Неділя, 7 жовтня 1883

Я побачила молодий місяць... лівим оком і засмутилася через це.
Справді, панно, як ви смієте зізнаватися в таких банальних забобонах! Чому ж банальних. Наполеон і Цезар були забобонні, коли вже згадувати лише цих двох найславетніших.
Сен-Аман обідає в нас, і княгиня, і Божидар, бо він позував цілий день.
Пані Ґавіні приходила вчора, і баронеса.
Я вже не малюю раз у раз пером і олівцем профіль Бастьєна й думаю про нього лише як про художника.
Сьогодні ввечері, добре поміркувавши, я навпростець оголошую собі, що він ніколи в мене не закохається. Облишмо цю турботу. Ніколи. Ось я й заспокоїлася. Та яка ж шкода, Боже мій!
Я намагаюся вишколити Божидара, який геть дикий; він нічого не тямить у справжньому світі, знецінює себе бозна-де, у фальшивих княгинь та сумнівних чужинок, висловлюється категорично, сперечається, нападає на найвідоміших осіб і допускається тисячі дуже наївних незграбностей. Ще якби він вчащав до салонів другого ґатунку, бо там є чим розважитися, то це було б не біда, але річ у тім, що я гадаю, ніби він трохи... як Сен-Аман: його виховували мов дівчину, він ощадливий, скупий.
А до того ж він [злий] і багато говорить про кокоток, хоч ніколи... Не знаю, чому я це собі уявляю... А втім, з Ірмою далеко не зайшло, бо, як вона сказала, Божидар зізнався їй, що не має ні шеляга.