Вівторок, 14 серпня 1883

Ну, а сьогодні? Кажу вам — усе стерлося.
Тобто ось у чім річ. Я з'ясувала, що то було за почуття того вечора. Я зазнавала його вже в Лондоні, в Італії, у Луврі. [Закреслено: Надто колись це почуття було дуже гостре] кілька років тому. Я не могла приїхати до якогось дуже великого міста без того, щоб мене не охопила тривога, смуток і тисяча почуттів, які можна підсумувати так: «скільки речей, скільки істот, скільки грошей, скільки витворів мистецтва! скільки розкоші! І подумати тільки, що це ніколи не буде моїм!»
Якби хтось був здатен відчувати щось подібне перед коштовністю, банкнотами чи годинником, він був би злодієм, а може, й убивцею.
Загарбати, володіти, царювати, панувати, жити життям цілого народу — ось інстинкти нещасної істоти, що вам пише.
То як же ви хочете, щоб, опинившись перед таким предметом, як Бастьєн-Лепаж, я не була охоплена жагою, а отже, смутком і зневірою.
І справді не було жодної потреби накладати на мене цю страшну тілесну приниженість, щоб [закреслено: розлютити мене] щоб я зазнавала нападів люті. Хтось, кого хотілося б бачити не лише рівнею собі, а й своїм... підлеглим, хтось, кого хотілося б упокорити, скорити, зачарувати, — цей хтось... щадить тебе, якщо він делікатний, і жаліє тебе!
Але ж це жахіття.
А сьогодні ввечері? Сьогодні те саме.
Коли лякаєшся наперед, очікувані прикрощі не настають. Так воно завжди — самі розчарування.
Не те щоб я зрікалася... Ах! Боже, тільки ж це неможливо, і тоді мусиш скоритися... з люттю і не скоряючись. Отже...
Ох! хоч би що я... Ні, не виходить. Хоч би як я сподівалася, що, може, цього й не видно, але що... Ні, як враження — жодного, жодного, жодного. Я повторюю це собі, щоб дужче себе роздратувати. Але чому, чому, чому?!
Я бачу себе придорожнім стовпом, а архітектор знаходить у мені тисячу принад. Погодьтеся, що це... Цьому й назви немає! Немає, цього просто немає.
І тоді падаєш навколішки перед Богом, щоб він зробив так, аби це сталося. Якщо Господа Бога не існує... Та якщо він існує, він однаково мене не послухає... бо я в ньому засумнівалася. Ах! якби він мені це дарував, якби він мені це дарував, я б ніколи більше не сумнівалася! Це не обіцянка задля вигоди, я нічого так не прагну, як вірити, але Він робить мене невіруючою, гнітячи мене. Усі ці прикрощі й це непоправне нещастя.
Треба, щоб він... Боже мій, зроби так, щоб це сталося...
Чого вартий мій живопис? Навіщо малювати? Я вже не відчуваю своїх майбутніх улюблених творів...
Жуль каже, що живопис — це божественний підсумок літератури, квінтесенція... Триста сторінок в одному полотні, двадцять чотири години в одній хвилині...
Ах! якщо він так на це дивиться... він надто сильний і ніколи мене не покохає. Зрештою, якби це мало статися, то вже сталося б — кохання з першого погляду. То що ж? Я ж його кохаю, а воно не прийшло враз... Тобто, правду кажучи, я його не кохаю — ось чому воно не прийшло одразу.
Чи хотіла б я, щоб він кохав мене так, як я його?
За браком кращого — певно, так.
То виходить, якщо це не прийшло одразу, воно вже ніколи не прийде?! Це було б безнадійно. Ану ж бо...
Що ж, зрештою, він вважає мене розумною, може, милою тощо, та й по всьому. У нього не ті підстави, що в мене... По-перше, я обожнюю його талант, і саме завдяки талантові я на нього дивлюся й відкриваю всі інші його чесноти, а всі його чесноти разом і складають його геній.
Зрештою, якщо він не запросив мене подивитися на свої етюди, то це... Я знаходжу слушні мистецькі причини; гадаю, він пише велику марину з різних своїх етюдів і, гадаю, оголосив себе від'їжджим, щоб працювати у спокої.
І в нього, і в мене Мистецтво над усе, тож я розумію, що певні думки, химери... і потрібен цілковитий спокій, а якби його запросили на обід, це порушило б лад його духу, виникла б перерва в потоці, у тому мозковому флюїді, що керує його оком і рукою, і тоді — прощавай, результате, шуканий, плеканий, виношений, опрацьований... Досить одного слова, одного чужого обличчя, однієї минущої прикрості — і увага відвернена... Вам це видається теорією, притягнутою за вуха, але він до такої міри людина цієї теорії, що вона видається правдоподібною. Зрештою, я й сама вже така, хоч мої етюди ще не є творами, які вимагають того, що вимагають його твори.
[Закреслено: Пишу Емілю, щоб дізнатися достоту, де перебуває «Жанна д'Арк»; хочу її купити, щоб зробити сюрприз.]
Зрештою, усе це мені байдуже.
Але ж усе це і є життя, дурненька.