Неділя, 4 листопада 1883

(продовження суботи)... і я залюбки, у захваті покинула б тебе заради Великого князя, якого бачила сьогодні вранці в церкві. Зараз у Парижі ціла юрма великих князів і великих княгинь. Шестеро їх було на сьогоднішній ранковій месі. Велика княгиня Анастасія, Володимир із дружиною Марією Павлівною, Алексій, Сергій і Павло. Якщо з цими чотирма пишними братами наш імператор не зуміє здолати нігілізму!.. Алексій надто гарний. У молодості він мав роман, через який у тридцять два роки досі не одружений. Він високий, дужий, ставний, із темно-русявим волоссям, з очима чесної людини, з гарною русявою бородою, що природно в'ється. І в усій його постаті щось невимушене, спокійне, симпатичне, — я сказала б «славний хлопчина», [Замазано: якби це] могло поєднатися з будовою гомерівського героя й цілком імператорським виглядом. Вийшовши з церкви, ми поснідали в Ґавіні. Снідання вишукане, дванадцятеро гостей. Дені й Аделіна, мама, тітка, я, княгиня й Божидар, Сент-Аман, Жері та Габріель. Із Габріелем... дивна річ, мені здається, що я йому подобаюся, і якщо мені його не запропонували, то лише тому, що Ґавіні знають мої погляди... ті, що я їм висловлюю. Старий Жері обожнює свого хлопчика, він хотів би йому багатого шлюбу. Але Габріель... якби я захотіла... Він мене не кохає, цей механічний секретар, але... може, кохає по-своєму. Чарівний хлопець, але що мені з ним робити? І я його не кохаю, мені навіть не хочеться його поцілувати. Заплющуєш очі й питаєш себе: ану, чи поцілувала б я пана такого-то? Так от, він мені ні до чого, він, ані інші. Жюль Бастьєн-Лепаж — це вже зовсім інше... Це... інше. А мама, і тітка, і всі вони обожнюють цього Габріеля й хотіли б, щоб і я так само. Це була б скатертю дорога, я була б нарешті прилаштована, поставлена, занумерована. Що мені з ним робити? Хай би навіть мені й закортіло його поцілувати — ну, вистачило б на півроку... А потім прокинутися пані Жері, дружиною секретаря посольства. Це надто вульгарно для мене. А проте мені хотілося б бути з ним дуже кокетливою... Але я надто чесна. Я певна, що мені легко було б видобути з нього кохання, а далі що? Це завдало б йому надто великого горя. Краще дати йому спокій; батько, мабуть, знайшов йому мішок грошей і жінку, і вони будуть щасливі. Чи не можна якось переконати себе, що цей хлопець мною не дуже й переймається і що мені нема чого вдавати великодушну? Це дозволило б мені фліртувати спокійно. Та вернімося до Великого князя... мені здалося, що він на мене глянув... О! не обурюйтеся, я оце перечитала свій гороскоп від Едмонда. Перечитайте його, вересень чи жовтень 1877 року. Це давно. Він обіцяє мені тисячу прикрощів, але хоч би що я робила, хоч би що сталося і хоч би які розпачливі хвилини довелося пережити, я подолаю все. Заспокойтеся, каже він мені, а головне — ні за чим не шкодуйте й підіймайтеся, підіймайтеся все вище. Те, що вас оточує, ви лишите дорогою й здійметеся на вершину. Не дивіться на тих, хто вас оточує, ви житимете з можновладцями. І той русявий чоловік з широким чолом, з ім'ям під короною, який мені призначений. І його грізна родина, яка має мене переслідувати. О, послухайте лишень, я ж розважлива; коли мені було вісімнадцять, голос, що міг би стати окрасою опери, залізне здоров'я і над усе — цвіт тієї першої молодості, яка робить вродливими найбридкіших, — о! тоді я не мала б висувати непомірних домагань, а тепер, коли мені вже за двадцять чотири, коли я підступаю до огидної цифри великого повноліття, коли я хвора, коли я наполовину... як Жан-Жак Руссо, — тепер можливе все. Це скидається на парадокс, а проте погляньте на справжнє життя. Саме зблялі жінки, що вже багато прислужилися, мають у цьому найбільше шансів. Погляньте навіть на кокоток, акторок і натурниць: вродливі, юні, свіжі зникають, тонуть. А страшні старі шкапи плавають собі у восьмипружинних колясках. Навіть наші великі князі побралися з... пастушками, як-от пані Акенієва (дружина герцога Лейхтенберзького), старша за нього й з бурхливим минулим. Зрештою, такого-от дивовижного бачиш щодня. І що менше я визнаю за собою заслуг, то більшим могло б виявитися моє щастя... Великий князь. Адже як приємно було б любити таку істоту! Очевидно, я волію маленького Жюля Бастьєна-Лепажа над гарного дурня, але ж якщо краса й сила (нерозлучні, на мій погляд) поєднуються з принадами розуму, це чарівно. Він має бути розумний і добрий. Уявіть, що я обожнюю Жюля Бастьєна-Лепажа, — ну от... я хотіла була сказати, що мені б дошкуляло бачити його малим і трохи зморщеним, та в мить, коли я це кажу, помічаю, що тієї хвилини, коли я його люблю, його зовнішність зникає геть. То виходить, я й справді особа вельми вища, якщо люблю [Викреслено: отак] головою, серцем і душею аж до того, що з утіхою уявляю собі перспективу... поцілувати маленького дуже бридкого чоловіка. То його розум, його геній, його серце досить, аби я вважала його гарним? Це правда. Та хай там як, і хоч любити бридкого й малого чоловіка не дошкуляє, все ж відчуваєш якусь гордість і дуже солодке вдоволення, бачачи, що твій обранець високий, дужий і гарний. Знаєте дещо? Так от, коли Бастьєн зробив тут рисунок пером, я поклала те перо в конверт, на якому написано ці слова: перо Бастьєна. І я зберегла цю реліквію на дні шухляди. Це доволі дитяче, але тільки це й є добре в житті разом із... усім іншим.

Примітки

Нігілізм: російський революційний рух 1870–80-х років, що увінчався вбивством царя Олександра II 1881 року.
Secrétaire d'ambassade: секретар посольства, посада скромного престижу — нижча за амбіції Марі.
Едмонд: хіромант (ворожбит за лініями руки), до якого Марі зверталася 1877 року і чиї пророцтва сприймала серйозно, повертаючись до них протягом усього щоденника.
La grande majorité: повне повноліття у Франції наставало у двадцять п'ять років; Марі вживає це з іронічною урочистістю, страхаючись цього рубежу як ознаки старіння.
Точна паралель, яку має на увазі Марі, неясна — можливо, недуги Руссо (він страждав на сечову хворобу й іпохондрію) як взірець творчого страждання.
Huit-ressorts: розкішна восьмипружинна коляска, пов'язана з дорогими утриманками (cocottes).
Bergères: дослівно «пастушки», ужито евфемістично для жінок низького або непевного походження.