Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Вівторок, 29 квітня 1884

Післязавтра вернісаж, а завтра з самого ранку я побачу «Ле Фіґаро» і «Ле Ґолуа». Що вони скажуть? Нічого? Щось добре? Щось погане.
Я дуже схвильована і, поки чекаю, складаю відповідь Мопассанові.
Це забирає в мене безліч часу.
Але нічого іншого я однаково не змогла б робити, з таким жахом я чекаю завтрашнього дня.
Далебі, література опановує мене до такої міри! Зникніть, Дюма, Золя, усі. Іду я! У мене аж рука болить. І зі своїх листів я складаю новелу.
Але саме «Ле Фіґаро» і «Ле Ґолуа» я розгорну з трепетом. Якщо вони нічого не скажуть — це катастрофа. А якщо скажуть, то що саме?
Серце моє завмирає при цій думці, а потім шалено калатає.

Примітки

Вернісаж — день закритого попереднього перегляду перед офіційним відкриттям паризького Салону, коли художники накладали на свої полотна останній шар лаку. Для Марі рецензії на Салон, опубліковані цього дня, могли або створити, або зруйнувати репутацію. ↩