Четвер, 1 лютого 1883

Я вдягаюся, вагаючись, аби йти на відкриття виставки акварелістів. На щастя, з нами будуть пані Ґавіні й Рандуен, бо сама з мамою... нізащо в світі.
Боятися, що Бастьєн зі мною не привітається, чи якоїсь там образи від тієї паскудної жінки, про яку казала Байоль. Пані де Байоль — дружина імперського супрефекта, що подалася в салони, де грають в азартні ігри... Саме в неї ми познайомилися з Барі, Барджильї тощо — з жінками, яких довелося облишити, з ворогинями... Вона стара, огрядна, незугарна, а має себе за молоду й гарну! Напудрене волосся, здорова й пружна шкіра, стан завдовжки з голову, а завширшки — удвічі більший... Словом, гадаю, вона незадоволена через своїх приятельок, яких сама возить у кареті й до театру, а ми їх облишили, та й її саму ніколи не виводимо у вишукані дні... Словом, вона мене налякала, і серце в мене калатає під ліфом із сірого оксамиту... О! Чарівне вбрання, усе з сірого оксамиту, капелюшок теж. Ліф задрапований і застебнутий двома срібними застібками. Мереживне жабо, сірі черевички й панчохи, а обличчя сяє від самого входу... Бо на мене багато дивляться... Це так приємно. Вечір, що його небо посилає мені як чарівну винагороду...
Спершу Сен-Марсо... Запросивши його без успіху, я радше холодна й досі під враженням певного збентеження, яке викликає в мене цей великий митець із головою Шекспіра; а він радше люб'язний. Як же я хотіла б його скорити! І навіщо? Ах! Ось у чім річ... Це чоловік, який страшенно багато працює і дуже рідко буває у світі... [Замазано: але я його розумію] — а хіба я ходжу з візитами? Лише коли мені це справді приємно...
— Та знаєте, я вас більше не запрошую...
— Можливо, це й спосіб мене заманити...
— Що ж, побачимо...
А потім Бастьєн... Ах! Бастьєн зовсім інший — ніжний, милий, люб'язний...
Ах! Я така здивована, що бачу його таким. Це наче промінь сонця... Я вмить віднаходжу впевненість, веселість, запал...
А я, перекинувшись із ним кількома словами, хотіла з гідністю відійти... Він мене мало не затримав, слово честі; ми розмовляємо кілька хвилин. Він хворів, він дуже блідий, утомлений, щось у ньому сумне, наче в дитини...
Він [Замазано: і охоче прийшов би, якби йому дозволили] піти раніше... Я чекала, що він на мене сердитиметься...
Що ж до архітектора, якого ми бачимо за десять кроків далі, то він повідомляє мені, що збирався написати мені довгого листа, аби напроситися разом із братом, а ми ж їм це й дозволили...
— Ах! Ви мені ні до чого, я щойно бачила його самого.
— Та я ж хочу вам його привести...
— Віднині я подбаю, щоб він приходив сам... Я задоволена.
— Він присягнувся мені ніколи не ходити без мене...
— Ах! Ви хочете жити в його затінку —
Я охоче лишилася б ще... Знову побачити Сен-Марсо... Але Палата засідає безперервно, ось-ось проголосують вигнання принців чи щось на кшталт... Засідання, може, до другої ночі... Уявіть, чи ж ми туди не їдемо, увесь час думаючи про Сен-Марсо, який, розмовляючи зі мною, наче й не бачив мене, і про Бастьєна, який дивився на мене так пильно... Очі, що прикипають... Ви розумієте, про що я... Може, мені це лише здалося. А чом би й ні — я ж сьогодні гарна.
Уявіть, чи раді ці бідолашні парламентарі бачити, як близько одинадцятої прибувають чотири такі елегантні жінки! Поля Леру, Руа де Луле, Ґавіні, Жолібуа та інших мобілізують, і ми входимо до президентської ложі... Я відчуваю, що я гарна, до того ж кілька людей питали Ґавіні, що то за вродливі жінки... Червоний султан Одетти й моє сіре перо... Одетті сорок років, але вона ще гарна... Чудові промови скінчилися, голосують, голосують, голосують; дві промови... Одна — Мадьє де Монжо, мені до вподоби цей старий республіканець... Усе скінчилося опівночі. Проголосували закон Фабра... Безглуздо... Позбавити принців військових звань... Вигнати або вимагати зречення.
Зрештою, цього вечора не в цьому річ... Я в захваті... Тільки от, гадаю, Кассаньяк мене не бачив, оце прикро... я хотіла б постати перед ним блискучою...
Ви ж знаєте, що для мене досі є тільки він... Так, це майбутнє...
Йому всього тридцять дев'ять, сорок буде наступного грудня... Можна й почекати... Який гарний вечір... Мистецтво, і політика, і славетні чоловіки... Я повертаюся, мов несамовита... Як колись, коли на мене так само находили захвати й піднесення без достатніх причин...