Понеділок, 13 серпня 1883

Ну то що ж? Це геть так, наче мені все наснилося, — таке враження сьогодні зранку; учорашній вечір видається сном цієї ночі.
Приходить модель, я знімаю сто мірок — а пропорції мої таки правильні! Куди він дивився, той Жуль?
А я ж уже бачила свою роботу потворною! Хапаю аркуш паперу й після двадцяти семи чернеток нашвидку складаю ось що.
Перекажіть вашому чарівному Ж., що мої пропорції в глині цілком правильні. Я перевірила це сьогодні зранку з усіх боків із моделлю. І подумати тільки, що через це я цілий вечір була дурна й нещасна. І подумати тільки, що цей великий митець, дивлячись на неї, можливо, думав про пані де Бай'єль, а може, сказав так навмисне, щоб мене дозоляти.
Із приязню
Марі Баш...
P.S. Позаяк це вже минуло і непоправно, перекажіть тому-таки Ж., що, не запросивши мене подивитися на свою мазанину, він учинив велику негідність. Бажаю йому захвату дурнів... і він його не матиме, а вони ж у більшості! То він хоче, щоб його любили без живопису?? Ніколи. Якщо відкинути певні обдарування, перед якими я схиляюся, що ж лишається? Чоловік. Таких усюди повно, а щоб на них дивилися прихильним оком, треба...
Якщо ця недовіра й неповага триватимуть, я позбавлю його Божидарової поваги. Це ви забиваєте йому голову і вважаєте його найбільшим художником усесвіту — гаразд, але тоді пишіть так: усе-світ.
а внизу — я, показуючи Жулеві носа, з підписом: Я його зневажаю.
[Прим. ред.: тут у щоденнику малюнок Марі.]
А далі? А далі — не варто було й тривожитися. Не він мене ще змусить умерти від кохання, хоча визнаю, що вчора ввечері я була занурена в океан горя, зневіри й смутку.
Стендаль цьому посприяв.
Що б я з ним робила? Що б я робила, якби він, попри всю неможливість, мене покохав? Чоловік, коханий баронесою де Сен-Аман. А не чоловік пані Бастьєн-Лепаж? Аж ніяк. Чому?
Та з причин, які я вже пояснила.
Ну ось, це мало б заспокоїти мене щодо стану мого серця. Я заспокоюся ще більше, коли виявлю в ньому слабке місце, коли він утне якусь незграбність або скаже дурницю. Досі я не бачу жодної смішної риси, жодної невправності.
Він любить свій живопис... Але це ще один зв'язок між нами, і я в захваті, що він себе розуміє.
[Зачорнені слова: Але ви] навіть роблячи оте славнозвісне «хай там що кажуть»
А ви — чи зрозуміли всю його снагу?
О! він її зрозумів і виявляє це переді мною відверто, бо знає, що я думаю так само, як він.
Годі, на добраніч, я більше про це не думаю. Це наче сон — минулий, стертий.
А втім, віддаймо йому належне: він не говорить ні про себе, ні про свій талант; єдиний раз — і то з приводу своєї роботи, надісланої до Амстердама, яку він назвав «начерком нашвидкуруч».
— Начерк, кажу я, але начерк навдивовижу гарний...
Так, але однаково... Ці прості слова супроводжувалися виразом обличчя й поглядом, що промовляли: для нас — так, це було добре, але не всі бачать так, як ми. Бачите, який він скромний, і самим лиш виразом обличчя промовляв, що думає так само, як я. Та й це лиш тому, що знає, що я захоплююся ним так само, як він сам.

Примітки

В оригіналі Марі розбиває «univers» (усесвіт) на «uni-vert» — «єдиний-зелений», глузливо натякаючи на «зеленого», тобто наївного. По-українському відтворено грою «усесвіт» / «усе-світ».