Понеділок, 5 листопада 1883

Листя опало, і я не знаю, як закінчити свою картину. Не щастить мені. Талан! Яка ж грізна річ! Незбагненна й моторошна сила. Відколи я вдягаюся в Парижі, я воюю з безглуздими й незграбними модами; уже років п'ять чи шість, як я зажадала драпувань, призібраних, недбало розхристаних корсажів, міфологічних чи в стилі Людовика XV; спідниць на античний лад, єврейських суконь. Я видавалася дуже ексцентричною. Але через те, що я годинами просиджувала в Лафер'єра, Ворта чи Дусе, мода прийнялася, і ось уже два роки не побачиш нічого, крім драпувань, жабо, фішю, недбалих поясів тощо. Найпопулярніші фасони в Дусе — мого винаходу. І ніщо з цього не носить мого імені. Це новий жанр, осібний, дуже характерний, який мав би носити моє ім'я... Та що вже... Зрештою... Є ще княгиня, Чумаков і Аґата. Княгиня мене дратує. Я вже не можу бачити її огрядного стану й бровів, що повсякчас зведені на величезну висоту над повіками, мов відкидний верх коляски. Коли вона сміється, очі заплющуються зовсім, а брови виражають найжвавіший подив. Мені все остогидло, бувають дні, коли нічого не розумієш. Нічого не хочеться. Та картина з човна — полотно тут, а я вже й не знаю, чи варто її робити... О! так, але швидко, швидко, швидко! За два тижні — і показати приголомшеним Тоні та Жюліанові. Якби я це зробила, то воскресла б. Мені болить, що я мало що зробила цього літа, — це жахливе каяття.

Примітки

Марі приписує собі вплив на паризьку моду через свої наполегливі вимоги в провідних кутюр'є.
Paupières en cabriolet: навислі повіки, мов вигнутий верх коляски-кабріолета — вислів тієї доби для важких, навислих верхніх повік.
Тоні: Тоні Робер-Флері (1837–1912), художник і викладач Академії Жюліана, один із наставників Марі.
Жюліан: Родольф Жюліан (1839–1907), засновник Академії Жюліана, прогресивної мистецької школи, яка приймала жінок нарівні з чоловіками.