Субота, 5 квітня 1884

Я й далі сиджу замкнена, добре їм і чудово себе доглядаю, поки Розалі складає тривожні звіти цим дамам, я плачу, ця імпровізація навіть досить сумна. Зрештою, я переконую їх, що не їм, і вони заливаються сльозами, а тітка пакує валізи.

[На полях і поверх тексту: Не вигадки й не примхи змушували мене плакати, а те, що я знала, що Марі хвора.]. Розалі наполовину щоб розважити Марі. (Рукою пані Башкирцевої)

Учора ці створіння вигадали такий чудовий обід, що я їла, як вовк, але Розалі пішла сказати, що я, усе ще люта, повикидала все у вікно на пустир.

А ось плани.

Спершу я закінчу картину в Севрі. Потім серйозно беруся за статую вранці й за етюд ню по обіді. Ескіз зроблено від сьогодні. Це поведе мене аж до липня. У липні я починаю Вечір, що зображує велику дорогу без дерев, рівнину, дорога зливається з небом, де заходить сонце.

На дорозі віз, запряжений двома волами й повний сіна, на якому лежить старий, лежить долілиць, підборіддя в долонях. Профіль вирізняється чорним на тлі заходу сонця.

Волів веде хлопчак. Це має бути просто, грандіозно, поетично тощо, тощо.

Скінчивши це й дві-три маленькі речі, що в роботі, я вирушу до Єрусалима, де перебуду зиму задля картини й здоров'я.

А наступного травня Бастьєн проголосить мене великою мисткинею.

Я розповідаю це, бо цікаво побачити, що стається з нашими планами.

[На полях: нічого] Зрештою, я можу трохи розважати, цей № 3 завдав мені удару! Зрештою, я була неправа. Однак, погодьтеся, мені мало щастить... Цей Жюліан має серце, а Тоні — клятий манекен.