П'ятниця, 14 вересня 1883

Вернісаж. Тільки-но прибувши, ми зустрічаємо Сен-Амана, а за кілька хвилин — Еміля, що прогулюється з пані Мекей. За відсутності Жуля ця шанована й доброчесна особа, певна річ, могла прийняти лише руку його брата. Кінчиться тим, що вона за нього вийде. Це нестерпно. А тут і Ґавіні підходить запропонувати мені руку! Я не дивилася на Бастьєнових робіт, бо цей бездарний бонапартист довів би мене до сказу своїми ідіотськими судженнями й зверхнім виглядом. Ну й осел.
Позаяк я не бачила Бастьєнових робіт, мені важко говорити про живопис.
Що ж до скульптури, я бачила Сен-Марсо — «Арлекіна», «Генія» та портрет пана Ренана.
Думка моя не змінюється, я пишу про це три сторінки Божидарові, вплітаючи й Бастьєна, та Бастьєна на другому плані. Цього листа Божидар зітре підпис і надішле Сен-Марсо, наче внаслідок зради.
Те, що я молилася Богу, пішло мені на користь — я краще чую. Але повернімося до Виставки. Сен-Аман утнув мені штуку, що мене мало не прибила: він знається з однією новою акторкою-початківкою й просуває її; вона якусь мить пробула в майстерні, і ось він підводить її до мене, а я мушу з нею розмовляти. Я відчула, що вся побіліла, ноги мені підкосилися; не потрібен мені був цей удар, бо я хвора, і саме з дуже сильною гарячкою я проходила цілий день.
Увечері Сен-Аман прибігає й присягається всіма святими, дає найсвятіше слово честі, що не приводив її, що то вона прийшла сама й хотіла мене бачити, бо була в майстерні Жуляна тощо. Божевільний цей чоловік, і божевільний небезпечно. Та позаяк він заперечує й дає слово честі, я прощаю, чи радше вірю його слову. Він мене дратує.
Що ж до архітектора, він прийшов посидіти з нами, тільки-но пішла його зовиця. Здається, його брат вважає, ніби у Франції до нього суворі, і поїде жити до Америки. Це безглуздя.
Стомливий це день. Архітектор дозволяє собі мати себе за чоловіка й ось уже певний час робить дещицю компліментів. Та як це сказати? Він не залицяється до мене. О! ні, що ви, але в його поведінці є щось, як мені здається... Звісно, я й знаку не подаю і ніколи не покажу, що допускаю, ніби він може мною захоплюватися. [Слова: Він дратує. Захоплюється Жулем.] Вона доб'ється, щоб він з нею одружився. Це безглуздо.
Я дуже хвора й дуже сумна.
Сен-Аман попросив у мене нотаток про Салон для «Спорту».
Я звеличила Бастьєна й Сен-Марсо.
Архітектор удає, ніби розуміє «Арлекіна» так само, як я.
Отже, Жуль Бастьєн-Лепаж... скінчить погано... Як Коко.
Ну от, це знов буде не він. Це гнітить. Я захоплююся талантом, генієм Сен-Марсо, але говорю про це надто багато, щоб іще й думати про нього. А з архітектором я розмовляю охочіше, ніж з іншими, бо він — брат цікавої людини. Це відблиск.
І цей відблиск мені миліший за ліхтарики інших.
Зрештою, я не закохана в нього, як того вечора, але звикла про нього думати. Це тривало кілька годин.
Коли ж нарешті це стане серйозним.