Субота, 13 жовтня 1883

Шалений гнів сьогодні зранку; ви знаєте, що всі справи в Росії скінчено, окрім однієї, яка полягає ось у чому: Жорж, Олександр і ще один побили якогось поліцая чи щось у цьому роді, мама й тітка бачили це зі своїх вікон, їх уплутали в цю справу й викликали — за старою російською процедурою. Маму звільнили від цього завдяки моєму батькові, але тітка вважає, що це не варте подорожі до Росії, і щопівроку до посольства надходять оці бридкі папери.
Нещодавно вона з мамою присягалися мені, що все скінчено — завдяки якійсь там комбінації та з нагоди коронації. Мало б видатися мені дивним, що з нагоди коронації амністують свідків, але я майже повірила й написала до Росії. Звісно, то була брехня: тітку знову викликали у вересні, а завдяки лікарському свідоцтву це відклали до травня.
Отже, ці люди справді божевільні. Аби тільки я сама про це не дізналася!
Ось уже десять років я борюся, кричу, плачу, щодня виснажуюся, повторюючи їм. Ні, годі, тут хоч сядь та й плач. Невже вони не розуміють, що це жахливо!!
Боже мій, останнім часом ти добрий до мене, я звіряюся Тобі, бо я справді сама-одна на світі.
Я була в Ґальзовського, найбільшого з окулістів; моїм очам ніщо не загрожує! Вони не найвищого ґатунку, але триватимуть стільки ж, скільки і я! Він приписав лише щось там для розтирання над правою бровою. Зрештою, яке щастя! Я дуже боялася, йдучи туди.
Це велика, велика турбота геть з плечей.
Зрештою, на що мені нарікати?
[Зачорнене слово: Окрім] здоров'я й родини? Та ні на що. Усе йде, і якби я не думала про Бастьєна й навіть про... його меншого брата, я б не сумувала. Якби це було торік, мерзенний архітектор уже написав би мені. А той справжній? Я зреклася його, мов та лисиця винограду. Зреклася чого? Бастьєна. А хто мені його пропонував? Ніхто.
То як же я могла його зректися? Не знаю, та хай там як, а це сповнює мене смутком. Здається, Жулян запевняє, ніби всі мої почуття від голови. Які б вони не були, я їх відчуваю, а не маючи інших напохваті, вони ще й добряче на мене діють.
Зрештою, що дало б мені найбільшу втіху цієї миті? З-поміж можливого, звісно?
Це була б Бастьєнова приязнь. Великий успіх у Салоні — о! це передусім, але в особистому житті — Бастьєн... Я більше про це ніколи не говорю, а думаю весь час, тобто думаю про кохання, і саме його, а не когось іншого, я бачу у своїх снах. Бо я хочу, щоб ви достоту знали мої почуття, хай вони від голови чи від серця.
Я більше про це не говорю, бо я трохи... як це сказати, від постійного життя з ним у царині фантазій я трохи стомилася, так, оце воно. Пересиченість у мрії. Бальзак каже, що таке буває, а якби й не сказав, я однаково сказала б це сама.
І подумати тільки, що цей маленький пан і не здогадується... Він думає лише про своє мистецтво, і я добре зробила б, якби його наслідувала.
А коли я вимовляю це ім'я, то трохи на манір Етенсель, а трохи як немовлята в притулку — манірно, з дитячим затинанням, щось на кшталт: Бассться-Лепаж.
І це мене тішить. Я дурна.