Неділя, 14 жовтня 1883

Заклопотаний день. Виїзд до Жуї о сьомій ранку. Прогулянки в лісі, виправлення в портреті Луї, розмови, крокет тощо. Медонський ліс чарівний у цьому сонці, що золотить його крізь туман. Гарна вона, природа.
Повертаюся якраз, щоб одягтися. Сьогодні ввечері невеликий обід.
Ґавіні, Фалєєви та їхній Сальмс, стара Карагеоргевич, Сен-Аман.
Це не дуже весело, але я тішуся своєю зачіскою: замість того, щоб бути розкошланою, я лишила чоло геть відкритим.
Серед усіх цих причесаних чіл це чарівна новина. Волосся, скручене на маківці й природно пишне, та це розкішне чоло, краси й шляхетності якого я й не підозрювала, — це геть мене змінює.
Я набуваю величної простоти; мені здається, ніби я священнодію або сходжу з трону. Це надає поставі лагідної покірливості, вигляду спокою й сили... Словом, це вже не я. А це чоло, досі завжди приховане, дитячо чисте, мені п'ятнадцять років. Бастьєн полюбив би мене такою.
Сьогодні ввечері, коли нікого не було, я аж сяяла свіжістю, а от якби мені треба було бути гарною... А проте я знаю з досвіду, що буваєш гарною, коли цього хочеш, аби лише не квапитися, вдягаючись.
Багато спокою й воля сяяти. Це багато важить.
Я туплю собі голову ворожінням на картах, щоб дізнатися, чи Бассться...
І цілий вечір карти добрі, і мені здається, ніби між цим місцем і Дамвіллером установлюється приязний флюїд. Я дивовижна.
Зрештою, ці карти... Пані Ґавіні грає в безик із Сальмсом, Ґавіні в пікет із княгинею, інші нудилися як могли, а я ходила від гурту до гурту, а коли бачила, що всі при ділі, розкладала пасьянс. Це по-дурному, це паскудно... Та коли чимось переймаєшся, цього не уникнути, і карти ще побільшують, розвивають, породжують ту стурбованість.
Брудна твар художник, чи ти бодай здогадуєшся? Та годі, нема чим пишатися. Мені треба мати якесь ім'я, щоб перемелювати його у величезному млині, що є моєю головою, твоє там зараз, та й по всьому, тож опускайся... Непрямий нащадку Жанни д'Арк. Спи спокійно й малюй собі гарненькі зелені пейзажі, як і твоя куховарка-молодший-брат.
Амінь.
Сьогоднішні наречені нецікаві, ці двоє ні в кому нічого не пробуджують, вона не буде щаслива... а проте я сподіваюся заради неї, що вона така, як кажуть, тобто Месалінине поріддя, яке вже дало кілька квіток... Він не заслужив на краще, бо він гравець, він знає усе й одружується... без кохання.
Нехай пані Раттацці їх благословить.