ! Elle voulait me faire croire que Bagnitsky avait inventé ça pour me taquiner, ou que le monsieur qui l’a dit, l’a dit exprès pour me faire enrager, « connaissant probablement mon caractère ».
Це маячня, чи не так? Грандіозна. Уявіть, сказала я їй згодом, що я справді, до глибини душі вражена цими плітками. Невже ви гадаєте, що ваші недоумкуваті слова мене заспокоять? Ні, з цією жінкою нема ради.
C’est délirant n’est-ce pas. Monumental. Supposez, lui ai-je dit plus tard, que je sois vraiment, profondément affectée par ces racontars. Croyez-vous que vos paroles imbéciles me calmeront. Non avec cette femme il n’y a pas moyen.
Але все це — дрібні закуски. Ось головна страва. Перед пані Ґаяр, перед Багницьким, якого архітектор ледь знає, вона заходжується вибовкувати всю історію з лікарями, з тією жінкою із Сонми, з Жюлевою хворобою, наголошуючи на подробицях його страждань і небезпек, що йому загрожують. Бо щоб збагнути всю жахливість цього, треба знати, як цей чоловік обожнює свого брата і яке принизливе й страшне горе для нього — чути, як байдужі люди розводяться про братову хворобу. Він замикається, щоб йому про це не говорили. Там два нерозбірливі рядки Хіба приємно це слухати... А памʼятаєте, як я приймала й як приймали в нас ту Музе, що писала мені, ніби я при смерті, й радила того чи того лікаря.
Mais tout ça c’est les petits plats. Voilà la grosse pièce. Devant Mme Gaillard, devant Bagnitsky que l’architecte connaît à peine, elle se met à débagouler toute l’histoire des médecins, de la femme de Souny, de la maladie de Jules insistant sur les détails de ses souffrances et des dangers qu’il court. C’est que pour comprendre cette énormité, il faut savoir combien cet homme adore son frère et quel chagrin humiliant et horrible c’est pour lui que d’entendre détailler sa maladie par des indifférents. Il reste enfermé pour qu’on ne lui en parle pas. Il y deux lignes illisibles Est-ce agréable d’entendre... Mais vous rappelez-vous comment je recevais et on recevait chez moi la Mouzay qui m’écrivait que je suis à la mort et me conseillait tel ou tel médecin.
І то після того, що я написала. Ах! Це було так дурно, так безглуздо, так нетактовно, так незграбно... А я ставала недоумкуватою, базікою, байдужою!
Et après ce que j’avais écrit. Ah ! c’était si bête, si sot, si indélicat, si balourd... Et moi je devenais une imbécile, une bavarde, une indifférente !
Це буде мені наукою, наукою, наукою! Навіщо я їм це сказала? Ах! Лихо!
Ça m’apprendra, ça m’apprendra, ça m’apprendra ! Pourquoi le leur ai-je dit ? Ah ! Misère !
Ні, ви тільки уявіть собі їхні незграбні лапи, запхані в мої сердечні приязні. Ах!
Non mais voyez-vous leurs grosses pattes fourrées dans mes amitiés sentimentales. Ah !
Четверта ранку. Діна, бачачи, що я лютую, скільки могла, затримувала Еміля й Багницького, щоб було вже надто пізно для родинних зʼясувань. Це нічому не зарадило... Я виклала їм усе це між другою й третьою ночі, у маминій кімнаті. Чи ж можна таке уявити! Ах! Ці люди мене вбʼють. Якби я ще просила їх мене підтримати — ні, я навколішки благаю їх дати мені спокій, та й по всьому! Оце й усе. Спокою, спокою, спокою! Лишайтеся осторонь. Осторонь — і край.
Il est quatre du matin. Dîna voyant que j’étais furieuse a retenu tant qu’elle a pu Emile et Bagnitsky pour qu’il soit trop tard pour des explications en famille. Ça n’a rien empêché... Je leur ai dit ça de deux à trois heures du matin dans la chambre de maman. A t-on idée de ça aussi ! Ah ! ces gens-là me tueront. Si encore je leur demandais de me seconder, non, je les conjure à genoux de me ficher la paix, voilà tout ! C’est tout. La Paix, la paix, la paix ! Restez neutres. Neutres voilà tout.
Щоб я мала свободу нарікати й говорити про людські злигодні, філософувати з тими, хто приходить, і щоб мені не влаштовували безглуздих сцен.
Que j’aie la liberté de me plaindre et de parler des misères humaines, de philosopher avec les gens qui viennent sans qu’on me fasse des scènes ridicules.
Загалом мені лестить галас, що його зчиняє моя картина. Мені заздрять, мене обмовляють — я не абихто. Тож мені цілком дозволено трохи покрасуватися, якщо мені так до вподоби. Але ні, я кажу засмученим тоном:
En somme je suis flattée du bruit que fait mon tableau. On m’envie, on me calomnie, je suis quelqu’un. Il m’est donc bien permis de poser un peu si tel est mon plaisir. Mais non, je dis d’un ton navré:
— Хіба ж це не жахливо, хіба тут не впадеш у розпач! Я витрачаю шість років, шість найкращих років мого життя, працюючи, мов каторжанка; нікого не бачачи й нічим не втішаючись у житті! Через шість років я роблю щось добре, а кажуть, що це не я! Винагорода за стільки мук обертається на жахливий наклеп!!!
- Croyez-vous que ce n’est pas horrible et n’y a t-il pas de quoi être abattue ! Je passe six années, les six plus belles années de ma vie à travailler comme un forçat; ne voyant personne et ne jouissant de rien de la vie ! Au bout de six ans je fais quelque chose de bien et on dit que ce n’est pas moi ! La récompense de tant de peines se change en une calomnie affreuse !!!
Кажу я це, розпростершись на ведмежій шкурі, з безвладними руками, водночас щира й позерка. І ось моя люба мама сприймає це буквально (а це ще не все — уявіть, що я справді в смертельному розпачі: не ці дурні вигадки й наївні брехні мене втішать) і ляпає не до ладу!!!!!!!
C’est, étalée sur une peau d’ours que je dis cela, les bras inertes, sincère et poseuse en même temps. Alors ma chère maman le prend à la lettre, (et ce n’est pas encore ça, supposez que je sois vraiment désespérée à en mourir ce n’est pas ces bêtes d’inventions et ces mensonges naïfs qui me consoleront,) et met les pieds dans le plat !!!!!!!
Я все повторювала це, і що мене зведуть у могилу, тощо. Сидячи на сходах і кричачи досить голосно, щоб було чути з кімнати. У мене аж горло набрякло. Я не ляжу спати. Тільки, лишившись на самоті й піддавшись своїм нездоланним поривам веселощів, я бавлюся, видаючи звуки лютого звіра, щоб налякати Коко, який ніби божеволіє й підстрибує, наче до нього прикладають електричний струм. Зрештою він конче хотів піти з Розалі, дивлячись на мене з жахом.
Je suis restée à répéter ça et qu’on me fera mourir etc. Assise sur l’escalier et criant assez fort pour être entendue de la chambre. J’en ai le gosier gonflé. Je ne me coucherai pas. Seulement restée seule et cédant à mes instincts d’invincible gaieté je m’amuse à pousser des sons de bête féroce pour térroriser Coco qui devient comme fou et fait des bonds comme si on lui appliquait un courant électrique. A la fin il voulait absolument s’en aller avec Rosalie me regardant avec épouvante.
Бо він дивак: що дужче він мене боїться, то міцніше тулиться до мене, тобто ось як — він тікає, мов несамовитий, а коли я його кличу, кидається мені в обійми з похиленою головою, ніби у відчаї й воліючи покінчити з усім одразу, ховаючи носа мені в шию й тремтячи. Бідолаха старенький.
C’est qu’il est original, plus il a peur de moi plus il se serre contre moi, c’est-à-dire voilà, il s’enfui en délire et comme je l’appelle il se jette dans mes bras la tête baissée comme au désespoir et aimant mieux en finir tout de suite, cachant le nez dans mon cou et tremblant. Pauvre vieux.
Ось уже зовсім розвидніло, і настав новий день.
Là, il fait grand jour et nous voilà au lendemain.