Вівторок, 1 квітня 1884

Це триває, але оскільки треба-таки знаходити викрути, я знаходжу ось цей.
Так, я ніщо, але [замазано: є [нерозбірливо], і я кохатиму його, щоб бути чимось завдяки йому. Вольф пише про Виставку на вулиці де Сез, що відкривається сьогодні ввечері. Тріумфатор — він. Щоразу, скрізь. А є люди, що це заперечують! Це нікчеми, бідолахи. Який піднесений митець, піднесений і єдиний.
І подумати тільки, що в нього не вистачило голосів, щоб стати членом журі, тоді як у мене від сліз каламутні очі.
Лишається тільки переконати себе, що я його обожнюю, або ж померти. І те, і те. Ах! Я лютую, що писала з проханням про добре місце. Це боягузливо, це ницо, це ганебно.
Зрештою, це він утілює картини, про які я мрію... Я бачу природу, а він її відтворює, у мене немає таланту, але він є в нього, і я повірю, що його кохаю, аби причаститися його генія.
Я зробила пастель Армандини.
Канробери приходять близько шостої, я чекала, що вони запропонують мені поїхати на кінні змагання, щоб відмовити, але вони не пропонують. А ця клята мала шельма Клер каже мені, що я неправа, що так погано сприймаю № 3.
— Зрештою, очевидно, що ви не будете на карнизі, але загалом...
Що ви на це скажете?
І це через цю кляту негідницю я втратила стільки часу, бо ось уже десять місяців вона заважає мені працювати спокійно.
То це природно, що я навіть не претендую на добре місце. Це нице створіння так мене вразило цими словами, що я нічого не відповіла. Зрештою, усі, хто казав мені про мій живопис те, у що я зрештою повірила, — брехуни?
Серйозні, чесні, сумлінні люди? Тоні, якого я благала бути відвертим, який мене знає й стежить за мною шість років. Сам Бастьєн-Лепаж. І його брат-архітектор, та й, зрештою, усе журі, що так захоплювалося торішнім портретом Діни?
А тепер це було б природно, просто й буденно, що я навіть не на карнизі, тоді як торік я там була з етюдом Ірми? Ціла картина, шість постатей, кожна з яких варта втричі більше за голову Ірми? Я справді гадаю, що божеволію. Я очікувала, що обуряться через 3, а вони, здається, вважають природним, що я навіть не на карнизі. А мрії про медаль? А вісімнадцять газет, що пишуть про мій пейзаж.
А ті понад тридцять осіб, що говорили про нього Емілеві Бастьєну.
А ті, нарешті, хто дійшов у доброті аж до припущення, що цей пейзаж зробив хтось сильніший за мене? Жюліан сказав, що картина...
— Зрештою, — каже він, — ви мали майже 2, і її визнали зовсім непоганою.
Тепер шалене бажання піти спитати в Тоні, що сказали й чому, хіба ні?
Так, що ж закидають моїй картині. Цій картині, про яку цей старий зівʼялий Тоні сказав: це дуже добре, справді дуже добре; це спостережено, це антипод банального, характери облич чудово підмічені. Цей малий чоловічок на першому плані надзвичайно добрий, і добре нарисований, і добре написаний. Подеколи бракує широти мазка, але загалом це поставлено, це скомпоновано, це нарисовано, і є якості, що це надолужують... Це серйозно добре.
А потім? Він божевільний? Я божевільна?
Чесний Еміль сказав ще більше. Буланже й Франческі теж. А потім? Я, звісно, ніколи не говорю про тих, у кого може бути тінь догоди. То що ж?? Зрештою??
Вважати, що в тобі вже зароджується сила, — і виявитися нічим!!!
Архітектор каже мені: о, ви ж знаєте, номер мало що значить, це робиться абияк.
Так, але місце??
Я не говоритиму вам про мою родину, яка сьогодні сказала мені, що я нещаслива, бо я лиха і бо не знаю, чого хочу.
Отож я знову приймаю бром після двогодинної гарячої ванни. Якщо ці люди й далі мене дратуватимуть, я ні за що не відповідаю. Я зможу пристукнути одну чи двох будь-чим — свічником, молотком, чим під руку трапиться.
на поляхécriture de Mme Bashkirtseff mère
навскоси Це тому, моя люба, наймиліша дитино, що ти хвора. (Рукою пані Башкирцевої)