❦
Субота, 19 січня 1884
Вільвʼєль і Клер тут щодня, і мене вже починає дратувати, що мої пензлі в ужитку, мої тюбики з фарбами видавлені криво, мої звички порушено... Зрештою... І тим більше, що погода погана, що я невдоволена своєю роботоюSamedi 19 janvier 1884 Villevieille et Claire sont là tous les jours, et ça commence à m’agacer de voir mes brosses employées, mes tubes de couleurs pressés de travers, mes habitudes contrariées... Enfin... Et d’autant plus que le temps est mauvais, que je suis mécontente de mon travail illisibles de mauvaise humeur, dans un énervement poussé à l’extrême... Ces dames m’agacent, leur gaieté toute naturelle pourtant me crispe; elles plaisantent ma mauvaise humeur de bonne amitié et moi je voudrais les jeter par la fenêtre furieuse contre ces étrangères, non pas étrangères de race, mais étrangères d’idées, d’esprit, de sentiment.
Вільвʼєль досить неосвічена, як, утім, і більшість світських жінок, і повна безглуздих ідей... А я! Я повна ідей у дусі Віктора Гюго... Загальне щастя, філософія, свобода, мистецтва, повчальна освіта... Зрештою, це надто довго розповідати, і я їм нічого про це не кажу... Тут теж — навіщо, я зневірена.
Villevieille est assez ignorante comme la plupart des femmes du monde du reste., et pleine d’idées absurdes... Et moi ! moi pleine d’idées à la Victor Hugo... Bonheur universel, philosophie, liberté, arts, instruction moralisatrice... Enfin c’est trop long à dire et je ne leur en dis rien... Ici non plus, à quoi bon, je suis découragée.
У Клер тепер хлопʼячі манери, відколи ми дуже близькі; вона влаштовує тобі шкільні витівки: то пензлем кине по пальцях, аж боляче, а сьогодні по обіді вдарила мене книжкою по плечу. А потім, ховаючи голову: «дайте мені здачі».
Claire a des manières de garçon maintenant que nous sommes très intimes, elle vous fait des farces de collège, tantôt c’est une brosse qu’elle lance sur les doigts à faire mal et cet après-midi elle m’a donné un coup sur l’épaule avec un livre. Et puis en se cachant la tête: « rendez-le moi ».
Тоді б це переросло в бійку.
Cela dégénérerait en pugilat, alors.
І справді, це мене розлючує, дурною люттю, такою ж дурною, як і той жарт. Дивно, як щодня й майже в кожного натрапляєш на дурні, обурливі речі, які мені й на думку ніколи не спало б учинити.
Et de fait ça me met en colère, d’une colère bête, comme est bête la plaisanterie. C’est drôle comme tous les jours et chez presque tout le monde on rencontre des choses sottes, choquantes, et que je n’aurais jamais idée de faire moi.
Не можу вам передати, як ця мала мене розлютила, і не знаю, як її спинити, бо розсердитися всерйоз було б смішно й принизливо... Сьогодні ввечері в Італійців1 я доволі гарненька... Були Божидар і пан де Рошфор (не Анрі)2, якого щойно призначили секретарем посольства в Ріо-де-Жанейро. Цей чутливий дипломат нагадує мені чутливого й бездоганного Ґабріеля Жері.
Je ne peux pas vous dire combien cette petite m’a mise en colère et je ne sais comment l’arrêter, car se fâcher sérieusement serait ridicule et humiliant... Ce soir aux Italiens, je suis assez jolie... Il y avait Bojidar et M. de Rochefort (pas Henri) qu’on vient de nommer secrétaire d’ambassade à Rio de Janeiro. Ce sensible diplomate me rappelle le sensible et parfait Gabriel Géry.
Примітки
Театр Італійців — найкраща паризька оперна сцена для італійської опери. ↩
Аби відрізнити його від Анрі де Рошфора (1831–1913), знаменитого радикального журналіста й політика. ↩