Понеділок, 8 жовтня 1883

Жулян вважає портрет Божидара дуже стильним і дуже любить картину, тільки думає про неї те саме, що й я. Коли тримаєш у руках такий сюжет, треба дозволити собі втіху домогтися найвищого рівня виконання. Вона добра для всіх, але позаяк ваш ідеал — Бастьєн, подумайте про досконалість, яку він надає кожній частині, напружте всі свої здібності й досягніть надзвичайного результату.
Інакше було б шкода. Дайте їй відпочити, а потім навесні дозвольте собі втіху виконати певні частини так, щоб не було до чого присікатися, маючи за мірило Бастьєна й природу.
Цей Жулян майже такий вимогливий, як я. Приходить Тоні, Божидар лишається, і ми всі обідаємо разом. Вечір трохи затьмарюють відвідини двох панів де ла Тур; вони близнюки, один військовий, другий у міністерстві, їм по двадцять, вони шепелявлять і біляві та рожевощокі.
Тож я й не змогла поговорити про свого листа з Тоні.
А втім, я спокійна й майже меланхолійна через те, що зреклася Бастьєна. Це по-дитячому. Жулян каже мені, що його дід щойно помер. Саме за портрет цього діда він отримав свою медаль 1874 року, це був дебют, і дебют, що наробив галасу.
Ми ще не отримали жалобного повідомлення. Звідки ж Жулян про це знає?
А що, якби я взялася за свої частини зараз, не їдучи до Конкарно?
Я вже й не знаю.