Вівторок, 6 листопада 1883

Еміль Бастьєн оце сказав мені, що його брат занедужав від того, що цього року зробив замало. Як і я, виходить! Він, мовляв, був у від'їзді, сила-силенна справ, а післязавтра вони знов вирушають до Дамвіллера: архітектор на місяць, а Жюль до січня, а в січні він їде до Америки аж до відкриття Салону. Ось такі новини. Я показую йому хлопчаків і ледве зважуюся записати те, що він мені каже. Це медаль, напевно. Це великий успіх, напевно. Багато художників у високих становищах і в першому ряду не зробили б стільки. Нікому й на думку не спаде, що це руки молодої дівчини. Це від когось, хто мислить, хто спостерігає, хто любить природу. Зрештою, він не сподівався на стільки. Це схоплено з натури, це правдиво, це спостережено, це розумно. Ніщо не ріже око, це справжня картина. Тут немає тієї незавершеності, що торік. Але стережіться! Ви переживете критичну хвилину, опинитеся в небезпечному становищі. Ця картина напевно матиме великий успіх, ви від нього сп'янієте, а це було б прикро. На це я починаю сміятися, кажучи, що моє честолюбство таке, що мені, аби сп'яніти, потрібні речі просто-таки нечувані. Я сказала йому те, що думаю. Жюліан хотів би, щоб було ще краще. — Я теж, — каже цей чудовий хлопець, — і очевидно, що я не вважаю вас на вершині, бо це було б сумно... Та хай там як, ця картина така, як є, — гарна, і кожен, хто має смак до мистецтва, не знаючи вас і нічого про вас не відаючи, скаже, що це гарно. Так от, не під враженням цих компліментів я лишаюся. По-перше, тому що хотіла б, аби було краще, а по-друге... тому що не треба й казати чому. Це впадає в очі. І до речі, пригадую слова Едмонда: «ви дуже добре переносите вдало завданий удар довбнею». Який удар довбнею? Який? Та коротко кажучи — байдужість Жюля Бастьєна-Лепажа... і все, що її спричиняє й з неї випливає. Зрештою, я дуже добре переношу його, цей удар, — спершу трохи приголомшена, а потім лишається якась слабкість, що поступово обернеться на покору, покору зневажливу, як у того, хто став жертвою великої несправедливості й не нарікає, бо усвідомлює свою вартість, — і це почуття майже солодке. Хотіла б я краще визначити цей особливий стан. Я почуваюся знесиленою, це наче великий спокій. Гадаю, ті, кому щойно пустили кров, відчувають щось подібне. Я мирюся з цим... до травня... Якщо... Чому б це мало змінитися в травні? Зрештою, хто його знає? Це наводить мене на думку про все добре, гарне, визначне, що може бути в мені, і я тихо тішуся цим. [На полях: я вже [Замазано: пережила] майже те саме враження на звістку про шлюб Кассаньяка.. [Замазано: коли я зустрічаю з надзвичайним спокоєм усе, що мало б приголомшити.] Через це я за обідом розбалакалася з родиною, розбалакалася, мов природна людина! І з дуже спокійним, дуже милим виглядом, як того першого дня, коли я підняла волосся з чола. Тепер я знову зачісуюся «по-собачому». Ця статуя Навсікаї буде моїм утіленням, я вкладу в неї всі свої дрібні муки. Зрештою, я відчуваю великий спокій, я працюватиму спокійно, мені здається, що всі мої рухи будуть тихі, що я дивитимуся на світ із лагідною поблажливістю. Неможливо сприйняти це трагічно й піти молити Бога, щоб він це владнав, — до такого не доходить. Чи не здається вам, що я добре сприймаю всі ці речі? Важливі речі? Сьогодні ввечері я хотіла б побачити Жюліана, щоб був хоч один свідок моєї гідності. Травень? Півроку? Інша була б... була б казна-чим. А я кажу собі, що треба лиш добре наповнити ці півроку, працювати весь час. Отже, ця подія... Яка подія? Так от, ця відсутність події — це майже благо... Я спокійна, наче я сильна або тому, що сильна. І терпляча, наче впевнена в майбутньому. Хто знає? Я справді почуваюся наділеною якоюсь гідністю. Я вірю. Я — Сила. То що ж?.. Це ж усе-таки не кохання? Ні. Та поза цим я не бачу нічого, що мене цікавило б... Саме так і треба, панно, — займіться ж своїм Мистецтвом. Беріть приклад із того самого маленького художника... Так, так. Ах! старі мудрії! Ви не завадите тому, що це аж сказ бере!

Примітки

Еміль Бастьєн: брат Жюля Бастьєна-Лепажа, архітектор.
Trente-six choses: дослівно «тридцять шість речей» — французька ідіома на позначення сили-силенної справ.
Дамвіллер: село в департаменті Мез, місце народження Жюля Бастьєна-Лепажа, куди він регулярно усамітнювався.
Кровопускання ще практикували в 1880-х як медичне лікування; спричинену ним слабкість вважали відомим станом.
À la chien: зачіска з пасмом, що спадає на чоло, схожим на собачу шерсть.
Навсікая: царівна з «Одіссеї» Гомера, яка знаходить розбитого штормом Одіссея — задум Марі для її статуї.