Неділя, 20 січня 1884

Працюю над картиною Клер і сподіваюся скінчити її за два-три дні.
Жіночку вже намальовано. Нечесно те, що я тут роблю, і я навіть відчуваю певну відразу водночас із утіхою, що можу так легко зробити те, чого ці дами ніколи не зроблять.
Мала намалювала кілька оберемків квітів, але я додам і перемалюю, так що... Картина зображує торговку з візком, повним квітів, у натуральну величину, прошу пана. Це фальшивий натуралізм, але дарма.
Старий Буланже вказав позу торговки, і я ретельно виконала те, що він сказав, щоб не брати на себе відповідальності, хоч і вважаю позу ідіотською й банальною... Це торговка, поставлена за правилами композиції... Тьху!
Поговорімо про інше.
У мене немає друзів, я нікого не люблю, і ніхто не любить мене.
Якщо в мене немає друзів, то це тому, що (я це добре відчуваю) мимоволі я надто виказую, з якої висоти «споглядаю юрбу». Нікому не до вподоби, коли його принижують.
Я могла б утішитися думкою, що справді вищих натур ніколи не любили. Їх оточують, гріються в їхньому промінні, а в глибині душі ненавидять, і щойно випаде нагода — обмовляють. Нині йдеться про памʼятник Бальзакові, і газети публікують спогади та відомості, зібрані в друзів великої людини. Аж нудить з відрази — отакі друзі: змагаються, хто перший викриє якусь негарну рису, смішне, підлоту. Я волію ворогів, їм менше віриш.